Українська література - статті та реферати

Політичний характер колізій у романі «Заплава» В. Баранова

Шабаль К. С. здобувач Запорізький національний університет

Система жанрів не є сталою, вона гнучка, не обмежена певними рамками, позаяк залежить від літературного процесу, який динамічно розвивається, від творчого пошуку письменника та потреб вибагливого читача. Літературознавці все більше говорять про синтез жанрових утворень, їх дифузію. З активним розвитком жанрів сучасного роману посилюється інтерес науковців до них, що слугує удосконаленню жанру, створює умови для появи якісно нової прози. За сучасних подій література не може не реагувати на суспільно-політичні перипетії. За словами С. Філоненко, «література й політика взаємодіяли в усі часи, красне письменство неоднораз слугувало формою виявлення переконань автора, знаряддям суспільної боротьби» [3, с. 63].

Загальновідомі твори, де політика набуває особливого значення. Згадаймо, наприклад, романи «Брухт» П. Загребельного, «Країна Ірредента» Р. Іваничука, «Записки українського самашедшого» Л. Костенко, «Час смертохристів» Ю. Щербака та ін. У поле зору нашого дослідження потрапив твір «Заплава», головним предметом зображення якого також стали політичні події. Належить роман перу оригінального письменника В. Баранова, творчість якого досліджували Л. Грицик, Ю. Ковалів, М. Слабошпицький, А. Шпиталь, Г. Ярошенко та ін.

Доля персонажів вивершується в час Помаранчевої революції. У романі є проекції на Майдан. Хоча, насправді ж, погляд письменника охоплює значно ширше коло суспільного життя сучасної України. З калейдоскопічною строкатістю постають у творі картини з різних, дотичних одна до одної епох, що випали на життя головного героя - журналіста Артема. Реалії часів Союзу й незалежності, Київ, Москва й Полтава, Чечня й Польща. Ніжне кохання та детективно-політична інтрига сюжетних колізій, неприховане ошуканство та високе небо одухотвореного Майдану - через це та багато іншого пролягає шлях персонажів роману.

Головний герой змушений рятуватися втечею до Москви за свої журналістські розслідування, бо, як представник цієї професії, він не може пройти повз болючі теми сьогодення, скажімо, протиправного захоплення столичних автостоянок для побудови прибуткових хмарочосів або силового схиляння медичних працівників до встановлення «потрібних» владі діагнозів. Із вибухом Майдану Артем повертається до Києва з надією моральної сатисфакції, з надію, що його переслідувачів-«слонів» буде покарано: «Думалося: опоненти системи, яких несподівано для влади дружно підтримав народ, що його вже й за народ ніхто не вважав, скрутить їй роги і в моїй рідній країні більше не правитимуть балу новоявлені демони» [8, с. 231], що нова влада не допустить розгулу злочинності, яка фінансувалася людьми, які займали керівні посади, або ж кримінальними авторитетами. Але, потрапивши на Майдан, герой бачить, що одним із оплічників нового президента є «слон». Зло залишилося не тільки не покараним, а ще й отримало доступ до влади. Це бачить журналіст, а згодом і зрозуміє зраджений народ. Обираючи героєм твору людину такої професії, письменник показав, що справжня вільна й непідкупна журналістика ще існує в Україні. Згадує романіст гучну справу з убивством Георгія Ґонґадзе, чим підсилює значення головного персонажа.

У романі завуальоване називання прізвищ претендентів на посаду президента та деяких відомих громадських діячів: Гощенко, Новаковський, Шутін, Гоча Хундадзе, але в контексті зрозуміло, про кого йдеться насправді. У роман введено образ-символ «слона», як символ людей, які не мають власних ідейних переконань, почуття патріотизму, честі та порядності. Засліплені прагненням до наживи, вони займаються політичним прислужництвом задля власної кар’єри: «Якщо політик не продається за гроші, то він продається за великі гроші» [8, с. 203].

В образі головного героя «Заплави» письменник втілив потребу ненависті до несправедливості та беззаконня, ненависті - катарсисної, яка має вибухнути задля оговтання зомбованого суспільства, реальної протидії представникам продажницької влади, протистояння політико-клановій люті. Тож моральними векторами протагоніста є честь, справедливість, добропорядність, правда, розвінчання зла. На жаль, в умовах сучасного суспільно-політичного стану країни ці орієнтири виявляються безсилими.

Позиція В. Баранова як творця політично-кримінального роману полягає в тому, що своє слово має сказати загальнонародна єдність і конструктивна ненависть проти ешелонів влади, від яких політично лихоманить усю державу. Тільки це врятує Україну від нових невдах-керманичів. М. Слабошпицький констатував: «Це його реакція на те середовище, яке взяло на себе відповідальність за майданні й помайданні, а також далеко позамайданні події. А воднораз це твір про тотальну криміналізацію України» [2, с. 7]. Автор дав суспільству сигнал про небезпеку, тому прагне формувати в читачів політичну свідомість. За словами М. Слабошпицького, «Заплава» - це роман-засторога, роман-сполох, роман-діагноз [2, с. 7]. Оповідь ведеться від першої особи, що забезпечує ефект незримої присутності реципієнта поруч із героями твору. Стиль викладення подій - напіврепортажний. На наш погляд, у ідейному спрямуванні твору політичні колізії є провідними.

Отже, роман «Заплава» В. Баранова належить до найпомітніших досягнень сучасної української прози, і потребує ідейно-художнього аналізу в контексті порушених проблем.

Література

✵ 1. Баранов В. Заплава. Смерть по-білому. Заплава : романи. Київ : Ярославів Вал, 2013. С. 139-339.

✵ 2. Слабошпицький М. До питання про переінакшення світу : диптих про Віктора Баранова. Літературна Україна. 2013. № 2. С. 5-7.

✵ 3. Філоненко С. Масова література в Україні : дискурс / ґендер / жанр. : монографія. Донецьк : ЛАНДОН - ХХІ, 2011. - 432 с.