Українська література - статті та реферати

Піраміда Тараса Шевченка (аналіз вірша «Не завидуй багатому…»)

Рилова М.О.

Поняття ідіостилю пов’язане з системою мовностилістичних засобів, особливостей, характерних для творчої манери окремого письменника. Авторський стиль, стилістичні прийоми, індивідуальність, неповторність, творчий почерк та особлива манера письма ставали ключовими для вивчення сучасними науковцями та дослідниками: Л.І. Коткова, М.О. Іваськевич, В.П. Григор’єва. Л.М. Гаспарова та ін. Усе це засвідчує актуальність теми дослідження індивідуального стилю і виведення піраміди Тараса Шевченка — одного із найвидатніших і найунікальніших письменників ХІХ ст. і сьогодення.

Мета роботи — виокремити індивідуальні особливості поезії Тараса Шевченка. Об’єкт дослідження — вірш Т. Шевченка «Не завидуй багатому…». Предмет — образотворення поета.

Поштовхом «до написання вірша «Не завидуй багатому...» стала, ймовірно, невдача, яка спіткала Тараса Шевченка, коли він зібрався посвататися до Феодосії Кошиць, дочки кирилівського священика Григорія Кошиця, під час перебування в Кирилівці наприкінці вересня 1845 р. Поет подобався Феодосії, проте її батьки, у яких Шевченко колись наймитував, вважали його нерівнею і перешкодили шлюбові. Роздуми поета на тему людського щастя та шляхів його досягнення розгортаються на основі мотиву марної суєтності (осудження гонитви за уявними цінностями, яким протиставлено цінності справжні) наближено до схеми, відомої ще з античної літератури та Біблії» [1, с. 713].

У вірші «Не завидуй багатому…» автор звертається до читача на «ти», тобто він індивідуалізує звернення: ти не завидуй. Поет використовує такий прийом, як анафора (єдинопочаток), яка підсилює і емоційно увиразнює зміст того, про що йдеться: не завидуй багатому, не завидуй могучому, не завидуй і славному, не завидуй же нікому.

У римуванні автор не дотримується певної системи. Вірш складається з 20 рядків. У перших чотирьох рядках він закликає не завидувати багатому й пояснює чому: «Багатий не знає // Ні приязні, ні любові // — Він все те наймає» [1, с. 285]. Далі говорить, що не треба завидувати могучому й знову пояснює чому ж: «Бо той заставляє» [1, с. 285]. Потім — славному: «Славний добре знає, // Що не його люди люблять, // А ту тяжку славу, // Що він тяжкими сльозами // Вилив на забаву» [1, с. 285]. Потім поет робить ліричний відступ, який допомагає читачеві усвідомити ідею твору: любов дає нам змогу відчути себе в раю, але лихо може й туди підкрастися. Тому доходить висновку, що не треба завидувати нікому: «Дивись кругом себе: // Нема раю на всій землі, // Та нема й на небі» [1, с. 285].

Тарас Шевченко використовує різні художні засоби, які розкривають багатство поетичного мовлення, посилюють та увиразнюють його емоційне й оцінне забарвлення. Наприклад, епітети: тяжка слава, тяжкі сльози (надають похмурого, гнітючого звучання); метафора: ворушиться лихо (підкреслює трагізм ситуації).

Автор використовує вказівні займенники: ту, той, те для того, щоб виділити предмет мовлення, але не індивідуалізувати його. Письменник використовує дієслова наказового способу: не завидуй, дивись. У вірші простежується вживання односкладних означено-особових речень: не завидуй багатому; не завидуй могучому; не завидуй і славному; не завидуй же нікому; дивись кругом себе. А також двоскладні: люди люблять; ворушиться лихо; він тяжкими словами вилив на забаву; славний добре знає та ін.

Особливістю Шевченкового вірша «Не завидуй багатому..» є те, що автор вибудовує певну ієрархічну послідовність рис, яким люди не повинні заздрити. Спершу «багатому», бо людям завжди не вистачає грошей, багатства, скарбів. І скільки б людина не мала, їй все одно хочеться ще більше. Проте варто пам’ятати одне: ні за які гроші щастя не купиш. Потім йде «могучому», бо сильний завжди має перевагу над слабшим. Далі — «славному», але поки людина живе чужими перемогами й поразками, її особисте життя проходить повз неї. Тарас Шевченко доходить висновку, що не треба завидувати «нікому», а просто залишатися самим собою. Бо заздрість — це одна із найгірших рис людини, про яку навіть йдеться і в Біблії як про гріх. Заздрість свідчить про те, що ми не задоволені тим, що Бог нам дає. У Десятій Заповіді Божій «Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого» [2] йдеться саме про заздрість.

Усі якості, яким людина не повинна заздрити, можна класифікувати за принципом піраміди американського психолога Абрахама Маслоу, яка відображає ієрархічну систему потреб людини.

За таким принципом можна скласти й піраміду Шевченкового вірша «Не завидуй багатому…». На першому місці для людини стоїть задоволення фізіологічних потреб, а в Шевченка це багатство, тобто матеріальне задоволення. Потім, за Маслоу, йде потреба в безпеці й захисті, у Шевченка — це могутність (виживає сильніший). Далі за ієрархією потреб — це приналежність до соціальної групи, підтримка і на другому місці — потреба в шануванні, тобто увазі й визнанні. У вірші Т. Шевченка ми об’єднуємо ці дві категорії в поняття «слава». І на першому місці — це потреба у самовираженні та самореалізації. Тому Шевченкове «нікому» має такий підтекст, що людина є унікальною особистістю і має жити своїм життям.

Отже, настанови в поезії Тараса Шевченка «Не завидуй багатому…» є досить вагомими. І частка не виступає не як заперечна, а як підсилювально-наставна. Дієслово «не завидуй» виділено ніби логічним наголосом, але у творі немає жодного знака оклику. Тому читач може сам розставити усі логічні паузи й виокремити для себе найголовніше.

Саме такі особливості поезії Тараса Шевченка засвідчують його неповторний авторський почерк.

Література

1. Шевченко Т. Зібрання творів : [у 6 т.]. / Т. Шевченко. — К., 2003. — Т. 1 — Поезія 1837—1847. — 784 с.

2. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви : Христос — наша Пасха. — Львів : Вид-во "Свічадо", 2011. — с. 297. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://pcc.ugcc.org.ua/wp-content/uploads/2013/02/Catechism-UGCC_2012.pdf