Українська література - статті та реферати

Засоби експресивності образів історичних осіб і запорозьких козаків у романі Гр. Тютюнника «Іван Сірко»

Моісеєнко С. П. старший науковий співробітник Національний заповідник «Хортиця» (м. Запоріжжя)

Висвітлюючи в культурно-просвітницьких програмах історію козацького періоду, що є пріоритетним напрямком роботи Національного заповідника «Хортиця», вважаємо доцільним звертатися не лише до історичних джерел, результатів археологічних досліджень, наукових праць, а й до творів мистецтва на козацьку тематику, й, зокрема, до творів художньої літератури. Це сприяє реалізації багатьох завдань, а саме: покращує сприйняття інформації, підсилює емоційний фон спілкування з аудиторією, допомагає ввести відвідувачів у стан зацікавленості, і, що найголовніше, дає яскраву словесну ілюстрацію предмету показу або розповіді, сприяє більш глибокому їх розумінню. Художня література, хоч і не претендує на історичну достовірність, часто має джерелознавчий, історичний характер. Презентуючи козацтво як феноменальне явище вітчизняної історії в туристичних об’єктах Національного заповідника «Хортиця», співробітники закладу нерідко наводять рядки і з «Енеїди» І. Котляревського, ілюструючи розповідь про козацькі звичаї, побут козаків, риси їх характеру, «Кобзаря», інших творів, що містять велику кількість історичної інформації, дають влучну характеристику історичним постатям.

Серед музейних предметів, що представляються на огляд у закладах заповідника, є і портрети історичних осіб, тематично прив’язані до експозиційного комплексу певної історичної епохи. Сформулювати образ постаті, причетної до події, є важливим у екскурсійній практиці й досягається це не стільки посиланням на історичні джерела й козацькі літописи, що зазвичай не містять авторської оцінки, а саме до літературних текстів. У такому випадку екскурсійна розповідь впливає не лише на інтелект відвідувача, а й на його емоції та почуття. В умовах гуманізації освітнього процесу, коли в центрі уваги є не музейний експонат чи подія, якою він датується, а людина, на яку спрямовано інформацію, це дає позитивні результати. Екскурсоводи заповідника, характеризуючи козацьку добу, нерідко вдаються до такого ефективного методичного прийому як цитування, що, зокрема, передбачає використання в розповіді уривків із літературних творів. Цитатами послуговуються для підтвердження своїх слів, яскравого переконливого вираження думки, збереження особливостей мови й колориту минулих часів. Цей прийом допомагає відтворити картини життя та побуту найяскравішої доби в історії України, надати експресивності образу історичної постаті й запорозького козацтва загалом, наблизити до глибшого їх розуміння.

Величезний вплив, який справляло й справляє козацтво на творчість письменників, зумовило значну кількість літературних творів, присвячених цій темі. Розробляючи екскурсійні тексти, із їх масиву виділяємо ті, які доцільно залучити для повнішого розкриття теми чи образу історичної постаті. Портрети кошових отаманів, зокрема промовисті деталі в зовнішності чи поведінці героїв або риси характеру знаходимо в «Оповіданні про славне Військо Запорозьке низове» одного із видатних українських письменників і громадських діячів початку ХХ ст. А. Кащенка, наприклад, «Яким Богуш - сивий богатир із дужим і владним голосом та могутньою душею»; «Дмитро Вишневецький - відважний войовник-лицар, жвавий та завзятий ватажок», «Петро Конашевич-Сагайдачний мав войовничий хист і жваву вдачу», «Іван Сірко - славний батько, невсипущий лицар, який завзято обстоював козацьку волю» [2, с. 166].

Знаковій у історії козаччини постаті, кошовому Івану Сірку, який уособлює найкращі риси запорозького лицарства, присвячено багато літературних творів. У них знаходимо особливості образного бачення історичних подій, характеротворення та моделювання образу Івана Сірка засобами художнього слова від фольклору до індивідуально-авторського. Яскравим прикладом є новий історичний віршований роман талановитого сучасного письменника Миколи Тютюнника «Іван Сірко», у якому змальовано психологічний портрет, життєві ситуації, військова діяльність уславленого козацького ватажка, реальні історичні факти художньо інтерпретуються згідно з легендарною та народнопісенною традицією. У цьому персонажі синтезована «епічна традиція з народними уявленнями про історичну особу, водночас навколо цього імені акумулювалися риси, притаманні усій козацькій спільноті» [3, с. 113].

В експозиції ІКК «Запорозька Січ» Івану Сірку відведено місце, в експозиційному комплексі виставки «Часи козацькі. Січі запорозькі», де тема Чортомлицької Січі розгортається навколо образу її отамана. При цьому в музейній вітрині свідомо не показується його портрет, оскільки він скрізь розтиражований на основі антропологічних досліджень. Тут він втілений у образі вовка, і цей прийом спрямований на розкриття явища характерництва, що є центральним елементом звичаєвої культури козацтва. Сіроманець як літературний герой присутній і в романі М. Тютюнника. Автор змальовує його як найближчого і найвірнішого друга, який незримо супроводжував отамана все життя: з дитинства (молоденьке вовчисько знайшов у дитинстві Іван у лігві задушеної ним вовчиці) і навіть після його смерті (старий вовк буде приходити на його могилу багато років потому). Розкриваючи образ Івана Сірка як найвідомішого характерника, ми звертаємось до фольклору. У легендах та переказах часто йдеться про незвичайне народження національного улюбленця та його надприродну силу. У романі М. Тютюнника знаходимо оригінальну художню версію легенди про народження кошового: «Колись казали, нібито з зубами І я родився, в празник, як на гріх. Й сусіди довго заглядали в хату, А я лежав і гриз собі пиріг» [4, с. 7]. Підкреслюючи нездоланність козацького ватажка, народ приписував йому силу навіть після смерті. У романі М. Тютюнника легенди й перекази про силу Сіркової руки інтерпретовано близько до народних текстів: руку зберіг колишній джура кошового, отаман Неклипа, і, згідно заповіту кошового, козаки возили її ... тримаючи в бою, як корогву. Війна ж тоді велася на всі боки: Й татари підступали, і ляшва. Угледівши ж ту руку, в світ широкий Втікали, як від полум’я вошва» [4, с. 148].

Враховуючи те, що віршованим текстом легше привернути увагу, уривки із роману М. Тютюнника можуть бути з успіхом використанні як при ознайомленні з міфічними та реальними фактами його життя, так і для трактування його образу. При цьому промовисті рядки літературного твору дозволять простежити хід думок кошового, збагнути причини, що спонукають його до тих чи інших дій, і цим зроблять історичний образ людяним і зрозумілим. Через взаємини з іншими персонажами, через події, ситуації, колізії, у яких діє герой, розкривається сутність образу Івана Сірка не нейтральними фразами наукових праць, а за допомогою емоційно забарвлених яскравих влучних рядків віршованого тексту. На сторінках роману І. Сірко постає як справжній козацький ватажок, кмітлива і мужня людина, щира і відверта з побратимами й здатна на будь-які хитрощі щодо ворогів. Приділяючи увагу політичним обставинам, автор простежує діяльність кошового, не ідеалізуючи образ народного улюбленця, характер персонажа розкриває в реалістичному ключі, віддаючи перевагу психологічним моральним аспектам. В основу твору покладено справжні факти. Удавшись до одного із трагічніших - страти ясиру, автор типізував такі його риси як суворість, жорстокість, любов до слави та шани. Автор не залишає поза увагою побутові подробиці й виявляє себе як знавець запорозьких традицій. Картини народного побуту, родинні взаємини, січові традиції, стосунки між Сірком і політичними лідерами - все це в художній формі витворює візію минувщиниґ. На сторінках твору подано також загальний образ запорозького козацтва. Січовики постають як люди, наділені силою, мудрістю, креативністю, надзвичайною волелюбністю («.козак завжди і всюду вільний: Й коли живий, і після смерті - теж!»), безстрашшям («.і здатися - це зрадити і волю, І Віру Православну, і батьків») [4, с. 102].

Привертає увагу шостий розділ роману «Лист турецькому султану». Автор із притаманною йому майстерністю виписувати діалоги дає поетичну версію відомого широкому загалу листа, де січовики, не соромлячись у висловах, насміхаються над пихатістю султана. Згідно легенді, лист, що писав Іван Сірко з усім військом запорозьким, є образливою відповіддю османському султану Махмеду TV на його ультиматум припинити нападати на Порту та здатись. («Кому ж це він, бач, здатись пропонує?! Нам, вільним людям?! Себто козакам?!»). До цієї теми не вщухає цікавість серед відвідувачів заповідника й задовольняється вона зазвичай демонстрацією репродукції картини І. Рєпіна та переказом найбільш відомої варіації тексту листа. Свіжий текст, оригінальна версія усім відомого сюжету, викладеного М. Тютюнником у віршованій формі, може бути використаною при розробці екскурсії з елементами театралізації, яку планується інтегрувати в музейний простір ІКК «Запорозька Січ» як засіб семантичного та емоційного впливу на відвідувача.

Погоджуючись із думкою Аристотеля, що «поезія філософічніша й серйозніша історії» [1, с. 35-36], можна стверджувати, що залучення літературних текстів у створення культурно-просвітницьких програм заповідника, підвищують ефективність музейної комунікації. Вони сприяють кращому розумінню історії і інколи можуть сказати більше, ніж сам історичний факт чи біографія історичної особи.

Література

✵ 1. Аристотель. Поэтика. Поэтика. Риторика. Санкт-Петербург : Азбука, 2000. 352 с.

✵ 2. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. Дніпропетровськ : Січ, 1991. 494 с.

✵ 3. Павленко І. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини : буття у просторі та часі : монографія. Запоріжжя, 2006. 243 с.

✵ 4. Тютюнник М. Іван Сірко : історичний віршований роман. - Харків : СІМ, 2016. 170 с.