Українська література - статті та реферати

Рецепція образу В’ячеслава Липинського в романі Т. Малярчук «Забуття»

Хом’як Т. В. к. філол. н., професор Запорізький національний університет

Роман «Забуття» Тані Малярчук літературознавчою наукою вивчений ще не достатньо. Хоча й з’явилися деякі публікації (А. Герасимової [1], О. Коцарева [2], Г. Улюри [4], Т. Хом’як [5] та ін.), у них належним чином не розкрито художню специфіку рецепції постаті В’ячеслава Липинського.

Метою пропонованої розвідки і є виявлення й дослідження засобів характеротворення цього образу в аналізованому романі.

В. Липинський (1882-1931) - український історик польського походження, філософ, політик, засновник українського монархізму. Його ім’я хоч і згадується вряди-годи, та не тією мірою, як він того вартує, отож і - «Забуття» («.. .хотів стати каменем, а стану піском, - казав він собі. - Безславно розсиплюся, щезну в найдрібніших шпарках часу, і ніхто про мене не згадає.» [3, с. 181]). В. Липинський створив на Україні Український союз Хліборобів-Державників, який мав об’єднати розпорошених українських монархістів і проголосити П. Скоропадського гетьманом України. Сам В. Липинський став головою Ради присяжних. Свою монархічну теорію він надрукував під назвою «Листи до братів-хліборобів».

У романі «Забуття» (2016) образ В. Липинського подано через сприйняття молодої жінки, нашої сучасниці, яка вивчає старі газети, шукаючи власну ідентичність. Слова «Умер В’ячеслав Липинський», прочитані в одному з номерів «Свободи», дали їй поштовх до роздумів і прагнення пізнати «Свою історію через його історію» [3, с. 73].

Життєва доля В. Липинського розкривається від його студентських років і до останнього подиху. Він навчався на рільничому факультеті в Яґеллонському університеті в Кракові, був улюбленцем професора україністики Богдана Лепкого. Походив із багатої родини і в «питанні грошей відзначався граничним педантизмом. Волів переплатити, аніж харчуватися за чийсь рахунок» [3, с. 30]. Був надзвичайно чемним [3, с. 30], мав тверді переконання, лишався вірним ідеям, які сповідував: «.я -український поляк, моя мова - польська, а віра - католицька. Ані від мови, ані від віри я не відмовився і не відмовлюся. Проте чую себе зобов’язаним у момент повстання українського народу стати на його бік» [3, с. 35].

Т. Малярчук подає портрет героя не в одному місці, щоразу додаючи новий штрих. Він дає уявлення не лише про зовнішність, а й характеризує Липинського як особистість («.мужчина середнього зросту, гарний з себе, з темним, зачесаним назад волоссям, елегантно вбраний, з воєнною виправкою» [3, с. 228] тощо). Здебільшого через зовнішні деталі письменниця передає внутрішні почування: «Липинський дуже нервував, йому паморочилося в голові, заволокло очі, заклало вуха і відібрало голос» [3, с. 50]. Окрім паспортного портрету (термін академіка О. Білецького) («.гострі доглянуті вуса, акуратно зачесана чорна густа шевелюра, великі очі, неприродно живі, як для такого змарнілого тіла» [3, с. 21]), подано портрет і через «прочитання» та авторське коментування світлин (В. Липинського із В. Доманицьким, із донькою Євою). Наявні портретні замальовки й через сприйняття іншими персонажами. Наголошено, що політичні катаклізми навіть фізично впливали на Липинського («Спостерігаючи за посланником Липинським, Шобер бачив, як той усе більше зіщулюється і гнітиться, ніби дерево, в якого через надмірну спеку розм’як і сплавився стовбур. Від звістки про заміну влади в Україні Липинському на шиї зробився боляк, який почав наривати, і під час невеликої операції лікарі встановили гангрену. Довелося різати аж до самого горла» [3, с. 173-174]).

Окрім дій та вчинків, які характеризують героя, важливими є думки інших персонажів. Письменниця вводить у роман епізодичних осіб, котрі також є реальними історичними постатями, через взаємостосунки з якими повніше окреслено образ В. Липинського. Це І. Франко, Є. Чикаленко. Б. Лепкий, А. Жук, О. Олесь, М. Шемет та ін. Наприклад, В. Доманицький «першим розгледів у Липинському історика, який вже давно перейшов стадію любителя архівів і міг скласти конкуренцію визнаним корифеям історичної науки» [3, с. 97], «Феномен, .. .чистий феномен» [3, с. 28], - говорив Б. Лепкий.

Думка їх про В. Липинського могла змінюватися залежно від його нових політичних ходів. Коли П. Скоропадський із В. Липинським вирішили реставрувати в Україні монархію, Є. Чикаленко зауважив: «Колись я вважав Липинського найрозумнішим чоловіком в Україні, але бачу, що помилявся» [3, с. 198]. Не завжди характеристики інших були об’єктивними. О. Назарук, автор відомого роману «Роксоляна», неоднозначно ставився до В. Липинського, бо був людиною далеко не «чесних правил».

Важлива роль і самохарактеристики («Моя мрія - працювати на землі» [3, с. 63], «Я своїх не зраджую» [3, с. 35]) тощо. Авторська характеристика ґрунтується на історичних фактах і дослідженнях: «Спосіб думання Липинського був надзвичайно раціональним» [3, с. 223], «Його родину викорчували, і він теж із сортової квітки став непотрібним бур’яном» [3, с. 223], «Історія захоплювала його понад усе, у цьому захопленні Липинський не бачив нічого, що суперечило б обраному ним фаху. Історія і рільництво мають, як він вважав, спільний предмет дослідження - коріння» [3, с. 49] тощо.

Вагома роль документа. Письменниця відповідно до задокументованого подає історію хвороби, наводить певні статистичні дані, факти з біографії (наприклад, про те, що В. Липинський наказав після смерті проколоти йому серце,бо боявся бути похованим живцем).

Т. Малярчук акцентує на етапі самотності героя як хворої людини, яка має багато часу на роздуми: «Самотність стала буденністю, хвороби - втечею від життя, в якому він зазнав нищівної поразки. Бути хворим означало менше відчувати. Біль тіла втихомирював біль безтілесний, той, який витримувати у стократ важче» [3, с. 221]. У сюжетному розвитку мотиву самотності акцентовано проблеми руйнації роду, несумісності ідеалів із дійсністю, відчуженості світу, втрати гармонії з ним. Мотив самотності реалізований через опозицію «людина-суспільство». Образ В. Липинського є своєрідним взірцем, який акумулює в собі прагнення до діяльності на благо інших, готовність заради цієї мети зректися власних інтересів. При цьому герой не скаржиться на поневіряння, яких зазнає на своєму шляху. Т. Малярчук формує в романі багатошаровий асоціативно-символічний підтекст, що встановлює змістові зв’язки й перегуки конкретно-історичного, національного з загальним, вічним. Липинський - це образ, у якому персоніфікована ідея самопожертви, боротьби за ідеали добра і правди, це тип людини, яка вміє переносити страждання, не показуючи їх усім і кожному, і для якої особисте - ніщо в порівнянні з суспільним.

Самотність В. Липинського викликана не лише політичною нереалізованістю, але й неможливістю вповні виявити своє природне призначення чоловіка. За допомогою прийому версіювання реконструйовано його стосунки з Казимирою Шумінською, яка стала його дружиною, народила доньку Єву, але стосунки між ними були досить прохолодними й нетривалими. Про щасливо проведені дні на морі, яке герой бачив уперше й востаннє, потім нагадував присмак солі в роті, тому «Згодом, щоби змогти викинути Казимиру з пам’яті, Липинський відмовився від споживання солі в будь-якому вигляді. Безсольна дієта, як він це назве. Життя без Казимири» [3, с. 71].

Одним із основних засобів характеристики є мова. Монологи й діалоги В. Липинського мають філософський зміст, це мова інтелектуала. Вагомою в розкритті характеру героя є інтертекстуальність, властива його письму (скажімо, вживає «смердяковщина» - від Смердякова, героя роману Ф. Достоєвського). Від несміливо сказаного в родинному колі за обідом «Я вважаю себе українцем» В. Липинський до кінця сповідував цей принцип. Лише незадовго до смерті «Його Україна вмерла» [3, с. 234]. Коли Єва запитала про справу його життя, відповів: «Я дійшов висновку, що українці не здатні до державного життя. Це анархічна нація» [3, с. 243].

Художній світ у романі «Забуття» Т. Малярчук - це, по суті, «зашифрована» онтологічно-буттєва модель універсуму, в основі якого - драматичний конфлікт ідеалу і дійсності.

Література

✵ 1. Герасимова А. «Забуття» чи знаходження себе через Липинського. URL : https://starylev.com.ua/club/article/zabuttya-chy-znahodzhennya-sebe-cherez-lypynskogo

✵ 2. Коцарев О. «Забуття» Тані Малярчук. Поляк Липинський, який став українським мислителем. URL : http://texty.org.ua/pg/article/textynewseditor/ read/73621/ Zabutta_Tani_Malarchuk_Polak_Lypynskyj_jakyj_stav

✵ 3. Малярчук Т. Забуття : роман. Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. 256 с.

✵ 4. Таня Малярчук: «Коли гарне і корисне входять у суперечність, віддаю перевагу гарному» / Ганна Улюра. URL : https://life.pravda.com.ua/culture/2017/08/7/225746/

✵ 5. Хом’як Т. Жіноча ідентичність у романі Т. Малярчук «Забуття». Українська література від давнини до сучасності: парадигми, напрямки, проблеми. Запоріжжя, 2017. С. 154-157.