Українська література - статті та реферати

Нові тенденції розвитку сучасної вітчизняної історичної прози (на матеріалі романів-фіналістів літературного конкурсу «Коронація слова»)

Разживін В. М.

к. філол. н., доцент Донбаський державний педагогічний університет

Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» за час свого існування суттєво посприяв розвитку новітньої української культури, адже свої завдання його засновники (подружжя Юрія і Тетяни Логушів) бачать досить амбітними: стимулювання та підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, а як результат - наповнення вітчизняного культурного простору конкурентноспроможними книгами, фільмами, п’єсами. У літературі конкурс не лише допомагає молодим письменникам знайти видавців для своїх творів чи відкриває нові імена, але й виражає сучасні тенденції в більшості напрямків, які фахові літературознавці виокремлюють як масову літературу.

Останні два роки переможцями в номінації «Романи» виступають історичні твори (2018-го - «Відступник» В. Ворони, 2017-го - «Останній бій Урус-шайтана» В. Вальда). За п’ять років не було жодного фіналу, де б цей жанр не представлявся. Так, у 2018 р., окрім уже згаданого, це романи «Пернач полковника Вухналя» та «Полоненик»; у 2017 -«Поміж двох орлів», «З думою про Мамая»; у 2016 - «Реквієм для Рози»; у 2015 -«Німецький принц з Великого князівства Литовського», «Божа вивірка», «Хата на околиці села», у 2014 - «Отаман Холодного Яру», «На чужих вітрах», «Тамплієри короля Данила». Виходячи з цього, маємо право констатувати сталий інтерес читацької та письменницької аудиторії до творів про минуле.

Власне, цю тезу легко довести, якщо уважніше поглянути на романи інших переможців останнього п’ятиліття. І «Вільний світ» Т. Белімової, і «Вересові меди» Н. Гуменюк, і «Я, ти і наш мальований Бог» Т. Пахомової - це твори, закорінені в нашу минувшину, де автори моделюють певні життєві колізії на тлі значних історичних подій. Імовірно, не всі з них науковці визначать як художньо-історичні, деякі навіть до рівня історико-художніх можна віднести лише умовно (за класифікацією С. Андрусів) [1], але серед видавців, авторів та й читачів на сьогодні домінує спрощене розуміння історії, коли будь-яка оповідь про минуле автоматично включається в коло творів, які представляють історичну прозу. Здавалося б, таке бачення уявляється як досить примітивне, однак, насправді, воно має міцне підґрунтя, бо опирається на думки та висновки західного літературознавства. Відчутна перевага такого підходу полягає в можливій множинності варіацій авторських інтерпретацій історичних постатей та подій.

Своїм завданням бачимо, не вдаючись до детального аналізу окремих творів, виокремити ті художньо-стилістичні новації, які характеризують сучасну історичну прозу.

По-перше, найбільш помітним є розширення тематичного діапазону історичного матеріалу, який піддається творчій інтерпретації. Усі дослідники історичної белетристики відзначали домінування у вітчизняних авторів двох тем: Київська Русь та Козацтво. Формально й зараз вони переважають, але певний прорив останніх років теж помітний. Так, із загального контексту «випадає» роман І. Даневської «Німецький принц з Великого князівства Литовського», бо моделювання українським автором історичного твору інонаціонального культурного простору - явище надзвичайно рідкісне, можна сказати, одиничне чи виняткове.

У кількох романах наявна творча розробка нової теми, а саме інтерпретації подій Визвольних змагань 1917-1919 років та повстанського руху двадцятих років. Тут серед інших хотілося б виокремити роман П. Лущика «Хата на околиці села». Ще ближче підійшли до сучасності Р. Плотнікова «Реквієм для Рози» (30-ті роки ХХ ст.) та О. Яворська «На чужих вітрах» (тема УПА), хоча й відображення подій Другої світової війни в історичному творі для сучасних науковців є дещо дискусійним, оскільки ще живі очевидці тих подій. Окрім того, романи «Відступник» та «З думою про Мамая» зовні тематично пов’язані з Київською Руссю, але період автори обирають такий, який фактично ще не мав художнього втілення.

По-друге, сучасний історичний твір вступає у взаємодію та сплітається з іншими жанрами та піджанрами масової літератури, часто носить експериментальний характер. Так, роман «Пернач полковника Вухналя» поза сумнівом історичний, але у архітектоніці твору переважає традиційний детективний елемент (наявність злочину, розслідування та визначення винного), що дозволяє говорити про суміщення різних жанрів в одному тексті. Схожу ситуацію спостерігаємо й у «Полоненику». На наш погляд, це класичний любовний роман, але побудований на історичному матеріалі. Очевидно, що автор вдається й тут до інтерпретації минулого, проте вона є лише тлом для розвитку неординарної любовної інтриги.

По-третє, відчутна схильність авторів до модифікації жанрового канону, яка може проявлятися по-різному. Роман «Тамплієри короля Данила», здається, цілком вписується в жанрову матрицю вальтерскотівського роману, проте П. Лущик орієнтується й на західноукраїнських авторів двадцятих-тридцятих років, тому в його авторській версії любовна інтрига майже відсутня або ж винесена на маргінес і аж ніяк не виступає рушієм усіх подій.

Давно знайома читачеві постать Івана Сірка, персонажа роману «Останній бій Урус-шайтана», бачиться в досить несподіваному ракурсі, бо В. Вальд надає роль оповідача не нашому співвітчизнику, а турку чи, радше, осману, бо головний герой роману Орхан, якби його назвали «турком», сприйняв би це як образу. Погляд на відомі події під іншим кутом зору відкриває дійсно незвичну перспективу, яка по-справжньому дивує читача. Як справедливо зазначає М. Вишневецька, «роман не лишить байдужими сучасних українців, адже зачіпає так багато кричущих тем сьогодення» [3].

По-четверте, відчутна тенденція до порушення хронологічного розвитку подій, яка виражається не через характерні для історичної прози прийоми ретроспекції, а в зміщенні часів, можливості одночасно вести оповідь і про минуле, і про сьогодення.

Традиція та новаторство - це ті характерні риси, які власне й корелюють розвиток літературного жанру. Для історичного роману, як і для будь-якого жанрового різновиду, близького до масової літератури, характерне прагнення до модернізації, певної адаптації до сучасного бачення. Незважаючи на більше ніж 200 років існування, історичний роман не втратив популярність і продемонстрував унікальну здатність до виживання, залишаючись привабливим для широкого кола читачів.

Дослідники у своєму баченні можливостей розвитку жанру все ж більше опираються на традицію. Хоча деякі новації з точки зору науковців і виглядають суперечливими, зазначаємо, що літературознавець має справу з уже готовим твором, але практично не впливає на процес написання. Ми можемо сприймати чи не сприймати певні зміни, які прагнуть втілити автори, однак вони вже об'єктивно існують незалежно від наших симпатій чи антипатій.

Аналіз історичних творів, які стали фіналістами міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», дозволяє виокремити певні тенденції розвитку сучасного українського історичного роману. Отже,

✵ - ігнорування видавцями, авторами та читачами вимог часового дистанціювання від описуваних подій та присутності у творі історичних персонажів призвело до спрощеного бачення жанру як оповіді про минуле;

✵ - у сучасних умовах значно розширилася тематика історичних творів, що призвело до давно очікуваного виходу за межі двох традиційних для вітчизняної белетристики тем: Козаччина та Княжа Доба;

✵ - опосередкований вплив постмодерного дискурсу призводить до суміщення різних жанрових різновидів роману в одному тексті;

✵ - звична жанрова матриця постійно перебуває в стані змін, модифікується, автори часто експериментують, моделюючи події минулого;

✵ - для сучасного історичного роману характерна поліфонічна оповідь і одночасна дія в кількох часових площинах.

Література

✵ 1. Андрусів С. Мости між часами: Про типологію історичної прози. Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С. 14-20.

✵ 2. Вальд В. Останній бій Урус-шайтана. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. 496 с.

✵ 3. Вишневецька М. Велика політика на Дикому Полі. URL: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/02/27/092424.html

✵ 4. Даневська І. Німецький принц Богуслав Радзивіл. Київ : Темпора, 2016. 696 с.

✵ 5. Лущик П. Тамплієри короля Данила : роман. Харків : Фоліо, 2014. 286 с.