Українська література - статті та реферати

Фольклорна тропіка в зображенні козака-характерника (на прикладі українських романів ІІ пол. ХХ ст.)

Федоренко О. Б. к. філол. н.

Донецький юридичний інститут МВС України

Козаки з унікальними характерами (характерники) постійно пов’язуються в уяві українців світу з дивовижними властивостями поодиноких людей, із їхньою причетністю до якихось надлюдських здібностей і сил. На цій основі народ творив легенди й навіть міфи про козаків-характерників. Такі козаки оспівані майже в усіх жанрах українського фольклору, особливо - в історичних піснях, переказах і легендах.

Розповідаючи про козаків, митці вдаються до різних, часом незвичних художніх засобів, тому створені образи сприймаються несподівано й запам’ятовуються читачеві. Надавши художньої трансформації образу звіра, Ю. Мушкетик у романі «Яса» викликає в уяві читачів асоціації з воїнами-звірами, козаками-характерниками. Так, автор розповідає, що турецький султан Магомет ГУ уявив свого найзапеклішого ворога Івана Сірка маленьким чудовиськом, зарослим шерстю - і від того султанові стало моторошно [див.: 3, с. 21]. Асоціації зі звіром викликає й образ козака-характерника (героя роману «Погоня» цього ж автора) в епізоді, коли козак застосував до ворожого натовпу гіпнотичний вплив - «На обличчі Білокобилки проступило щось хиже, очі горіли жаско» [4, с. 110].

За допомогою епітетів і порівнянь Ю. Мушкетик розкриває ставлення козаків до Сірка. Так, запорожці характеризують його як «отаман славетний», для них він - «яко стяг побідний» [3, с. 247]. Включивши до образу Сірка чимало рис суворості й ненависті до ворогів, митець водночас показав, що в ставленні до побратимів кошовий був і лагідним, і по-батьківськи доброзичливим: «... нещадний до ворогів, добрий до козаків -своїх дітей. Таки ж добрий серцем, хоч воно і обкипіло кров’ю. Таки ж справедливий і безкорисливий» [3, с. 312]. Засобом антитези Ю. Мушкетик передає і роздуми кошового Сірка щодо листа гетьману Дорошенку: «А тут треба кинути слова важкі, як гирі, колючі, як стріли, кинути не з-за куща, а прямо, відкрито» [3, с. 79]. А вже безпосередньо сам процес складання листа романіст подав за допомогою метафори: «Важко виколупував кошовий слова, проте вкладав їх надійно, й мурування виходило міцне» [3, с. 80].

Художнім засобом метафори Ю. Мушкетик говорить, що під час політичних перемовин Сіркове обличчя «пашіло вогнем» [3, с. 64]. Семантично схожу метафору митець застосував, розкриваючи неабиякий вплив погляду Сірка на козаків у бою: «Полковники виловлювали з отаманових очей той вогонь і самі горіли в ньому» [3, с. 473]. Так само метафорично романіст розповідає: посланця гетьмана Самойловича кошовий «обпалив гнівним поглядом.., що у того аж зайнялася полум’ям чуприна» [3, с. 63]. А вже в уяві кримського хана образ Івана Сірка трансформувався в конкретний образ семиголового дракона [3, с. 458]. У прадавніх предків образ змія-дракона асоціювався зі смертю чи мав безпосередній до неї стосунок.

Чи не єдиною панорамно виписаною баталією в романі «Яса» є битва козаків під час походу на Крим. Цей епізод Ю. Мушкетик змальовує, соковито насичуючи текст художніми засобами. Так, розповідаючи про швидкість рухів отамана в бою та гіперболізуючи фізичний зріст Сірка, митець наголошує його особливе, майже сакральне значення для козаків і для ворогів: «Сірко йшов попереду козаків, шабля миготіла над його головою, й миготів червоний шлик шапки: і для козаків, і для татар отаман тепер здавався майже велетнем» [3, с. 455].

Засобом порівняння Ю. Мушкетик зазначив, що навіть під час розмови-суперечки з козаками Сірко був грізний - «вимахував правицею, як шаблею» [3, с. 80]. А застосувавши фольклорне порівняння Сірка з вітром та легендарний мотив непереможності його правиці, Л. Горлач засобом метафори говорить про героя:

І звіявся вітер супроти ординців,

і ніби вселився у руку Сірка,

і стяг кошового козацтву згори цвів,

і втоми не знала розкута рука [1, с. 59].

Показавши Сірка талановитим стратегом ведення бою, Л. Горлач засобом синекдохи увиразнює силу його погляду:

Стогнала земля під копитами лунко.

Гуляла повія полинна гірка над військом - над туго натягнутим луком. І зірко дивилися очі Сірка [1, с. 60].

Починаючи з І розділу, весь роман автор витримав як історичний екскурс у формі спогадів героя. Так, Сірко згадує, як він, проявивши рішучість і стрімкість, охоплений ненавистю до нападників, урятував полонених. Про це Л. Горлач розповідає за допомогою влучно дібраних метафор і образних порівнянь, де «вороння» символізує смертельну небезпеку:

Летів Іван із вибалка, за ним летів загін на плач, на крик і дим, і шабля обганяла біг коня, кружляла татарва, як вороння, та як їй зупинить його було, як вжалити стрілою у чоло! [1, с. 15]

Емоційно напружено сприймається сцена - кульмінація переможного походу козаків (роман «Яса»). Психологічно тонко Ю. Мушкетик показав, як складно далося Сіркові рішення - скарати на смерть визволених бранців, які оглядалися назад на Крим і не воліли повертатися на Батьківщину-Україну: «. ця думка вернулася. Вона була важка, як та земля, що її навалили на груди порубаним побратимам» [3, с. 467]. Митець передав душевні муки Сірка від того (його серце перетворилося на відкриту рану), але зовні він мав бути спокійним і виголосити вирок. Засіб образного порівняння кошового Сірка із кам’яними мамаями - охоронцями степу - якнайкраще передає його зовнішність у цей вирішальний момент: «Отаманове ж лице було немов витесане з каменя. Отак само стояли віками на могилах камінні велети, були такі ж незворушні й невмолимі» [3, с. 473].

Семантично схоже порівняння Ю. Мушкетик застосовував і в романі «Погоня» щодо козака-характерника Білокобилки - «Його обличчя було неначе викуване з бронзи» [4, с. 111]. Тоді козакові довелося рішучо протидіяти ворожому до нього натовпу. Натомість порівнюючи Івана Сірка з каменем, В. Кулаковський гіперболізував фізичну невразливість героя до зброї: «І куля його, кажуть, не бере - одлітає, мов од кам’яної стіни» [2, с. 259]. Узявши тропіку з фольклору, В. Кулаковський додав образу героя романтичного забарвлення.

Про добротворчий характер сотника реєстрових козаків Павлюка В. Чемерис говорить, змальовуючи його зовнішність народнопісенними засобами метафори і порівняння - «сяяв світлими, як ромашки очима» [5, с. 38]. До того ж, за допомогою художнього засобу метафори автор наголошує на здібності цього козацького ватажка переконувати, впливати словом - «здавалось, що від його гарячих слів земля буде горіти» [5, с. 38]. Рішучий і вольовий характер цього героя В. Чемерис розкриває в подальшому епізоді, коли він очолив повстання: Павлюк підготував козаків так, що ті «йдуть під ядрами та кулями, як під дощем. Йдуть крізь завісу суцільного вогню» [5, с. 294].

Семантичне наповнення й стилістичний спектр лексики, що становить словник козака-характерника, в українській романістиці ІІ пол. ХХ ст. залежить від індивідуальної творчості того чи того письменника, набуває мовного вираження у формі конкретних граматичних структур тропіки, що базується на образно-емоційному мовленні фольклорних жанрів: міфів, легенд, казок, пісень, дум про українських козаків-характерників.

Література

✵ 1. Горлач Л. Чисте поле : історичний роман у віршах. Київ : Радянський письменник, 1990. 236 с.

✵ 2. Кулаковський В. Іван Сірко : роман. Київ : Молодь, 1992. 320 с.

✵ 3. Мушкетик Ю. Яса : роман / післямова В. Смолія. Київ : Рад. письменник, 1987. 597 с.

✵ 4. Мушкетик Ю. Погоня. Погоня. Прийдімо, вклонімося... Київ : Український Центр духовної культури, 1997. С. 1-246.

✵ 5. Чемерис В. Фортеця на Борисфені : іст. роман. Київ : Укр. письменник, 1993. 463 с.