Українська література - статті та реферати
«Місця пам’яті» в сучасній українській літературі про голокост
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Павленко І. Я. д. філол. н, професор Запорізький національний університет
«Місця пам’яті» в сучасній українській літературі про голокост
Відомий французький учений П. Нора, говорячи про специфіку різних форм збереження та трансляції пам’яті, вводить у науковий дискурс поняття «місця пам’яті», яке він інтерпретує як «значущу одиницю матеріального або нематеріального характеру, яка внаслідок людської волі або роботи часу стала символічним елементом спадщини національної спільноти» [1, с. 101]. «Місце пам’яті» матеріальне, символічне та функціональне, це спосіб поєднання людини з минулим.
Місця пам'яті можуть підтримувати офіційно сформовану версію минулого -історію, та можуть бути пов'язані зі спогадами та відчуттями приватної людини й не завжди збігатися з офіційною історією, а іноді й протистояти їй, зберігати та відновлювати пам'ять.
Сучасна українська література значною мірою стимулює перегляд минулого й місця в ньому різних людей та спільнот, вибудовує сучасну пам'ять про події ХХ ст. Часто автори звертаються до долі євреїв під час Другої світової війни. У доповіді розглянуто твори Р. Плотнікової «В яру згасаючих зірок» (2007), О. Забужко «Музей покинутих секретів» (2009), Ю. Винничука «Танго смерті» (2012), Л. Денисенко «Відлуння: від загиблого діда до померлого» (2012), К. Бабкіної «Соня» (2013), М. Матіос «Черевички Божої матері» (2013), Т. Пахомової «Я, Ти і наш мальований і немальований Бог» (2016) тощо.
Аналізований корпус творів має кілька спільних рис:
✵ - це твори вже другого повоєнного покоління, присвячені темам, які раніше замовчувалися;
✵ - вони написані впродовж останнього десятиліття та належать до кращих, або принаймні помітних явищ сучасної української прози;
✵ - Голокост не є єдиним предметом зображення в них;
✵ - трагедія Голокосту висвітлюється як явище української історії та розглядається в річищі травматичного досвіду України в роки Другої світової війни;
✵ - джерелом багатьох творів стали усні оповіді, пригадування окремих людей та приватні місця пам'яті;
✵ - із опису воєнних подій увагу перенесено на долю пересічних людей у екстремальних умовах.
Лише у творах М. Матіос та Т. Пахомової в центрі події воєнного часу. Решта творів - про переживання травматичного досвіду війни поколінням, що народилося набагато пізніше, ніж вона закінчилася.
Аналізовані твори свідчать, що сучасна література - спроба виходу з забуття, творення нової пам'яті, яка стимулює перегляд минулого й місця в ньому різних людей та спільнот, вибудовує сучасне бачення минулого.
Місця пам'яті в сучасних творах про Голокост - злиття хронотопів для тих, хто може відчувати минуле та пройматися співчуттям, тому в романах Ю. Винничука, К. Бабкіної, Р. Плотнікової містичні мотиви - засіб поєднати живих та мертвих, зробити можливим їх діалог чи полілог.
Місця пам'яті в досліджуваних творах можна розглядати як офіційні та неофіційні. У місцях офіційної коммеморації, якими є архіви (О. Забужко), бібліотеки (Ю. Винничук), інформація може бути підчищена, спотворена або розрізнена. Характерно, що в обох випадках звернення до офіційних місць пам'яті так або інакше пов'язане з КДБ/СБУ, що символічно підкреслює контрольованість офіційної пам'яті та її дозоване надання. Те, що було в художньому світі твору та в пам'яті або ірраціональному, онейричному досвіді героїв, не завжди підтверджується офіційними джерелами. Саме тому особливого значення набирають місця приватної пам'яті. У аналізованому корпусі художніх текстів це традиційні для будь-якої культури місця -кладовища, могили близьких людей. Але під час Голокосту було створено місця масових смертей і поховань, тому місцем пам'яті може стати місцевість (Бабин яр, яр поблизу Лубен, колишня територія Львівського гетто), сакральні символи, якими
позначені такі місця: Менора та Хрест у Бабиному ярі, Менора у яру, де були розстріляні євреї Лубен; культові будови: церква, синагога, нові архіви та музеї (Яд ва Шем), пам’ятники тощо. Важливі приватні матеріальні (фотокартки, альбоми, листи, малюнки, картини) і духовні (музика, пам’ять людей, запахи тощо) місця пам’яті.
Звертаючись до травматичних подій ХХ ст., формуючи новий дискурс трагічного минулого, названі твори й самі перетворюються на місце пам’яті.
Література
✵ 1. Нора П. Теперішнє, нація, пам’ять / П’єр Нора ; пер. з франц. Андрій Рєпа. К. : Кліо, 2014. 272 с.