Українська література - статті та реферати

Старовинна загадка про горщик у записі Д. Яворницького

Рахно К. Ю. д. істор. н.

Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Серед українських загадок про посуд переважають загадки про глиняний горщик. Це просто горщик, горщик на рогачі, на столі, у печі. У численних загадках про горщик домінують розповіді про його виготовлення й призначення. Майже всі вони становлять собою варіанти своєрідної «біографії» глиняного горщика. Одні загадки розробляють цю розповідь повністю, інші беруть лише деталі. Зустрічаються варіанти, що розповідають про це довго, розлого, у дусі біблійних легенд. За формою вони нагадують притчі, мають повчальний характер, мова їхня, як помітили ще перші дослідники, становить суміш книжної, церковнослов’янської, з розмовною [3, 91, 148; 7, 316].

Зокрема, письменник, історик, етнограф і фольклорист Д. Яворницький 1896 р. став свідком інтелектуальних змагань двох дяків із Катеринославщини, які відобразив у своїй книзі «По слідах запорожців» (1898):

«- Тепер ось послухайте, кум, шо я вам скажу.

✵ - Слухаю, - кажіть.

✵ - Хочу я вам одну загадку загадать.

✵ - Загадуйте - буду одгадувать.

✵ - Взят із землі, якоже Адам, ввержен в пещь огненную, яко три отрока, продан на торжищі, якоже Іосиф, везен на колесниці, якоже фараон, бисть на свадьбі в Кані Галілейстій во дні юності, а умроша і кості його не погребоша. Что сіє значить?

✵ - Ну, сказать вам, загадка ваша не овсі-то мудряща; я думав, шо ви, як чоловік високоумний, повозвишенійш можете мені загадку загадать.

✵ - А я думав, кум, шо ви, як чоловік не без глупости, то зараз же можете й розгадать.

✵ - Себто як не без глупости?

✵ - А себто так, як кажуть, не без дарованія.

✵ - Значить, виходе з дарованієм?

✵ - Значить, виходе з дарованієм!

✵ - І розгадаю!

✵ - Ну, шо ж воно таке єсть?

✵ - Ілля пророк - ні шо! Із землі взят, а на огненній колесниці вознесся живий на небеса.

✵ - Ха-ха-ха! Ілля пророк! Ілля пророк! А шоб вас, куме, гуска убрикнула! Ілля пророк! Не Ілля пророк, а горщик - от що! Він взят от землі, як і Адам, випален на огні, як і три отроки, продан на базарі, як і Іосиф, привезен додому на возі, як і фараон, був на весіллі, як чоловік женив свого сина, а як розбився, то черепки його викинули геть... Ілля пророк! Ілля пророк і горщик! Оце утяли Панька по штанях! Ха-ха-ха!...» [10, 208-209].

Ще письменник і етнограф А. Свидницький на Поділлі в сер. ХІХ ст. записав таку загадку про глиняний горщик з елементами книжної, церковнослов’янської мови: «Создан із земли, яко Адам; всадиша мя в пещь, яко тріє отроци, взяша мя на колесницу, везоша на торжище и продаша мя, яко братіє прекрасного Іосифа, із чрева моєго всі наситішася, а по смерті моєй костей моїх не погребоша» [8, с. 40].

Кілька таких загадок книжного походження навів у своїй праці «Українські приказки, прислів’я і таке инше» (1864) фольклорист М. Номис. Зокрема, у Козелецькому повіті на Чернігівщині побутувала наступна загадка про горщик: «Везуть на чотирьох колісницех, яко отрока, і вивозять його на торжище; і, біяша його в ребра, іспитують його добродітелі» [5, с. 301]. У Городнянському повіті її продовження звучало як «...біяша єго в ребра і спиташа єго правди; умроша і не погребоша» [5, с. 301]. Там само, у Городнянському повіті на Чернігівщині був записаний варіант: «Із землі создан, яко Адам; ввержен в пещ огненную, яко три отроці; на колесницу возведен, яко Іосіхв; от чрева єго всі ми питаємся, а умроша - не погребоша» [5, с. 301]. На Брацлавщині загадували так: «Із землі создан, яко Адам; ввержен в пещ огненную, яко три отроці; взяша мя на колесницу, везоша на торжище и продаша мя, создавшіі мя, яко прекрасного Йосипа; з чрева мого всі наситишася, а по смерти костей моіх...» [5, с. 301].

Етнограф, керамолог, краєзнавець, письменник і садівник О. Твердохлібов (Твердохліб) у праці «Гончарний промисел в Охтирському повіті» (1885) процитував «приказку», почуту ним 1881 р. в Охтирці від тамтешніх гончарів: «Сотворяєтся человіком, яко Господь сотворив Адама, ставлять єго в огненну піч, яко мученика святого; винімають єго із огненной печі, садовлять на колісницю, як Ілію-Пророка, а міняють його на пшеницю, яко Іосифа Прекрасного. А упадоша, - кості єго розсипоша і не погребоша» [9, с. 16].

Ще один варіант загадки про горщик був записаний наприкінці ХІХ ст. на Чернігівщині фольклористкою М. Грінченко: «Создане із землі, повішене на плетні, положено на колесницю, [повезене на продажницю], як Ісус Христос» [6, с. 41]. Свого часу ця загадка не потрапила до збірника Б. Грінченка через церковну цензуру [4, с. 8]. У «Матеріалах для етнографії Херсонської губернії» (1916) фольклориста й мовознавця

І. Бессараби також опинилася схожа загадка про горщик, яка походила з посаду Нової Праги Олександрійського повіту: «Зділан с того, шо Адам; ввергнут в пекло, яко три отроки, вишов віттіль нивридим, своім чревом всіх наситив, а вмерає, кості ни погрибають» [1, с. 521]. Дослідники зауважують, що кожна з них - не тільки загадка, а ціла поема на честь розбитого глиняного горщика, але решта загадок про горщик у тих же збірниках є дещо простішими за будовою [див.: 2, с. 16].

Загадки зі згадками персонажів біблійної міфології переважно пов’язані з києворуською й середньовічною українською літературною традицією. Припускають, що основними їхніми носіями могли бути любителі старовинної рукописної літератури, які поповнювали свій репертуар з манускриптових збірок [див.: 3, с. 26-27]. На думку українських дослідників, цей тип загадок, «книжного» походження, який сягав середньовічних повчань і збірників афоризмів, був найбільш популярним серед спудеїв, бурсаків, а пізніше семінаристів та інших «грамотіїв», що мали найбільший доступ до старих книг. Пізніше ці загадки були записані від дяків, старців або й семінаристів і потрапили до друку вже як народні - можливо, удруге, якщо колись були записані з народних уст. Вони зберегли свій первісний староукраїнський вигляд: мову, стиль, своєрідні порівняння [див.: 2, с. 15]. Фольклористи відзначали, що відсутність відомостей про людей, які повідомляли загадки збирачам, не дозволяє робити якісь чіткі висновки стосовно середовища їхнього побутування [див.: 3, с. 27]. Проте в Україні, в тому числі й на землях Вольностей Запорозьких, як бачимо, вдалося зафіксувати такі відомості. Втім, книжні витоки таких старовинних загадок і їхні паралелі в інших народів - поляків, росіян, болгар, македонців, сербів, середньовічних візантійців - потребують ретельнішого дослідження.

Література

✵ 1. Бессараба И. Материалы для этнографии Херсонской губернии. Петроград : Типография Императорской Академии наук, 1916. VI, 568 с.

✵ 2. Українські народні загадки / уклав Олекса Воропай. Лондон : Mercurius Press, 1954-1955. 54 с.

✵ 3. Митрофанова В. Русские народные загадки. Ленинград : Наука, 1978. 178 с.

✵ 4. Народ про релігію: Українська народна антирелігійна творчість / упоряд. А. Іоаніді, А. Бондаренко, вступ. ст. О. Дея. Київ : Видавництво політичної літератури України, 1984. 254 с.

✵ 5. Українські приказки, прис.пвъя і таке инше. Збірники О. В. Марковича і других / спорудив М. Номис. Санкт-Петербург : Друкарня Тиблена і К°, Куліша, 1864. 304.

✵ 6. Пошивайло Олесь. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. Київ : Молодь, 1993. 408 с.

✵ 7. Садовников Д. Загадки русского народа : сборник загадок, вопросов, притч и задач. Санкт-Петербург : Типография Н. А. Лебедева, 1876. VII, 332 с.

✵ 8. Сиваченко М. А. П. Свидницький і поетичний світ загадки. Радянське літературознавство. 1985. № 2. С. 37-45.

✵ 9. Твердохлебов А. Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году. Труды коммиссии по исследованию кустарных промыслов Харьковской губернии. Харьков : Типография Окружного штаба, 1885. Вып. 3. : Ахтырский уезд. С. 1-52.

✵ 10. Эварницкий Д. По следам запорожцев. Санкт-Петербург : Типография И. И. Бабкина, 1898. 324 с.