Українська література - статті та реферати

«Загадковий феномен душі» І. Франка в романі З. Легкого «Се мого серця драма»

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Проценко О. А. к. філол. н., доцент Запорізький національний університет

Критичному переосмисленню в сучасному літературознавстві підлягає українська франкіана. Життя й постать І. Франка неодноразово ставали об’єктом художнього осмислення у творах різних жанрів (О. Десняк «Біль у серці» (1941), Р. Іваничук «Шрами на скалі» (1987), П. Колесник «Терен на шляху» (1959), «Поет під час облоги» (1980), Д. Лукіянович «Франко і Беркут» (1956), Л. Смілянський «Тюремні сонети» (1950), Ю. Яновський «Іван» (1940) та ін.).

У ХХІ ст. українську франкіану поповнив твір З. Легкого «Се мого серця драма» (2010). Це вже другий роман З. Легкого (перший - «Тарасові страсті» (2007), -присвячений Т. Шевченку), в якому на основі документальних матеріалів досліджується складна доля І. Франка. Названі твори письменника малодосліджені.

Відома рецензія на роман «Тарасові страсті» В. Осадчого [3] та стаття Л. Різника [4] про життєвий шлях З. Легкого й огляд його творчого доробку. Тож, на сучасному етапі художній досвід З. Легкого в галузі біографічного жанру потребує поглибленого наукового вивчення. Об’єкт дослідження - роман «Се мого серця драма». Мета розвідки полягає в осмисленні художнього обличчя І. Франка в інтерпретації З. Легкого. Дослідження доповнить уявлення про світоглядно-естетичні позиції, творчу манеру митця, розширить уявлення про художні біографії.

У центрі «романної території» З. Легкого образ І. Франка - адже «документально-біографічний роман завжди лише доцентровий, оскільки особистість героя, його індивідуальна доля завжди перебувають у центрі оповіді» [1, с. 48]. Охоплено повний життєпис головного персонажа від народження до смерті. У змалюванні образу

І. Франка спостерігаємо переважно внутрішню характеристику. Головний персонаж усвідомлює, що він «голяк-босяк-безхатько, чиї статки залюбки вміщуються в диктовій валізочці» [2, с. 191], портрет якого «виписаний вуглем», «вишитий чорними нитками». Повсякчас головний персонаж називає себе правдистом, тонкослізкою-покаяльником.

Загалом, З. Легкий моделює образ «страждальця запертого у льох». З одного боку -це чорний мученик, а з іншого - народний улюбленець, якого «знімають з хреста, щоби він воскрес і явився месією-добротворцем перед нечестивцями в державному парламенті. Од відчуття з’єднаності з виборцями в оці закипає сльоза і геркулесівська могуть виповнює душу й тіло» [2, с. 352]. І. Франко, змодельований З. Легким, поєднує в собі велич і незвичайність, чистоту, людяність і благородність: «. і ось у професорських дверях - його величність - Я, такий собі доктор-габілітант. Бачу себе збоку, невисокого, але плечистого й блідого, - мабуть хвилювання вибілює лице й вибугрює скивиці. Тримайсь-но, козаче, се ж остання війна за надійний кусень хліба: сьогодні мусиш зробити все від тебе залежне, а там... а там уже воля Божа чи, радше, земних божків... Але не баламутьмо себе зазиранням у прийдешнє: буде що буде...» [2, с. 336]. Автор відтворює портрет головного персонажа, поєднуючи його з «фактами психіки»: «онук гордої Людвіки Кульчицької! Не велике цабе, правда, у розтоптаних мештах і старенькому, протертому на колінах та ліктях бронзовому вбранні, якому з літ вийшло, відтиснутий у закулісся, ген на маргінеси інтелігент-трудоголік без засобів на існування, але ще повен духу й стоїчного заповзяття: іти, іти, проти рожна перти, такий твій життєвий стиль, члече, - іншого не знаєш і не маєш. Така планида...» [2, с. 385]. З. Легкий неодноразово наголошував, що І. Франку «до всього діло», «скрізь його повно», «ох, і загонистий ти, члече. Не дарма ж Драгоманов застерігає від розкидливості, з якою й до хворості недалеко» [2, с. 192]. Ці та подібні художні деталі допомагають семантично вагомішому, змістовнішому розкриттю образу відомої особистості.

Головний персонаж ніколи не зараховував себе до геніїв, «бо лише йшов за велетами, а сам належав до тих, які печуть щоденний хліб для розумового споживання, до тих, які допомагають ставити будинок цивілізації, але прізвища яких не вписуються на фронтоні цього будинку. І нема нічого гідного уваги в моєму житті, крім сверблячки до писання, нахилу спостерігати людське буття й нічим не заспокоюваної гарячки, яка змушує мене перейматися стражданнями й радощами, думками і мріями інших людей. Бо що ж оригінального в маленької звичайної особи.? Я собі простий русин, не раз був запертий у льох.» [2, с. 376]. І. Франко критично оцінює себе, свої здібності: «Я далеко не такий великий талант, як се, може, здалека здається. Я собі звичайний чоловічок і сам дуже добре почуваю свої хиби, але почуваюся до обов 'язку працювати, що можу, працювати не для того, що я потрафлю якусь річ зробити добре, але для того, що другі або зовсім нічого не роблять, або роблять ще гірше від мене.» [2, с. 200] (виділення курсивом авторське - О. П.). Політична діяльність головного персонажа носить високодуховний характер. Життя, віддане іншим людям - розкриває позитивний, добротворчий дух І. Франка. Цей персонаж має високий рівень духовності.

Повнота образу І. Франка представлена у свого роду психологічному оздобленні. Вдалій рецепції художнього образу головного персонажа сприяють численні внутрішні роздуми. Мислення І. Франка одухотворене і волелюбне. Головний персонаж думає про парадоксальну долю України, безмір пролитих сліз та крові якої мали б піднести її над усіма державами, якби велич і слава вимірювалися стражданнями народу. Така позиція вказує на велику силу волі персонажа. Наприклад, він переживає, що в українців володар -завсіди чужинець, і то навіть не один. Що не спромоглись українці на свого, кревного й єдиного керівника, бо на заваді «ворожда, якась фізіологічно-фібральна зненавидь і злоба до людини з іншою думкою та з більшою владою, ніж у тебе. Тому й маємо Ґалаґанів. Кочубеїв, Носів... Й велика кривда, що чубляться навіть одновірці: Романчук з Барвінським; Франко з Павликом, Будзиновським, Белеєм і Драгомановим; Драгоманов -із Кониським, Огоновським, Франком. Чи у цьому гар-гавкоті може народитися очільник, наш Мойсей, га? А коли навіть так, чи самі ж ми не зжеремо його, як уже не раз траплялося в нашій славні історії? Інтриги - страшна річ, хіба ні?» [2, с. 329]. Така позиція засвідчує високу духовність І. Франка, адже З. Легкий із великою увагою поставився до духовного життя історичної особи. Стан душі головного персонажа можемо простежити в ті моменти, коли І. Франко роздумує про розмежування українців і росіян за національними ознаками, що породжує дві держави: «. нова українська держава посіє ненависть до Росії за довговічний диктат й потягнеться до культурної демократичної Європи. Та чи захоче відпустити її азійська Росія? А не ставитимуть їй підніжку й українські адепти-пристосуванці, яким і за імперії було як вареникові у сметані? І що почнеться..? Ар-ма-гед-дон! Бойня, зовнішня і внутрішня. Отак! Схаменіться!.. - Його обличчя міниться (то червоніє, то чорніє), мовби на ньому вже виграють живі відблиски страшних оргій з вогнем, кров’ю й пожежними димами» [2, с. 299]. Часто у внутрішніх монологах спостерігаємо звертання до минулого. Роздуми про дитинство використано як матеріал для асоціативних паралелей. Будучи тяжко хворим, на схилі літ, ізольованим від суспільності, зневаженим своїми і чужими, І. Франко «мав один рятунок від божевілля - розмову із самим собою» [2, с. 396]. Так, через призму насичених емоціями спостережень, згадок, думок, рефлексій віддзеркалюється свідомість, душа І. Франка.

За переконаннями З. Легкого, вижити в нелегких умовах, знайти мотивацію І. Франку допомагала вражена амбітна гідність онука Людвіки Кульчицької. Ні допити, ні катування тюремних правників не змусили головного персонажа підкоритися системі: «Тюрма - велика школа випробувань. У ній втрачаєш багато, але й набутки тут чималі: ти прозріваєш і розумієш, себто міняєш рожеві скельця окулярів на прозорі, за якими світ уже в натуральній справдешності, без романтичного забарвлення» [2, с. 89]. Навіть за тюремними ґратами він не здається. І в камері, де повно злочинців і вбивць, І. Франко не перестає нести своє слово правди. Каменяр знаходить прихильників свого таланту у відголосках душ ув’язнених.

Отже, у центрі уваги в романі З. Легкого «Се мого серця драма» образ І. Франка. Прозаїку вдалося розкрити добротворчий дух головного персонажа через портретну характеристику, художні деталі, а особливо завдяки внутрішнім монологам. Роман є різновидом асоціативно-психологічного художнього життєпису, в якому в таємницях власної душі намагається розібратися сам герой твору.

Література

✵ 1. Галич О. Критерії розрізнення історичної та документально-біографічної прози. Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. 2010. № 2. С. 44-49.

✵ 2. Легкий З. Се мого серця драма. Львів : Тріада плюс, 2012. 504 с.

✵ 3. Осадчий В. Між берегами добра і зла. Літературна Україна. 2007. 20 вересня.

✵ 4. Різник Л. Цехмістер прозового цеху з Мурованого. Дзвін. 2015. № 1. С. 135-140.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.