Українська література - статті та реферати

Художньо-психологічна концепція образу князя острозького в романі «Шестиднев» П. Кралюка

Шевченко В. В. студентка магістратури Запорізький національний університет Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

Князь Василь-Костянтин Острозький - знакова постать в історії України та за її межами. Його ім’я в більшої частини читацької аудиторії асоціюється із славнозвісною Острозькою Академією і Острозькою Біблією. Життєві перипетії князя, становлення політичної кар’єри, особливостей самоідентифікації ставали предметом уваги не лише істориків, але й авторів історичних художніх творів.

Постать В.-К. Острозького є однією з домінантних у доробку П. Кралюка. Якщо у творах «Блага вість од княгині Жеславської» й «Діоптра» образ князя належить до кола другорядних, то роман «Шестиднев» став своєрідним історико-художнім дослідженням життєпису відомого представника роду Острозьких.

Зовнішня сюжетоутворююча канва роману окреслена шістьма днями з життя князя. Відчуваючи близькість приходу смерті, Костянтин Острозький вирішив увіковічнити свій образ на художньому полотні. Змалювати себе князь доручив маляру, який, працюючи над портретом князя, дає оцінку його земним діянням та помислам. Маляр уособлює совість князя, його каяття та передсмертне покуту: «А ти безгрішний, мій пане? Щось недомовляєш, князю» [1, с. 135.] Однак внутрішній сюжетний центр роману «Шестиднев» побудований на минулому володаря земель Руських, яке подається у формі сповіді маляру Івану. Отже, роман «Шестиднев» - це історія в історії: «Щодня будемо в новому місті чи селі. Ходитимемо вулицями, розмовлятимемо з людьми» [1, с. 127]. Недаремно В. Уляновский стверджував, що для пізнання Василя-Костянтина Острозького «...його варто «побачити» й «запізнати» в усіх можливих житейських проявах. Особливо цікаво спробувати проникнути у внутрішній світ князя, осягнути його психологічні риси» [2, с. 7]

Князь Острозький - епіцентр усіх описаних історичних подій роману. Його психологічно складний образ у творі моделюється через мовлення князя (монополізоване, діалогізоване, приховане), співставлення з іншими персонажами роману (батько, сини та ін.), настроєві зміни від подорожі сакральними місцями власних володінь, розсуди, самоаналіз та ін. Важливим засобом психологічного нюансування стає колористична символіка портрету князя. Чим більше змінюється емоційний настрій князя, тим більше маляр загостює увагу на барвах.

Першою йде зелена барва, яка асоціюється з місцем народження Василя-Костянтина Острозького, містом Турів. Із початку розповіді князь починає замислюватися над історією свого життя, нерідко при цьому виправдовуючись: «Я чинив так, щоб не війна, а спокій був у моїй землі» [1, с. 130].

Родова пам’ять виступає одним із ключових концептів роману, а сенс життя Костянтин Острозький, у інтерпретації П. Кралюка, вбачає в намаганні закарбувати свій образ в історії для наступників, тому постійно переймається цим питанням: «Отаке люди складають про батька і матір мою. А що будуть складати про мене?» [с. 133]. Наприкінці роману князь у сповіді духівнику Дем’яну зізнається у двох найголовніших своїх гріхах, першим із яких стане племінниця Гальшка.

«Перший етап боротьби розпочався незабаром після смерті Іллі та успадкування його маєтків його дружиною Беатою Костелецькою і переходу до неї управління всіма володіннями Острозьких» [2, с. 351], - наголошує князь у романі. Але Гальшка, донька Іллі, стала жертвою з’ясування міжособистісних стосунків князя не лише з Беатою, але й Дмитром Вишневецьким, Дмитром Сангушком, Жигмонтом Августом та ін. Гальшка в «Шестидневі» зображена чорною княгинею, чорною вдовою. Спогади про кривду, завдану племінниці, відбивалися смутком на князевому обличчі. Чим глибше маляр поринає у сповідь князя, тим більше згущуються фарби і під кінець першого дня зелене тло портрета князя Острозького стає геть темним.

Далі маляр береться до барви сивини, барви, яка насичена пам’яттю, а спогади князя із Турова переносяться в Київ. Тут він згадує подвиги своїх предків - ченця Федора Острозького, діда Івана, батька Костянтина. Маляр із осудом ставиться до того, що Василь Острозький узяв собі ще й батькове ім’я, звинувачуючи його в честолюбстві: «Чоловік міняє ймення, коли йде в монастир. Ти ж не пішов. Хотів сказати, що ти (і лише ти!) наслідуєш спадок дому Острозьких? Ти уявляв себе імператором!» [1, с. 191].

Барва жалоби - чорна - окреслює найголовніші моменти з особистого життя Василя Острозького. Ним позначена трагічна доля коханої дружини Софії Тарновської, яка передчасно померла, та долі їхніх дітей. Зі смутком згадує князь сина Івана: «Він -моя гордість і біль водночас» [1, с. 213]. Януш у батьківських очах постає зрадником, бо син православного князя, таємно вихрестившись, став католиком. Дочка Катерина померла під час пологів: «У мене тоді потемніло в очах. Світ став немилий» [с. 219]. Гальшка, ще одна князева дочка, зазнала нещасливого сімейного життя, а остання дитина - син Олександр - приніс батькові біль і радість одночасно, бо коли Олександр народився, пішла із життя кохана дружина.

Через історію заснування Острозької Академії, створення друкарні показано складний шлях боротьби князя за православну віру й культуру.

Оповідь про Дермань позначена жовтим кольором, що передає любов князя до осінніх місяців року. Тут автором інтерпретується задум князя Острозького видати Святе письмо, співпраця з друкарем Іваном Федоровим та книжником із Смотрича Герасимом Смотрицьким. Ці спогади для князя особливі, бо з ними пов’язане «велике діло», тож «коли щось не так учинимо, зіпсуємо все і не матимемо прощення» [1, с. 268].

Червона барва та місто Дубно для князя - це докори сумління за бездіяльність у справі відданого вояка Семерія Наливайка, символ пролитої крові, допущеної страти невинної душі. Причетність до мученицької смерті Семерія - другий гріх, згаданий князем у сповіді: «Кріпись, Семерію», - кажу на прощання. Більше нічого не можу сказати. Не зміг я визволити Семерія. Батьком йому не став, зате Семерій зі мною учинив як вдячний син» [1, с. 318].

Барва золота й місто Острог - заключний етап княжої сповіді-молитви: «Субота. День шостий. Тіло обважніло. А сили змарніли. Прошу: хай прийде священик. Хочу висповідатися і причаститися» [1, с. 329]. Князь засинає, а маляр домальовує заключний елемент портрету - корону дому Острозьких.

Додаткове психологічне навантаження твору досягається за допомогою уведення в художню матрицю роману прийому сновидінь. Оніричні картини мають різноплановий характер і постійно супроводжують князя: у одних він бачить видіння, у інших до нього приходять спогади, часом князь споглядає сни-прокляття, а інколи трапляються перехідні ситуації на межі марення і сну. Батько, мати, Гальшка, Беата, Ілля, сини Януш та Олександр, дружина Софія, Северин Наливайко та інші персонажі -усі вони приходять до князя в позасвідомих станах, аби нагадати про себе й наблизити князя до Бога. Настання шостого дня знаменує завершення роботи над портретом і земного шляху князя.

Назва роману П. Кралюка в культурологічній пам'яті читача викликає асоціації з «Шестодневом» - біблійною розповіддю про творення Богом світу за шість днів, який міститься в початкових главах книги Буття. Шість днів із життя князя В.-К. Острозького -це не стільки термін написання портрету князя, скільки історія постання його мікро- і макрокосмосу. Створюючи художній життєпис князя Острозького, письменник накреслює повнокровну картину життя Середньовічної Європи та України - періоду бурхливих політичних подій, палацових пристрастей, загарбницьких воєн, лицарства, честі та глибокої віри.

Поклавши в основу роману «Шестиднев» мистецьку загадку портрету В.-К. Острозького, що дійшов до наших часів у численних копіях к. XVIII-XIX ст., і зображує можновладця з монетами в руках, а не з символами влади, як це було прийнято за тогочасними портретними канонами, П. Кралюк намагався подати власне тлумачення цієї загадки. Письменник накреслює перед читачем художньо-психологічну концепцію образу відомого історичного діяча, у якій знаходиться місце не лише подіям і вчинкам, але й почуттям. Ретроспективна сповідь головного героя - його візія історії на тлі шести знакових для роду Острозьких міст.

Література

✵ 1. Кралюк П. Шестиднев. Синопсис: роман, повісті, новела. Київ : Ярославів Вал, 2014. С. 123-336.

✵ 2. Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. Київ : Простір, 2012. 1370 с.