Українська література - статті та реферати
Фантастика як засіб інтерпретації історії в романі Я. Бакалець та Я. Яріша «Із сьомого дна»
Матвєєва В. Є. викладач Економіко-правничий коледж Запорізького національного університету
Літературний процес к. ХХ - поч. ХХІ ст. складно пов'язати з конкретним напрямком, оскільки жанрові, ідейні та тематичні межі розширюються, об'єднуються, а подекуди - зовсім стираються. Головною тенденцією сучасної літератури є прагнення до всеохоплення, змішування різноманітних жанрових форм, переплетення багатьох смислових шарів.
Особливо цікавою з цієї точки зору видаються фантастика та її різновид -фентезі, увага до якого посилюється не лише з боку письменників, але й науковців. Звичний погляд на фентезі, як на ігрову модель культури та прагнення вирватися із лабет дійсності, зникає зі зростанням кількості фантастичних творів у національній літературі, у яких через міфологічні архетипи та фантастичні образи автори порушують серйозні проблеми.
Одним із романів, що моделює альтернативні першопричини історичної реальності, є роман Я. Бакалець та Я. Яріша «Із сьомого дна», відзначений першою премією Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс «Коронація слова -2010». Попри велику популярність твору серед читачів, ґрунтовних досліджень його небагато. Жанрова специфіка твору стала предметом уваги А. Гурдуза, Н. Крижановської, О. Почапської-Красуцької; образну систему роману досліджували Л. Волощук, Т. Хом'як.
Мета статті: проаналізувати особливості авторської інтерпретації історичних подій, та з'ясувати значення фантастичного компоненту в романі Я. Бакалець, Я. Яріша «Із сьомого дна».
У романі описуються події кінця Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького як кінець «золотої доби» тогочасної української держави та початок періоду міжусобиць і поневолення молодої Гетьманщини - періоду Руїни. На цьому тлі відбуваються важливі для української історії події, зумовлені, на думку авторів роману, втручанням нечистої сили: перехід влади з рук української козацької старшини до московських бояр, зрадництво І. Брюховецького, розбрат між провідними історичними діячами тощо.
Головними персонажами й водночас антагоністами твору є представники нечистої сили: чорти Недоля, Лихо та Біда, зведена Недолею відьма Катерина. Оповідач - Недоля - найрозумніший та найперспективніший із них, усі свої сили та здібності спрямовує на зведення або «вербівку» чистих душ, моральне знищення нації: «Це більше вовкулакам та упирям підходить вбивати людей. Наша справа збивати людей з пуття, намовляти на гріх. Як нам вдасться «завербувати» кількох полковників, пообіцяти булаву, то між ними гризня почнеться, а потім і кров поллється» [1, с. 63]. Історичні події очима нечистої сили постають у оберненому вигляді, отримуючи протилежну традиційному потрактуванню оцінку.
Пекло та рай, як міфологічні локації, максимально наближуються до земних бюрократичних інститутів: вони мають чітку ієрархію, систему впливу, а також систему правил поведінки та взаємодії. Причому сили добра не можуть обмежити діяльність чортів, ані зашкодити їм, і в результаті виявляються значно слабшими, функціонуючи виключно в духовній площині. Дії нечистої сили організовані, чим і пояснюється надзвичайний їхній успіх у «вербівці» навіть козацьких душ: «Я й не гадав, що їх може бути так багато, ніби кожен боярин мав свого чорта. Це були біси з московської контори, успіхами якої особливо пишався володар» [1, с. 194]. Демонізація історичних осіб та подій виявляє симпатії та антипатії авторів і є основним засобом творення художнього світу роману.
Із одного боку, подібний підхід небезпечний, адже відповідальність за людські вчинки перекладається на чортів, з іншого - з вуст Недолі постійно звучать морально-етичні настанови, які додають творові повчальності: «Шукайте гріх не в книзі й навіть не в нас, а в самих собі. Думайте головою й дивіться очима.», [1; с. 27] - повчає Недоля. Сильна людина здатна впоратися з усіма спокусами, встояти перед чортячими чарами, як І. Богун, І. Іскра та ін. Фантастичне та міфологізоване зло вирізняється схематичністю й дидактичністю зображення: дії Недолі покликані нагнітати атмосферу, посилювати враження від драматичності та гріховності розбрату навіть між гідними українцями. Слова його, навпаки, містять прямі звернення до читачів, заклики не відступатися від народної моралі й вибиваються із сюжетної та стилістичної логіки твору. Таким чином, сам Недоля набуває людських рис, олюднюється - відбувається «вербівка» навпаки, і сам чорт свідчить на користь добра.
Історичний роман завжди змішує реальність із вигадкою більше, ніж інший твір -реальні події, які вже відбулися, мають єдину правду, достовірний вектор, тоді як можливі можуть розглядатися всебічно й відбуватися в усіх варіантах. Тому художній вимисел у історичному творі межує з фантастикою вже тільки за тим параметром, що відбувається поза межами реальності, у певному паралельному вимірі («що було б, якби», або «все було не так»). Коли йдеться про історичне фентезі, то гра з реальністю посилюється втручанням потойбічних або казкових сил. У романі «Із сьомого дна» з такою метою використовується не тільки християнська міфологія, розкрита в протистоянні янголів та чортів, але й традиційна фольклорна нечисть: вовкулаки, відьми, домовики, засилля якої створює гнітюче, майже апокаліптичне, враження. З іншого боку, упродовж усього роману нечиста сила не може зашкодити тим, хто захищений вірою: «Вони [русалки та водяники] і раді були б мене виручити, тільки човен був захищений молитвою та Святим Письмом, і вони до нього підібратися ніяк не могли» [1, с. 79].
Фольклорна, а не історична традиція вплинула на зображення позитивних та негативних героїв роману. Саме тому образи І. Богуна, І. Нечая наділені рисами билинних богатирів. За ними наглядають не тільки янголи, але й апостоли - тому ці персонажі мають надзвичайну фізичну і духовну силу. Вони непохитні, незламні, виписані в ідеалістичному - проте однобокому - ключі. Яскравим прикладом є І. Богун: «Я дивився на це, не здатний повірити, що людина може мати таку сталеву волю й таку безмежну відвагу. Раптом він поглянув на сонце й перехрестився...» [1, с. 112]. Це людина, яка не знає сумнівів та живе виключно заради рідної землі, боронить її від напасників. Образ абсолютно цілісний: герой не відає сумнівів, завжди знає, що робити, й не дає спокусити себе.
Вбиває Недолю теж напівлегендарна особа - Іван Сірко, за традицією зображений характерником. Його не беруть чари, він нічого не боїться [див. : 1; с. 387-392]. Сірко -захисник українського народу, його образ міфологізований і виписаний у дусі народної моралі. Навіть чарівні здібності отамана є результатом його глибокої віри та праведного життя: «Раптом я зрозумів, що мені каюк - за спиною в нього був Іоан. Не дивно, адже Сірка теж Іваном хрестили» [1, с. 390]. Образ його синтезує в собі фольклорні, містичні та романтичні риси, тим більше, що життя реального Сірка відоме здебільшого із легенд і переказів. Він - ідеальний ватажок, образ якого фактично канонізований та багато в чому казковий. У цьому випадку фантастичне служить засобом героїзації історичних подій і осіб, які дисонують із проявами зла.
Фантастика в романі - не самостійна складова, за її допомогою отримують тлумачення спірні історичні події та постаті. Маркером є здатність Недолі вплинути на рішення людини, тож у вуста чорта автори вкладають не тільки власне ставлення, але й оцінку дій визначних осіб із позиції наслідків для майбутнього України. Отже, вибір кожного персонажа має сакральне значення для молодої держави, яка, у свою чергу, описується «святою, Христом улюбленою» [1, с. 394]. Вказівка на сакральність рідної віри та рідної землі в романі є наскрізною: тогочасна Україна описується як земний рай, сплюндрований гріховністю та підступними діями пекельних посланців.
Загалом, інтерпретація історичних подій крізь призму християнської та народної міфології дозволяє перенести історичний твір у фольклорну, а отже, позачасову площину. Більше того - проводяться явні паралелі з сучасністю, підкреслені настановами оповідача. Використання опозиції «янголи - демони» проводить паралелі із загальнолюдською проблемою добра і зла. Фантастичні персонажі, уведені в хронотоп, також покликані посилювати цікавість до твору, а через нього - до описаних подій. Автори фактично творять новітню міфологію, залучаючи до неї загальновідомих персонажів, яких народна свідомість традиційно наділяє надприродними можливостями.
Література
✵ 1. Бакалець Я., Яріш Я. Із сьомого дна. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». 2011. 400 с.
✵ 2. Гурдуз А. Роман Ярослави Бакалець і Ярослава Яріша «Із сьомого дна» як українська модифікація мешап-прози. Сучасна українська белетристика : координати «Коронаціїслова». Миколаїв : Іліон, 2014. С. 98-113.