Українська література - статті та реферати

Роль мовної спадщини Кобзаря для розвитку сучасної української мови

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Авотіна Л.Г.

У роботі висвітлено роль мовотворчості Т. Шевченка у процесі нормалізації лексико-семантичної системи української літературної мови, з’ясовано семантико стилістичне навантаження вживаних письменником слів, простежується динамічність лексичних норм української літературної мови.

Ключові слова: мовна норма, архаїзми, історизми, просторіччя.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подальшого комплексного вивчення індивідуально — авторського стилю Т. Шевченка як джерела для характеристики складного і суперечливого процесу мовної еволюції. Метою роботи є визначення місця Шевченкової лексики у формуванні сучасної літературної мови. Цю тему висвітлено в працях вітчизняних і зарубіжних вчених К. Германа, Й. Дзендзелівського, Я. Закревської, І. Ковалика, І. Матвіяса. Як засвідчує наукова література, народнорозмовна основа Шевченкової мовотворчості виступає досить виразно на всіх мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному. Разом з тим кожен з цих рівнів засвідчує орієнтацію поета на стихійне образно-художнє нормування фольклорного мовлення і на свідомий відбір слів і форм відповідно до їхньої територіальної поширеності. Заслуга Т. Шевченка у тому, що він надає новій українській мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагачуючи народнорозмовну основу органічним уведенням мовних одиниць з інших джерел. Надзвичайне мовне чуття дозволило йому знайти точний баланс між вірністю традиції та розумінням перспективи поступу мови. Адже авторська переоцінка традиційного в мові зробила б її з самого початку важкою для засвоєння, а в подальшому створила б безодню між розмовним і літературним її варіантами. Разом з тим недооцінка традиційного в мові перервала б зв’язок сучасного з минулим, з його джерелами, що живлять мовну систему в її безперервному розвику.

Розглянута застаріла лексика різна за розвитком семантики. Одні лексеми розширили її, інші — звузили. Це засвідчують різні напрямки еволюційних процесів у становленні того чи іншого значення слова. Тому хронологічно маркована лексика має значні потенційні стилістичні можливості, що реалізуються у взаємодії цих лексем із загальновживаними словами на фонемному, лексичному та функціональному рівнях. Архаїзми в художньому тексті перебувають у більш актуальній стилістичній позиції, ніж історизми, оскільки на тлі своїх нейтральних синонімів їхня незвичність, експресивність здаються виразнішими. Можливість використання цієї групи лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їхній стилістичний потенціал. Архаїзми у художньому творі є засобом створення патетики, а також комічного і сатиричного ефектів.

З погляду походження аналізована лексика різноманітна. Її основу складають власне слов’янські лексеми, частина яких бере початок з епохи спільнослов’янської мовної єдності, частина — старослов’янського походження, частина виникла на спільносхіднослов’янському мовному rрунті ще в епоху Київської Русі, частина ж — пізнішого (власне українського) походження. Основними джерелами лексичного просторіччя для Шевченкової мовотворчості є:

а) діалектизми, якими особливо насичене розмовне мовлення (віскривий, время, хиря);

б) переосмислені загальновживані слова (гад, гадина, куций, павич, п’явка, собака), що через метафоризацію значень потенційно поповнюють лексико-семантичні варіанти загальновживаних лексем літературної нормованої мови;

в) зменшувано-пестливі утворення, які є важливим потенційним джерелом експресії української мови (бариличко, гніздечко, кубеличко, сіделечко, хаточка, чарочка, яточка);

г) згрубіло-зневажливі лексичні варіанти (веприще, котюга, позорище, удовище).

У висновках зазначимо, що багатий лексикон Т. Шевченка складає основу словникового складу сучасної української літературної мови. Статусні характеристики лексики творчого дискурсу митця відбивають етапи нормування лексико-семантичної системи у різні періоди історичного розвитку нової української літературної мови. З огляду на це усвідомлюємо вирішальний вплив мовотворчості Т. Шевченка не тільки на процеси розвитку літературної мови, але й на кодифікацію її норм як офіційне визнання уніфікованості мовних явищ у нормативних лексикографічних працях.

Література

1. Січкар С.А. Слово Тараса Шевченка як символ національного храму буття / С.А. Січкар // Наука і сучасність : зб. наук. праць Нац. пед.
ун-ту ім. М.П. Драгоманова. — К. : Логос, 2002. — Том ХХХІ. — С. 267—275.

2. Січкар С.А. Ідіолект Тараса Шевченка у світлі сучасних мовних норм / С.А. Січкар // Записки з українського мовознавства : зб. наук. пр. — Одеса : Астропринт, 2003. — Вип. 13. — С. 22—29.

3. Січкар С.А До питання про некодифіковані елементи Шевченкової мови / С.А. Січкар // Лінгвогеографія Черкащини : зб. мат. міжвуз. наук.-практ. конференції. — К. : Знання, 2000. — С. 36—38.