Українська література - статті та реферати

Поетика домислу у віршах М. Брацило про турецько-татарську неволю

Ніколаєнко В. М. к. філол. н., доцент Смирнов О. В. студент 3 курсу Запорізький національний університет

Поезія М. Брацило посідає особливе місце в сучасному українському літературному процесі завдяки специфіці ідіостилю й широкій «амплітуді» творчого мислення авторки, що зумовлені біографічною деталлю.

За спогадами Г. Черкаської [див. : 5], письменницю виховували в любові й пошані до минувшини свого народу. Л. Брацило (мама поетеси), працюючи краєзнавцем на Хортиці й беручи участь у експедиціях, мала змогу ознайомити доньку з археологічними пам’ятками й фольклором Наддніпрянщини. Пізніше, добре обізнана з історичним процесом на пониззі Дніпра, М. Брацило творчо інтерпретувала його у віршах про Дике Поле й Великий Луг, де намагалась осмислити ключові для цієї місцевості події.

Темою роботи є вивчення ліризованої версії історичних реалій доби турецько-татарських набігів на Україну в доробку М. Брацило. Об’єкт дослідження - вірші поетеси із циклу «Пам’яті козацького степу» [2], а предмет - їх формально-змістові елементи. Творча спадщина М. Брацило фігурувала в наукових студіях В. Жилінського,

І. Кушніренка, П. Ребра, А. Рекубрацького, О. Стадніченко та ін. Утім, питання про відображення історичної дійсності в ліриці авторки не порушувалося, що становить наукову новизну статті. Мета дослідження - схарактеризувати переосмислення історичного базису в доробку мисткині.

Вірші про турецько-татарський полон складають окрему групу в межах «степової» лірики М. Брацило. У цих поезіях усі події центруються довкола фабульного персонажа - жінки, яка у творах виступає то бранкою, то втікачкою, то віровідступницею. Відповідно, лірична героїня, котру умовно ототожнюємо з біографічним автором, будучи патріоткою, неоднаково реагує на різні іпостасі героїні фабульної. Високий художній рівень текстів засвідчує природа описаної реакції: ліричний суб’єкт украй рідко декларує свої емоції прямо, вони виражаються переважно через стани довкілля, підтримувані стилістично: «Над степом потолоченим літа / Нечутний стогін» [2, с. 69] (метафора розривається анжамбеманом, тому на другий, менший за кількістю складів, але поворотний для вектора почуттів рядок падає акцент). Дія розгортається в українських степах XVI-XVII ст.

Своєрідну сюжетну цілість складають твори з антонімічними назвами «Бранка» й «Небранка».

У першому з них показано страждання поневоленої жінки, яку ведуть у полон турецько-татарські загарбники. Що цікаво, фабульний персонаж у вірші присутній лише номінально: він домислюється читачем, проте в дії фігурують виключно його відчуття і враження, продукуючи потужний імпресіоністичний струмінь поезії, який підкреслюється гіпометрією: «Ростуть услід на Чорному шляху / Червоні трави» [2, с. 69]. Синтаксична побудова твору напрочуд симетрична. У трьох катренах по два речення співвідносні з віршорядками, а останнє розпорошується за допомогою анжамбеману на гіпометричний рядок. Такий ефект створює враження кульгавого кроку невільниці, яка немов не встигає за ворожими конями.

Очевидно, поштовхом до написання поезії, стали враження М. Брацило, навіяні історичними піснями про турецько-татарську неволю. Аналіз образного ладу тексту дає підстави припустити: першоджерелом міг бути один із варіантів пісні «Три попівни в турецькому полоні», що можна довести через зіставлення ключових деталей обох творів. У згаданій пісні три дівчини почергово жаліються на неволю: 1) «Косо моя жовтенька! / Візник бичем [тя] розтріпує!» [3, с. 334]; у «Бранці» читаємо: «І сонце встигло висушити коси» [2, с. 69], - варто звернути увагу на слово «сонце», що асоціативно співвідносне з епітетом «жовтенька» в історичній пісні; 2) «Ніжки мої біленькі! / Кровця пуки заливає!» [3, с. 334]; у вірші: «І попіл полину спада під ноги» [2, с. 69], «. падають на шлях / Червоні роси» [2, с. 69]; 3) «Очка мої чорненькі . світ не виділи!» [3, с. 334]; у поезії: «І блякне біль в очах» [2, с. 69]. Навіть якщо визнати наведені паралелі випадковими алюзіями, найбільш яскравий образ «Бранки» - криваві сліди на степовій траві - цілком відповідає враженню Ф. Колесси від прослуховування деяких історичних пісень: «.гонені в полон дівчата, поприв’язувані до маж і коней, заливають кров’ю сліди.» [3, с. 88].

Вірш «Небранка», де йдеться про звільнення полонянки від мотузок вовчицею, являє собою низку фрагментарних епізодів-спогадів дівчини про татарську неволю і дивовижний порятунок, чим зумовлена певна незавершеність думки, істотно гіперболізована ампліфікацією («. йти. / Знову без надії, без омани, без мети» [2, с. 78]) і парцеляцією («Свічі поминальні. По братах і по мені» [2, с. 78]). Фабульний персонаж знову «номінальний», а поезія вибудувана на передачі його вражень і відчуттів. Вісім дистихів із паралельним римуванням написані пеоном I, тому культивують відчуття небезпечності: «Знала: не втечу, не відгризатиму руки» [2, с. 78] / www / www / _).

Обстоюючи думку, що всі вірші М. Брацило про турецько-татарську неволю є домислом на історичній основі спільного першоджерела, зазначимо: виразний образ місяця з персоніфікованими обрисами в поезії «Небранка» й періодичне звертання до нього з боку фабульної героїні (наприклад: «Ти все бачив, місяцю, мій брате.» [2, с. 78]), а також моторошна атмосфера темної, беззоряної ночі («Небо нахилялось. Небо сипало зірки. / Темінь.» [2, с. 78]) доволі співзвучні з лейтмотивом історичної пісні «Набіг татар вночі»: «А татаре в полі, - / Не світи їм, місяченьку, / Ні тепер, ні коли.» [4, с. 76].

Диптих «Потурначка» сюжетно відсторонений від згадуваних творів, хоча тематично й асоціативно цілком співвідносний із ними, оскільки розкриває драму жінки, яка відчуває провину за віровідступництво й марить про повернення на Батьківщину. Одначе природа не пускає потурчену пані каятися. «Оживлена» прозопопеєю дорога не хоче вести її додому, «вигинаючись» інверсією: «Шляху сплутана стрічка / сама свого краю не знайде» [2, с. 71]. Рідні краєвиди презирливо мовчать гнівом текстового «Я», втіленим у лексиці: «Не зуміють пізнати / чужої безхрестої зайди» [2, с. 71]. Недоброзичливість степу в поезії пояснено тим, що жінка дійсно любить турка. Завершується перша частина диптиху неочікувано: мандрівка на Батьківщину виявляється сном. Надалі потурчена пані все ж тікає з бусурменської неволі, однак її сновидіння частково справджується. Дівчина почувається розгубленою: «І до кого прийду, як адреси нема?» [2, с. 72], але не тому, що персоніфіковане довкілля їй перешкоджає. Справа в іншому: «Я тікаю з полону . Мабуть марно, бо досі . люблю яничара» [2, с. 72].

На рівні алюзій у «Потурначці» одразу ж прочитується образ Марусі Богуславки, однак драматизм описаних у творі почуттів спонукає до заперечення такої подібності. Фабульна героїня поезії, на відміну від Марусі Богуславки, картає себе за зречення православ’я. Ґенезу авторського домислу можна пояснити, пов’язавши задум вірша з історичною піснею «Дві сестри-полонянки у турків», де розповідається, як одна з дівчат хоче послати матері обрізану косу на знак того, що вона віддалася чужинцеві [див. : 4, с. 85]. Певно, М. Брацило, ознайомившись із фольклорним твором, домислила психологічний розвиток однієї із сестер аж до моменту усвідомлення скоєного, що й стало предметом зображення в першій частині диптиху. Друга частина є логічним продовження і може розглядатися або як чистий домисел на основі історичної пісні, або ж як опоетизований конкретний історичний факт, адже, за словами М. Костомарова, «в . архівних справах є чимало свідчень . полонених, які повернулись із турецької . неволі» [4, с. 276].

Отже, вірші М. Брацило про турецько-татарську неволю відзначаються єдністю топосу й історичного часу, функційною подібністю образної структури і схожістю способів нарації, що уможливлює їх виділення в окрему категорію поезій, у яких відображено історичні реалії України XVI-XVII ст. Проаналізовані твори є високохудожнім домислом на основі імпресіоністичного методу освоєння дійсності, описаної в історичних піснях. Гіпотетично - у текстах «Три попівни в турецькому полоні», «Набіг татар вночі», «Дві сестри-полонянки у турків».

Література

✵ 1. Антонович В., Драгоманов М. Історичні пісні малоруського народу. Київ : Типографія М. П. Фріца, 1874. Т. 1. 336 с.

✵ 2. Брацило М. Шовкова держава : лірика. Київ : Наш Формат, 2014. 336 с.

✵ 3. Колесса Ф. Українська усна словесність (Загальний огляд і відбір творів). Львів, 1938. 645 с.

✵ 4. Костомаров Н. Историческое значение южно-русского народного песенного творчества. Собрание сочинений Н. И. Костомарова. Исторические монографии и исследования. Кн. восьмая. Санкт-Петербург, 1905. Т. 21. С. 693-932.

✵ 5. Цікаві факти з життя запорізької журналістки та поетеси Марини Брацило. Inform.zp.ua. URL : https://www.inform.zp.ua/2018/06/18/