Українська література - статті та реферати

Лексична конотація у творах Т.Г. Шевченка

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Білоцерківська А.І.

Важливим аспектом пізнання національних мові їх особливостей є лексичні конотації. Конотаціями називають додаткові відтінки до прямих і переносних значень лексичної одиниці, що містять смислові нюанси; це співзначення слова, яке супроводжує його основне значення [1, с. 157]. Ідея про те, що, крім основних значень, слова можуть набувати певних «співзначень», набула поширення завдяки американському лінгвісту Леонарду Блумфілду (1887—1949). Він трактував це явище як «додаткові елементи значення», що несуть інформацію про істотні властивості й ознаки об’єкта.

Метою нашої роботи є виділення найбільш поширених угрупувань словесних символів і аналіз особливостей їх сполучуваності в художніх творах Т. Шевченка; висвітлення інтерпретації лексичних конотацій, що відтворюють емоційну сферу героїв поезії Кобзаря.

Т. Шевченко майстерно й широко користувався народнопоетичними символами. Так, слідом за колективною творчістю він вживає для змалювання образу дівчини народні символи — калина, зірка, пташка, маковий або рожевий цвіт, — що з великою поетичною силою відтворюють глибоку любов поета, співчуття до скривджених дівчат-сиріт, наймичок:

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте,

Розвивайся, поки твоє

Серце не розбите… («Маленькій Мар’яні» [2, с. 366]).

У Т. Шевченка народні символи служать засобом узагальнення й емоційного вираження конкретних людських почуттів, думок, настроїв, складних психологічних процесів. Лексична конотація утворює парадигму романтичної умовності твору. Глибоке відчуття життя, обізнаність з усною творчістю, віруваннями та повір’ями допомогли поетові художньо інтерпретувати народну символіку. Відомо, що ще праукраїнці поклонялися вогню-сонцю-світлу як носію ідеї життя, радощів буття, символу свободи. У Шевченкових поетичних творах вода — носій ідеї чистоти духу й тіла, уособлення щастя, самого життя. Але образ води — це водночас і символ забуття, загибелі. Щоб покінчити з нестерпним життям, у героїв Кобзаря є один шлях — утопитися у воді:

Втоплю своє горе.

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану («Думка» [2, с. 80]).

І незвідана вода, у якій шукають забуття й порятунку, стає каламутною. Вона зрештою виростає в символ нещасливої долі. За допомогою народнопісенних образів голуба і голубки поет відтворює прагнення героїв до щастя:

Чи ж винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив? («Причинна» [2, с. 73]).

В іншому випадку, бажаючи образно показати тяжкий душевний стан своїх героїв або висловити внутрішній біль, тугу, поет користується фольклорним символом-порівнянням журби із змією, що обвивалася кругом серця:

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється... («Думи мої…» [2, с. 124]).

Особливу увагу в поезії Шевченка привертає народнопоетичний у своїй основі, метафоричний образ волі. У поезії «Думи мої ...» поет створив символічний образ волі, яка тимчасово осиротіла:

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засівала поле («Думи мої...»[2, с. 124]).

Українці здавна природно називали зіркою, зорею кохану, близьку людину, порівнювали з нею дівочі очі:

І Оксану, мою зорю,

Мою добру долю,

Щодень божий умивали ... («Три літа» [2, с. 368]).

Із зорею пов’язуються також почуття суму, журби, неподіленого кохання: На синє небо виходить зоря. О зоре, зоре! — і сльози кануть («Сонце заходить, гори чорніють» [3, c. 35]).

Отже, глибоке відчуття життя, обізнаність з усною творчістю, віруваннями та повір’ями допомогли поетові художньо інтерпретувати народну символіку. У Т. Шевченка народні символи служать засобом узагальнення й емоційного вираження конкретних людських почуттів, думок, настроїв, складних психологічних процесів. Образи-символи утворюють парадигму романтичної умовності твору.

Література

1. Манакін В.М. Мова і міжкультурна комунікація / В.М. Манакін. — К. : Академія, 2012. — 288 с. 2. Шевченко Т.Г. Зібрання творів : [у 6 т.] / Т.Г. Шевченко ; [голова ред. колегії М.Г. Жулинський]. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : Поезія 1837—1847. — 784 с. 3. Шевченко Т.Г. Зібрання творів : [у 6 т.] / Т.Г. Шевченко ; [голова ред. колегії М.Г. Жулинський]. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 2 : Поезія 1847—1861. — 784 с.