Українська література - статті та реферати

Образ києва в трилогії В. Нестайка «Тореадори з Васюківки»

Салюк Б. А. к. філол. н., доцент Бердянський державний педагогічний університет

Урбаністичні дослідження в літературознавстві є досить поширеним явищем, адже візія та психологія, соціальне та історичне життя міст активно зображується й аналізується, формується і трансформується письменниками. Урбаністика стала важливою складовою європейської літературної традиції, а вивчення міських текстів і образів різних міст - частиною літературознавства.

Методологію вивчення міського тексту розробив представник структурно-семіотичної школи В. Топоров. Його дослідження Петербурзького тексту російської літератури сприяло появі в літературознавстві низки робіт подібної тематики.

Проте, аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати про недостатню увагу літературознавців до питання реалізації урбаністичної тематики в дитячій літературі, що, однак, видається нам перспективним напрямом.

Тож, нашою метою є дослідження образу Києва в трилогії В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» (1973), у основі якої лежить розповідь про пригоди сільських бешкетників у великому місті.

Уперше з реалізацією образу Києва в «Тореадорах з Васюківки» стикаємось у епізоді екскурсії до столиці (перша частина трилогії), що усім класом сприймається як довгоочікувана урочиста подія. Для головних героїв, Яви та Павлуші, ця поїздка передбачала також і вистежування «шпигунів», чому й присвячена розповідь. У межах одного розділу опис мегаполісу подається дещо поверхово, наявні лише загальні враження від нього. Більш змістовно образ Києва розкривається в другій частині трилогії, дія якої власне й відбувається на вулицях української столиці.

Гомодієгетичний наратор у трилогії (в аналізованих першій та другій частинах це Павлуша) дає змогу зобразити місто з позиції головного героя, через його дитяче сприйняття довколишньої дійсності. Власне це й зумовило наявність у тексті значної кількості оціночних характеристик мегаполісу та відбір урбаністичних реалій і ландшафтів для опису.

Знайомство з Києвом герої трилогії розпочинають із Хрещатика. Вони не просто йшли, а «.. .пливли, .. .линули, .. .викроковували гордо й урочисто, як на параді» [2, с. 153]. Застосована висхідна градація виражає стан ейфорії Яви та Павлуші від перебування на цій «незвичайній вулиці». Автором також подається урбаністичний пейзаж, де простір Києва реалізований не тільки в горизонтальній («довжелезний міст через широченний Дніпро»), а й у вертикальній площині: «багатоповерхові будинки, схожі на величезні, кахлями обкладені груби, один на одного громадяться, угору на Печерськ лізучи»; «здоровеннецька десятиповерхова міськрада»; «вежа телевізійна небо аж у космос проштрикує» [2, с. 154]. Таке сприйняття довколишньої дійсності, дещо гіперболізоване, властиве дітям. Із позиції героя-дитини воно подвійне, адже реалізується в категоріях «дорослий - дитина» та «провінціал - мешканець мегаполісу». Тому поширеними в тексті є суфікси прикметників -езн, -енн, що надають інтенсивності просторової ознаки висоти.

Важливою ознакою мегаполісу є його населення. Так, цікавою видається характеристика киян очима хлопчаків із провінції: «радісними і святковими, напрочуд чемними, ввічливими» стають люди на Хрещатику, у метро зустрічається дівчина -«справжнісінька тобі кінозірка», на стадіоні - «професор-артист», а на київському пляжі -«геркулеси» із «статечними фігурами», «хлоп'якуваті» дідусі та бабусі. Тут наголошується на чисельності людей у Києві: на Хрещатику ідуть «щільно як у черзі», не менше мільйона киян на пляжі, «повно-повнісінько» в тролейбусі тощо.

Невід'ємним елементом опису великого міста є така урбаністична реалія, як міський транспорт. Найдивовижнішим та найцікавішим для героїв трилогії стає «київське диво» - метро, де «кожна станція, мов театр», а в залах «світліше, ніж удень на вигоні». Окрім зорових художніх деталей, автор використовує й нюхові: «одразу війнуло свіжістю і якимсь особливим, тільки одному метро притаманним запахом» [2, с. 155]. Також активно застосовується дієслово «мчати» поряд із іменниками-назвами міського транспорту на позначення динамічного темпу життя.

На нашу думку, у трилогії можна говорити про свого роду міський квест -пошуки героєм певного предмету з виконанням різноманітних завдань. Павлуші необхідно розшукати в мегаполісі людину, щоб віддати випадково залишений годинник його власникові, таким чином відстояти власну гідність. На цьому шляху він має подолати різноманітні перешкоди, у чому йому допомагають друзі: Ява, Валька, Максим Валер'янович. Тож, пригоди «тореадорів» відбуваються в найвідоміших туристичних місцях Києва, про що свідчить присутність у творі реально існуючих топонімних назв (вулиць, будівель, станцій метро тощо).

Матеріально-культурна сфера міського тексту (за методологією В. Топорова) визначає феномен Києва як міста й представлена в тексті будовами культурного значення, що приймають участь у творенні урбаністичного образу: театр музкомедії, опера, театр російської драми імені Лесі Українки, театр імені Івана Франка, театр Юного глядача, історичний музей, кіностудія ім. О. Довженка, Центральний стадіон та ін. Одним із небагатьох описів київських міських будівель є зображення Будинку з химерами, створеного архітектором В. Городецьким у стилі модерн: незвичайний дім, «що був геть-чисто весь обліплений чудернацькими фігурами: тут були і слони, і змії, і дивовижні птахи, і зовсім якісь незрозумілі потвори і чудиська» [2, с. 183].

Київ є не лише столицею, а й колискою Київської Русі, місцем, де зародилась українська держава, де формувалась національна свідомість. Тому символічним, вважаємо, стає опис Києво-Печерської лаври як оберегу духовності українського народу: «дзвіниця виблискує золотою банею на горі, а поряд ще золоті бані купчаться - лавра» [2, с. 24]. Проходячи повз храм Різдва Богородиці, Павлуша визначає його стиль як «аварійне барокко», адже будівля мала «жалюгідний затрушений вигляд: бані облуплені, чорні, стіни потріскані, скло у вікнах повибиване. Вхід у церкву замуровано цеглою» [2, с. 189].

У трилогії Київ зображено як місто, де історія та сучасність, тісно переплітаючись, становлять одне ціле. Такому поєднанню старого й нового дивується Павлуша: «Тільки-но була гомінка міська вулиця з тролейбусами, потім враз - церкви, затишок, хрести, старі могили, ... потім - гоп! - виткнулися в небо щогли високовольтної лінії, потім несподівано - кривенька, сільська вулиця. А внизу -набережна, по якій трамваї, машини, автобуси, мотоцикли.» [2, 191]. У цьому й виявляється особливість столиці України, де кожна людина відчуває тісний зв’язок із минулим. А любов до рідного краю і знання власної історії, втіленої в пам’ятках архітектури, згадки імен історичних постатей (Кочубей, Іскра, Ушинський), сприяють національно-патріотичному вихованню читача-дитини.

Природна сфера тексту представлена згадками Володимирської гірки, Труханового острова, а також описом місця, де побудовано лавру, що стоїть «серед буйної зелені на стрімкій кручі над Дніпром, і важко звідси навіть оком осягнути виднокруг, синю безмежну далину» [2, с. 190]. Автором використано стійкі атрибути, як-от «в’юнка стежка», «буйна зелень», «стрімка круча» тощо. Додамо, що з поетичним образом синьої далини, що увів у свій текст письменник, в українській літературі пов’язана тема батьківщини.

Отже, аналіз урбаністики в трилогії «Тореадори з Васюківки» дозволяє зробити висновок, що через перипетійний тип сюжету текст не містить розлогих описів міських пейзажів, проте, наявна значна кількість топонімних назв вулиць, площ, будівель, що відповідає історико-географічній реальності, закріпленої в конкретних просторових межах.

Авторська рецепція образу столиці переломлюється крізь призму його сприйняття героєм-дитиною, тому активно використовуються звукові та зорові образи, акцентування на динамічному темпові життя, гіперболізація простору великого міста та його населення, візія реальності в категоріях «дорослий - дитина» та «провінціал - мешканець мегаполісу». Отже, приклад твору В. Нестайка дозволяє стверджувати, що урбаністика в дитячій літературі становить специфічне, але цікаве поле літературознавчих досліджень.

Література

✵ 1. Міщенко О. Урбаністичний дискурс в українській дитячій літературі. Іноземна філологія. 2007. Вип. 119. С. 111-113.

✵ 2. Нестайко В. Тореадори з Васюківки. Київ : Веселка, 1973. 415 с.