Українська література - статті та реферати
Українське козацтво в пісенних записах Я. Новицького
Всі публікації щодо:
Фольклор
Поповський А. М. д. філол. н., професор Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ (м. Дніпро)
В історії української культури важливе місце посідає збірка «Малорусскія ийспи, преимущественно историческія, собранныя Я. П. Новицкимъ въ Екатеринославской губерніи въ 1874-1894 годахъ», яка була високо оцінена професором М. Сумцовим та Історико-філологічним товариством Харківського університету: «Собиратель отнесся къ собранному матеріалу добросовестно и старательно, что выразилось в умелой записи пЪсенъ и въ многочисленных^ библюграфическихъ указанияхъ на исходные печатне варіантьі» [1, с. 4]. З уст старожилів козацького краю дослідник записав той пісенний фактаж, у якому яскраво відображено історичні події січового товариства, яке вело постійну боротьбу з поневолювачами українського народу, життєвий ритм і духовний світогляд місцевого люду.
У піснях образно передано родинні почуття до синів, які за покликом серця йдуть захищати свій край:
Ой гай, мати, та не гай мене,
В далеку дорогу виряжай мене.
Не жур мене моя мати, Бо журбу і сам знаю, Три дні с коня не вставаю, З стремен ніжок не виймаю. [1, с. 51].
У текстах пісенного фольклору чітко віддзеркалено:
а) мудру самооцінку лицарів запорожського товариства щодо нехтування польською шляхтою їх свободолюбних вимог під покровом Речі Посполитої:
Наварили ляхи пива, - та не зшумували.
Гей, мали військо запорізьке, - та не шанували [1, с. 70],
чи під покровом північного сусіда:
Хвалылыся Запорожци Очаков достати Шобъ зъ мурованыхъ колодязивъ коней напувати. Очакив досталы и самъ Ханъ намъ здався, Вже на нашыхъ Запорожцивъ ввесь Москаль піднявся. Збиралыся генералы ситку-ситкуваты* Яку будемо Запорожцям одежу давати: Чы козацьку, чы гусарську, чы третю солдацьку? Хочъ мы будемо, братци, канавы копати, А не будемо солдацькои одежи прыйматы; Бо солдацькая одежа куца, ще й погана, Нехай наша не згине запорозька слава [1, с. 94];
б) козацьку звитягу в обороні своєї гідності й честі від будь-якого кривдника: Іде ляшок вулицею - шаблею блистає, Стоїть козак, не боїться, шапки не здіймає.
Кинувсь ляшок до канчука, а козак - до дрюка, _________________Отепер же, вражий ляше, с тобою розлука [1, с. 70]; *Накидати сіті, вдаватися до хитрощів.
132
в) козацьку кмітливість при здобутті турецьких міст, коли ворога перемагали не кількість війська, а хитрістю:
Ой як крикнувъ, та гукнувъ самъ отаманъ полковой: Собирайтесь, братци, все народъ майстеровой, Та зробымо, братци, півтораста возовъ, Та купымо, братци, тры сотни воловъ, Та наймымо братци, по семи молодцовъ, Та пидемо, братци, аж у городъ у Азовъ, Та станемо, братци, сподовшъ улыцямы. Та вийде до насъ, братци, найбагатшій купець, Та стане насъ пытать, братци, що за товаръ у возах, Та будемо казать, братци, шо у насъ товаръ дорогой: Все куныци и лысыци и чорни соболи. Вы ребята, вы мои, прывертайте ко мни, А я завтра поутру весь товаръ закуплю.
Не дождались мы утра - всю Орду зайняли [1, с. 70-71];
г) козацьку пересторогу невольників, посаджених на палі, тим, хто має рятуватися втечею з лядської темниці:
Ой ставъ же Коржъ всю правду казати:
Запорожци, вы добри молодци, Якъ будете зъ ныволи тикати, -Не тикайте бытымы шляхамы, Та тикайте темнымы лугамы. А шобъ же васъ ляхи не нагналы, Бо ляшеньки зрадльївіи люды, Як наженуть - негораздъ вамъ буде [1, с. 75];
д) лукаві замисли Москви проти запорожських вольностей:
Пидъ городомъ Лебединомъ гавы вороны литалы, А въ Москви-городи - Москаливъ збиралы. Зибралыся въ одно мисто - сталы совитъ пребираты, Якъ у славныхъ Запорожцивъ вси вольности одибраты. А Запорожци, славни молодци, у ихъ ласкавости немае, А воны жъ панамъ, неправеднымъ судьямъ, почалы правду в вичи казаты... [1, с. 90];
е) руйнування Січі:
Велыкый свитъ, ридна маты (цариця Катерина - А. П.), напуск напустила,
Славне військо Запоризьке тай занапастила: Ой занапастыла, у Сичъ уступыла Въ недиленьку, ранесенько лагерямы сталы, А в вивторокъ разивъ сорокъ Сичъ утакувалы. Московскіи генералы церквы грабувалы, Грабувалы срибло, злото й восковіи свичи, Зоставайся Калнышевськш съ пысарямы въ Сичи. Вже покрылось славне військо густымы лозамы, Та заплакавъ Калнышевськш дрибнымы слезамы [1, с. 92].
Темі підступного руйнування Січі Я. Новицький надає особливого значення як у пісенних записах, так і розлогих коментарях, фіксуючи дипломатичні намагання запоріжців:
а) відстояти свої вольності:
Устань, батьку Калньїшевскій, просять тебе люды, Та поидемъ до столыци, по прежнему буде, Та поидемъ до столыци, благати Царыци, Шобъ виддала нашу землю, царскіи клейноды [1, с. 92], які були проігноровані Катериною;
б) попри всякі підступи царської Росії зберегти свої вольності не в її імперських обіймах, де «иде брать на брата быты», а в пошуках захисту в сусідній Туреччині:
Чорна хмара наступае, дробенъ дощыкъ зъ неба, Збуйновалось військо Запорозьке, - чогось ему було треба. Ой збуйновалось, славне Запорожжя, зъ великого жалю, Та не знало кому прыхылыться, котрому царю.
Ой прыхылылось військо Запорозьке, тому Турасови, Шо у того, царя Турасева, буде добре жыты [1, с. 93].
Поряд із цими віковічними питаннями запорожської вольниці в народних піснях є цілком закономірними болючі мотиви:
а) соціальної нерівності козацтва:
Якъ бувъ багатъ, Тоди вси казалы: Иванъ брать, А теперъ якъ ничого немае, То нихто не згадае [1, с. 97].
Якъ бувъ я богатъ, -Всякъ мени бувъ радъ, Всякъ у гости звавъ, Братомъ называвъ, А теперъ при биди -Не ради мени [1, с. 126];
б) віроломства, неволі, загибелі: Ой взялы, взялы у неволеньку Козака молодого, Повелы горамы, Ще й долынамы, Та знялы, знялы Та голивоньку Миж трема могыламы [1, с. 129].
Ставъ повертаты - ставъ потопаты,
А на свого коныка гукаты:
Ой коню жъ мий коню!...
А бижы де дзвоны дзвонять Та не кажы, що утопывся,
А кажы, шо оженывся,
Моя молода - холодна вода,
Мои бояры - крутіи яры;
Мои свитылкы - на неби зиркы [1, с. 13];
Шо Сынее море быстро грае, Середъ моря козакъ погыбае,
в) покарання за пограбування, зради товариства і християнської віри наявні в багатьох пісенних творах побутового життя січового козацтва, але детально розкрито в піснях і народних переказах про Саву Чалого, який «вырисъ въ Сичи., а потимъ став разбойничать, ставъ грабувать чумакивъ, такъ Запорожци хотилы піймать; винъ тоди продався ляхамъ и ставъ служыть имъ. Винъ бувъ еретыкъ и душогубъ» [1, c. 83]: Ухватылы пана Саву на симъ спысивъ вгору, Та вдарили пана Саву объ суху дорогу. Тепер тоби, пане Саво, отут погыбаты, Тепер тоби, пане Гнате, въ Сичи пануваты [1, с. 83].
Із особливим почуттям розкривається пошана козаків до вірного супутника в бойових сутичках із підступним ворогом - вірного коня, надійного рятівника від смертельної небезпеки, від якої доводилось «утикаты балкамы, ярамы, Крутымы горамы по надъ берегамы, По надъ берегамы, по надъ Синемъ морем» [1, с. 114], або здебільшого виконувати наказ свого господаря, який помирає від смертельних бойових ран:
Ой бижы жъ ты, коню,
Коню вороненькый,
До моего отця,
До риднои ненькы;
Та не хвалысь, коню,
Шо я зъ туркомъ бывся,
Та похвалысь, коню,
Шо я оженився:
Узявъ соби жинку - паняночку, Въ чыстимъ поли земляночку, Узявъ жинку дружыночку, -Въ чыстимъ поли могылочку [1, с. 135-136].
З таким же пієтетом Я. Новицький фіксує й віковічні традиції кохання, подружньої вірності, зради, родинної втрати і любові до отчої землі славного українського козацтва.
Отже, в історичних піснях передавалися з покоління в покоління в усному й писемному мовленні ті споконвічні прагнення українського козацтва до волі, свободи своєї мови, віри, культури і гідності, які доводилося здобувати в боротьбі з постійними загарбниками ціною власного життя, що й нині, у ХХІ ст. світової цивілізації, спостерігаємо в анексії путінською Росією Криму й воєнну агресію на Донбасі. Змінюються історичні епохи, але незмінними лишається імперські посягання на території суверенних держав.
Література
✵ 1. Малорусскія пЪсни, собранныя Я. П. Новицкимъ въ Екатеринославской губерніи въ 1874-1894 годахъ. Харьковъ, 1894.