Українська література - статті та реферати

Українське козацтво в пісенних записах Я. Новицького

Всі публікації щодо:
Фольклор

Поповський А. М. д. філол. н., професор Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ (м. Дніпро)

В історії української культури важливе місце посідає збірка «Малорусскія ийспи, преимущественно историческія, собранныя Я. П. Новицкимъ въ Екатеринославской губерніи въ 1874-1894 годахъ», яка була високо оцінена професором М. Сумцовим та Історико-філологічним товариством Харківського університету: «Собиратель отнесся къ собранному матеріалу добросовестно и старательно, что выразилось в умелой записи пЪсенъ и въ многочисленных^ библюграфическихъ указанияхъ на исходные печатне варіантьі» [1, с. 4]. З уст старожилів козацького краю дослідник записав той пісенний фактаж, у якому яскраво відображено історичні події січового товариства, яке вело постійну боротьбу з поневолювачами українського народу, життєвий ритм і духовний світогляд місцевого люду.

У піснях образно передано родинні почуття до синів, які за покликом серця йдуть захищати свій край:

Ой гай, мати, та не гай мене,

В далеку дорогу виряжай мене.

Не жур мене моя мати, Бо журбу і сам знаю, Три дні с коня не вставаю, З стремен ніжок не виймаю. [1, с. 51].

У текстах пісенного фольклору чітко віддзеркалено:

а) мудру самооцінку лицарів запорожського товариства щодо нехтування польською шляхтою їх свободолюбних вимог під покровом Речі Посполитої:

Наварили ляхи пива, - та не зшумували.

Гей, мали військо запорізьке, - та не шанували [1, с. 70],

чи під покровом північного сусіда:

Хвалылыся Запорожци Очаков достати Шобъ зъ мурованыхъ колодязивъ коней напувати. Очакив досталы и самъ Ханъ намъ здався, Вже на нашыхъ Запорожцивъ ввесь Москаль піднявся. Збиралыся генералы ситку-ситкуваты* Яку будемо Запорожцям одежу давати: Чы козацьку, чы гусарську, чы третю солдацьку? Хочъ мы будемо, братци, канавы копати, А не будемо солдацькои одежи прыйматы; Бо солдацькая одежа куца, ще й погана, Нехай наша не згине запорозька слава [1, с. 94];

б) козацьку звитягу в обороні своєї гідності й честі від будь-якого кривдника: Іде ляшок вулицею - шаблею блистає, Стоїть козак, не боїться, шапки не здіймає.

Кинувсь ляшок до канчука, а козак - до дрюка, _________________Отепер же, вражий ляше, с тобою розлука [1, с. 70]; *Накидати сіті, вдаватися до хитрощів.

132

в) козацьку кмітливість при здобутті турецьких міст, коли ворога перемагали не кількість війська, а хитрістю:

Ой як крикнувъ, та гукнувъ самъ отаманъ полковой: Собирайтесь, братци, все народъ майстеровой, Та зробымо, братци, півтораста возовъ, Та купымо, братци, тры сотни воловъ, Та наймымо братци, по семи молодцовъ, Та пидемо, братци, аж у городъ у Азовъ, Та станемо, братци, сподовшъ улыцямы. Та вийде до насъ, братци, найбагатшій купець, Та стане насъ пытать, братци, що за товаръ у возах, Та будемо казать, братци, шо у насъ товаръ дорогой: Все куныци и лысыци и чорни соболи. Вы ребята, вы мои, прывертайте ко мни, А я завтра поутру весь товаръ закуплю.

Не дождались мы утра - всю Орду зайняли [1, с. 70-71];

г) козацьку пересторогу невольників, посаджених на палі, тим, хто має рятуватися втечею з лядської темниці:

Ой ставъ же Коржъ всю правду казати:

Запорожци, вы добри молодци, Якъ будете зъ ныволи тикати, -Не тикайте бытымы шляхамы, Та тикайте темнымы лугамы. А шобъ же васъ ляхи не нагналы, Бо ляшеньки зрадльївіи люды, Як наженуть - негораздъ вамъ буде [1, с. 75];

д) лукаві замисли Москви проти запорожських вольностей:

Пидъ городомъ Лебединомъ гавы вороны литалы, А въ Москви-городи - Москаливъ збиралы. Зибралыся въ одно мисто - сталы совитъ пребираты, Якъ у славныхъ Запорожцивъ вси вольности одибраты. А Запорожци, славни молодци, у ихъ ласкавости немае, А воны жъ панамъ, неправеднымъ судьямъ, почалы правду в вичи казаты... [1, с. 90];

е) руйнування Січі:

Велыкый свитъ, ридна маты (цариця Катерина - А. П.), напуск напустила,

Славне військо Запоризьке тай занапастила: Ой занапастыла, у Сичъ уступыла Въ недиленьку, ранесенько лагерямы сталы, А в вивторокъ разивъ сорокъ Сичъ утакувалы. Московскіи генералы церквы грабувалы, Грабувалы срибло, злото й восковіи свичи, Зоставайся Калнышевськш съ пысарямы въ Сичи. Вже покрылось славне військо густымы лозамы, Та заплакавъ Калнышевськш дрибнымы слезамы [1, с. 92].

Темі підступного руйнування Січі Я. Новицький надає особливого значення як у пісенних записах, так і розлогих коментарях, фіксуючи дипломатичні намагання запоріжців:

а) відстояти свої вольності:

Устань, батьку Калньїшевскій, просять тебе люды, Та поидемъ до столыци, по прежнему буде, Та поидемъ до столыци, благати Царыци, Шобъ виддала нашу землю, царскіи клейноды [1, с. 92], які були проігноровані Катериною;

б) попри всякі підступи царської Росії зберегти свої вольності не в її імперських обіймах, де «иде брать на брата быты», а в пошуках захисту в сусідній Туреччині:

Чорна хмара наступае, дробенъ дощыкъ зъ неба, Збуйновалось військо Запорозьке, - чогось ему було треба. Ой збуйновалось, славне Запорожжя, зъ великого жалю, Та не знало кому прыхылыться, котрому царю.

Ой прыхылылось військо Запорозьке, тому Турасови, Шо у того, царя Турасева, буде добре жыты [1, с. 93].

Поряд із цими віковічними питаннями запорожської вольниці в народних піснях є цілком закономірними болючі мотиви:

а) соціальної нерівності козацтва:

Якъ бувъ багатъ, Тоди вси казалы: Иванъ брать, А теперъ якъ ничого немае, То нихто не згадае [1, с. 97].

Якъ бувъ я богатъ, -Всякъ мени бувъ радъ, Всякъ у гости звавъ, Братомъ называвъ, А теперъ при биди -Не ради мени [1, с. 126];

б) віроломства, неволі, загибелі: Ой взялы, взялы у неволеньку Козака молодого, Повелы горамы, Ще й долынамы, Та знялы, знялы Та голивоньку Миж трема могыламы [1, с. 129].

Ставъ повертаты - ставъ потопаты,

А на свого коныка гукаты:

Ой коню жъ мий коню!...

А бижы де дзвоны дзвонять Та не кажы, що утопывся,

А кажы, шо оженывся,

Моя молода - холодна вода,

Мои бояры - крутіи яры;

Мои свитылкы - на неби зиркы [1, с. 13];

Шо Сынее море быстро грае, Середъ моря козакъ погыбае,

в) покарання за пограбування, зради товариства і християнської віри наявні в багатьох пісенних творах побутового життя січового козацтва, але детально розкрито в піснях і народних переказах про Саву Чалого, який «вырисъ въ Сичи., а потимъ став разбойничать, ставъ грабувать чумакивъ, такъ Запорожци хотилы піймать; винъ тоди продався ляхамъ и ставъ служыть имъ. Винъ бувъ еретыкъ и душогубъ» [1, c. 83]: Ухватылы пана Саву на симъ спысивъ вгору, Та вдарили пана Саву объ суху дорогу. Тепер тоби, пане Саво, отут погыбаты, Тепер тоби, пане Гнате, въ Сичи пануваты [1, с. 83].

Із особливим почуттям розкривається пошана козаків до вірного супутника в бойових сутичках із підступним ворогом - вірного коня, надійного рятівника від смертельної небезпеки, від якої доводилось «утикаты балкамы, ярамы, Крутымы горамы по надъ берегамы, По надъ берегамы, по надъ Синемъ морем» [1, с. 114], або здебільшого виконувати наказ свого господаря, який помирає від смертельних бойових ран:

Ой бижы жъ ты, коню,

Коню вороненькый,

До моего отця,

До риднои ненькы;

Та не хвалысь, коню,

Шо я зъ туркомъ бывся,

Та похвалысь, коню,

Шо я оженився:

Узявъ соби жинку - паняночку, Въ чыстимъ поли земляночку, Узявъ жинку дружыночку, -Въ чыстимъ поли могылочку [1, с. 135-136].

З таким же пієтетом Я. Новицький фіксує й віковічні традиції кохання, подружньої вірності, зради, родинної втрати і любові до отчої землі славного українського козацтва.

Отже, в історичних піснях передавалися з покоління в покоління в усному й писемному мовленні ті споконвічні прагнення українського козацтва до волі, свободи своєї мови, віри, культури і гідності, які доводилося здобувати в боротьбі з постійними загарбниками ціною власного життя, що й нині, у ХХІ ст. світової цивілізації, спостерігаємо в анексії путінською Росією Криму й воєнну агресію на Донбасі. Змінюються історичні епохи, але незмінними лишається імперські посягання на території суверенних держав.

Література

✵ 1. Малорусскія пЪсни, собранныя Я. П. Новицкимъ въ Екатеринославской губерніи въ 1874-1894 годахъ. Харьковъ, 1894.