Українська література - статті та реферати

Тарас Шевченко і Євген Маланюк: два світогляди митців слова

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Лесик Н.І.

Актуальність цього дослідження базується на новому підході до оцінки поетичної спадщини авторів. Порівнюються підходи до висвітлення схожих тем. До цього часу поети аналізувалися окремо. Серед схожих досліджень варто зазначити роботу Василя Межового-Мороза «Шевченкіана» (Суми, вид-во «Ярославна», 2013), де подається аналіз появи певних слів-символів у тексті.

Мета: розгляд світобачення обох поетів. Об’єкт дослідження: творчість Тараса Шевченка і Євгена Маланюка. Предмет: слова-символи в поетичних творах Тараса Шевченка і Євгена Маланюка. Для адекватного аналізу необхідним є визначення слів-символів у тексті.

За О. Лосєвим, «символ — це така образна конструкція, яка може вказувати на будь-які межі небуття і в тому числі також на «безмежжя», але слід мати на увазі, що не можна провести межі поміж скінченним і нескінченним символом, адже, з одного боку, категорія символу скрізь завжди скінченна, а з іншого — нескінченна» [1, с. 24].

Вірші ми обрали способом контент-аналізу, тобто, відібрали матеріали випадковим чином. Поезія Тараса Шевченка: «Кавказ», «Заповіт» («Як умру, то поховайте...»), «Пророк», «Швачка», «За сонцем хмаронька пливе…», «Ми восени такі похожі…», «Слава», «Я не нездужаю, нівроку…», «Думка» («Тече вода в синє море…»), «Тарасова ніч», «Заворожи мені, волхве…», «Гоголю», «Не женися на багатій…». Твори Євгена Маланюка: «Знаю — медом сонця, ой Ладо...», «Шевченко», «Земна мадонна», «Степова Еллада», «Степова Еллада під чужим небом», «Псалми степу», «Серпень», «Ave Caesar, співучий серпне...», «Серпневі строфи», «Візія», «Вічне», «Варязька балада», «Одна пісня».

У сприйнятті поетами Батьківщини існують відмінності. Т. Шевченко активно використовує саму назву «Україна»: «вітер тихий з України», «на Вкраїні милій», «в Україні жить», «бідна моя Україно». Домінантною тут стає козацька доба, тому слово-символ «козак» зустрічається у його творах для позначення свого роду однієї із вищих каст українського народу, захисничої еліти нації: «Тії слави козацької // Повік не забудем!», «Козачество гине; // Гине слава, батьківщина», «Оженись на вольній волі, // На козацькій долі».

Євгену Маланюкові властиве зближення поняття «Україна» та поняття «степ»: «степова Елладо», «скитський степ», «в море степової ночі», «сниться степ твій», «половецький степ», «припонтійський степ» тощо. Степ існує не у часопросторі козаччини, а в добі скіфів («скитський степ»). Україна як «степова бранка» є залежною, проте вона здатна вивільнитися у будь-який момент, коли забажає. Поет зближує країну із образом Бога: «І от — далечина Твоїх безмеж…», «О, як забуть Тебе, єдину в світі!». Одночасно з цим образ може набувати і демонічних рис степової бранки, пов’язаної із потойбіччям, що якнайкраще відображає язичницьке світосприйняття автора: «В очах звабливий морок ночі, — // З них кличе, кличе глибина, // А в диких рухах ще регоче // Ніким не займана весна».

У текстах Тараса Шевченка, на відміну від Євгена Маланюка, присутні християнські символи і поняття: «помоляться всі язики», «читаєм Божії глаголи!..», «ми християне; храми, школи», «ми настоящі християне», «святим хрестом не просвіщенні», «церковку святую» тощо.

Найчастіше ж використовується слово «Бог» у різних його номінаціях: «не понесе слави Бога, великого Бога», «не нам на прю з Тобою стати», «ляжеш, Боже, утомлений», «сам Бог у нас», «Богом не забуті», «Господом прокляті», «за кого ж Ти розіп’явся, Христе, Сине Божий?» тощо. Надзвичайна популярність цього символу у творі поета може позначати не тільки релігійність чи зацікавленість християнською релігією, а й вияв емоційного стану — відчаю. Часте звертання до вищих сил пов’язане і з очікуванням на реакцію Бога. Шевченко «провокує» Господа на активні дії: «За кого ж Ти розіп’явся, // Христе, Сине Божий? // За нас, добрих, чи за слово // Істини... чи, може, // Щоб ми з Тебе насміялись?», «За кражу, за войну, за кров, // Щоб братню кров пролити, просять // І потім в дар Тобі приносять // З пожару вкрадений покров!!»

Застосовуються і загальнолюдські абстрактні поняття, такі, як «душа», «воля», «слава», «правда» та «серце», (останнє — не як соматична номінація, а як сфера духовного): «Не вмирає душа наша, / Не вмирає воля», «не скує душі живої», «не понесе слави Бога», «а правда наша п’яна спить», «Встане правда! Встане воля!», «сердешна воля», «ти вже серце запечатав», «одна давить серце, друга роздирає» тощо.

Отже, ідіостилю Євгена Маланюка властиве використання глибинно-язичницьких образів та звернення до скіфського степу в змалюванні України. Тарас Шевченко ж звертається до християнських образів, звичних і зрозумілих козацькому середовищу. Поет апелює не тільки до національної символіки, а й до загальнолюдських символів (правда, воля, душа тощо), для підносить моральний дух українців і гуртує їх навколо ідеї незалежної України.

Література

1.    Переломова О.С. Ідіостиль Валерія Шевчука : монографія / Переломова О.С. — Суми : Вид-во Сумського державного університету, 2010. — 138 с.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.