Українська література - статті та реферати

Розгляд проблеми розлуки козака з рідною Україною в народних піснях

Всі публікації щодо:
Пісні

Трегубов Д. Г. к. техн. н., доцент Національний університет цивільного захисту України Трегубова І. М. керівник гуртка Центр дитячої та юнацької творчості № 1 Харківської міської ради

У дослідженні надається аналіз варіантів трьох українських народних пісень, записаних до 1990 р. маловідомим українським поетом Григорієм Романовичем Ілляшенком (1911-1992), твори якого публікувалися в газеті «Вечірній Харків».

Народися Г. Ілляшенко, предки якого походили з запорізьких козаків та чумаків, у м. Миргород. Батьківська родина Ілляшенків була багатодітною, але частина членів сім’ї загинула від тифу та під час Голодомору. Любов Григорія Романовича до пісні - з дитинства, коли він співав у церковному хорі.

Рукопис українських народних пісень надається Г. Ілляшенком із зазначенням: «в такому вигляді, в якому я їх запам’ятав.». Звертає на себе увагу, що з усіх пісень, які пам’ятав, Григорій Романович вирішив записати наприкінці життя лише ті, у яких лунає туга за Україною.

Перша пісня за рукописом - «Стоїть явір над водою». Перші три строфи в ній [див.: 2, с. 47; 5, с. 147], відсутні. Курсивом показані відмінності від відомих варіантів запису пісні, у дужках - опублікований варіант фрагменту тексту. Ближчим виявився давніший за часом варіант [див.: 5, с. 147], який надає текст у доконаному часі:

Ой гай-мати, ой, гай-мати,

Ой гай зелененький.

Десь поїхав на чужбину

(Ой поїхав з України )

Козак молоденький -

Оріхове сіделечко,

Ще й кінь вороненький.

Десь поїхав з України

(Ой поїхав на чужину)

Та там і загинув,

Свою рідну сторононьку (Україну) Навіки покинув.

Казав собі насипати (Звелів)

Високу могилу,

Казав собі посадити (Звелів)

В головах калину: (головках [5, с. 147], червону [3])

Будуть пташки прилітати,

Калиноньку їсти,

Будуть мені приносити

З України вісті.

На нашу думку, форма доконаного часу дієслів має бути ближчою до первинного варіанту пісні. Вона більшою мірою підкреслює трагедію, яка сталася, та сум за рідною Україною.

Друга пісня за рукописом - «Ой, на горі вогонь горить». Текст також без перших строф, із іншим вступом та іншою строфою наприкінці порівняно з другим джерелом. Є також варіант твору з рядками: «.Як прибіжиш ти в батьків двір, Заржи, коню, на весь подвір!». Остання строфа зустрічається у варіанті пісні «Ой на Горі на Могилі» кобзаря Євгена Макоцьоби [3]. На Вінниччині існує інший варіант цієї пісні під назвою «Ой три літа, три неділі» [1, с. 184] з таким же сюжетом, як і піснях «Ой, на горі вогонь горить» та «Ой на Горі на Могилі». Остання строфа збігається з миргородським варіантом Г. Ілляшенка.

Впав козак у лютій січі

І кошві-другу рече:

(або - У коші - другу рече

^нерозбірливо^

Вийде сестра, розсідлає, (розгнуздає)

Вийде мати, розпитає:

«Ой коню мій вороненький,

А де ж мій син молоденький?»

Біжи, коню, дорогою Степовою широкою, Щоб татари не спіймали, Сіделечка не здіймали,

«Не плач мати, не журися. Та вже ж твій син оженився Взяв собі паняночку, В чистім полі земляночку.

Сіделечка золотого

З тебе, коня вороного.

Як підбіжиш під ворота, Стукнеш, грюкнеш біля плота,

Візьми мати піску жменю

Та й посієш на каменю.

Коли той пісок () зійде, (житом) Тоді твій син з війська прийде». (із походу)

Третя пісню рукопису - «Побратався сокіл з сизокрилим орлом». У цьому варіанті, навпаки, відмічається спільний початок із відомими варіантами [4], але відрізняється її продовження.

Побратався сокіл

З сизокрилим орлом.

Ой, брате мій брате, Сизокрилий орле,

Оставляю тобі (Покидаю) Всі мої пожитки, Всі мої пожитки -Ще й маленьких діток.

А сам я полину

В чужу сторіноньку,

В чужу сторіноньку

Шукать таланоньку. Ой, як добре буде, Може й забарюся.

Ой, як худо буде,

Може й не вернуся.

(То й назад вернуся)

Навчи ж моїх діток Високо літати, На чужині щастя Навчи не шукати

Традиційно в четвертій строфі йдеться про те, що пошуки «таланоньку» на чужині можуть змусити героя або забаритися, або, у разі невдачі, повернутися додому, де залишаються покинуті діточки. У поданому Г. Ілляшенком варіанті говориться, що шукач щастя на чужині може й загинути, що змінює емоційно-настроєвий тон пісні. Як наслідок -прохання до орла навчити діток не шукати щастя на чужині, як це зробив батько.

Наведені українські пісні сповнені любов’ю до України та сумом від розлуки з нею, як і поетичні рядки Г. Ілляшенка:

Милі берізоньки, верби, тополі,

Древа Життя і Краси, Хоч ще багато вам в світі недолі, Прийдуть світлинні часи.

Г. Ілляшенко, який після Другої світової війни все життя мешкав і працював у російськомовному Харкові, плекаючи українське слово, також вірив у настання «світлинних» часів.

Література

✵ 1. Відлуння лісу / упоряд. І. Голубенко. Київ : Інститут громадянського суспільства. 2000. 197 с.

✵ 2. Найкращі пісні України / упоряд. М. Шеченко. Київ : Майдан. 1992. 263 с.

✵ 3. Ой на Горі на Могилі.

✵ 4. Перлини української народної пісні / упоряд. М. Гордійчук. Київ : Музична Україна, 1991. 382 с.

✵ 5. Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем : в 3 кн. Москва : В университетской типографии, 1834. Кн. 1-3. 180 с.