Українська література - статті та реферати

Походження біомедичних термінів

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Романенко І.М.

Сучасна українська медична термінологія формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація. Віддзеркалючи зміст знань лікарскої діяльності протягом століть, наукова термінологія не є сталою системою. Вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності.

Медична термінологія є особливо різноманітною за своїм походженням. Встановити межі і кількість термінів, що її обслуговують, дуже важко. Щодо словотворчої структури українські медичні терміни можна поділити на три типи: просте слово, складне слово, словосполучення. У термінотворенні слів використані всі види морфологічного словотвору. Термінологічний склад медичної науки постійно поповнюється новими елементами. Основними способами ії збагачення є творення нових слів на основі власних мовних ресурсів, запозичення з інших мов. Народна термінологія, котра складалася впродовж багатьох віків, є основою створення української медичної терміносистеми. Вона включає у себе спільнослов’янську термінологію (волокно, волосок), східнослов’янську (пазуха, шийка), власне українську (потилиця, м’яз). Жодна терміносистема не може існувати без іншомовних запозичень. Українська біомедична терміносистема зазнала найбільшого впливу двох класичних мов античного світу — давньогрецької та латинської. Найвиразніше проявляється вплив грецької та латинської мов на початковому етапі розвитку медичної термінології. Родоночальником медичної термінології можна вважати давньогрецького вченого Гіппократа. Завдяки йому наукова термінологія усього світу, зокрема українська, успадкувала багато найменувань на позначення медичних реалій, наприклад: герпес, парез. З творів Аристотеля були запозичені такі терміни, як глаукома, лейкома. Грецька мова включно до кризи античного світу фактично виконувала функцію міжнародної мови медицини. М.В. Ломоносов підкреслював її виняткове значення для задоволення потреб наукової термінології, зазначаючи: «для термінів у багатьох науках: у фізиці, у хімії, в астрономії, й особливо в анатомії, у ботаніці та й у всій медицині грецька мова дуже потрібна» [1; с. 94]. Запозичення слів грецького походження відбувалося внаслідок безпосередніх торгово-економічних зв’язків східних слов’ян з Грецією. Пізніший етап засвоєння лексики грецького походження припадає на XV—XVII ст., що пов’язано із запровадженням у школах грецької мови як одного з основних предметів навчання. Грецизми в цей час потрапляють до української мови здебільшого через посередництво інших європейських мов: німецької, польської, французької: анемія, бактерія, діабет, мікроб. Латинізми у мову східних слов’ян потрапляють у Х—ХІ ст. Але найбільша маса латинських запозичень з’явилася в українській мові протягом XV—XVI ст.: вена, капіляри, адаптація, експеримент, ін’єкція, вітамін, фермент, авітаміноз, ботулізм, гангрена, радикуліт. У зв’язку з новими досягненнями суспільства в науковій сфері на початку XVIІІ ст. у медичній галузі з’явилося багато понять, котрі не були відомі античній і середньовічній медицині. Оскільки латинська мова перестала бути основною мовою науки її вплив послабшав. Починається новий етап запозичення лексики з інших, живих мов (з французької — акушер, з німецької — абортцанг, з грецької — азигос). Що обумовлене розширенням культурних, наукових, освітніх, торгівельних, політичних контактів із західноєвропейськими країнами. Численні запозичення цілком виправдані, оскільки для достатньої частини термінів відсутні однозначні аналоги в українські мові, наприклад: склера, кон’юнктива, астигматизм. Найвидатніший лікар Риму Клавдій Гален вважав, що кожне спеціальне медичне слово повинне мати лише одне значення. Так, і досі об’єктивною причиною труднощів у реалізації термінологічних вимог є проблема багатозначності термінів. Поява синонімів та варіантів медичних термінів зумовлена декількома причинами, серед яких найважливішими слід назвати: 1) паралельне вживання запозиченого та питомого термінів: акселерація — прискорення, мімікрія — наслідування; 2) розвиток медицини як науки, що супроводжується виникненням нових медичних понять та бажанням дати кожному поняттю найточнішу назву: відросток, наріст, апофіз- виступ кістки, відросток, що є одним цілим з тілом кістки; 3) наявність кількох термінів для одного поняття: рубець — шрам, незалежний — самостійний — автономний; 4) існування двох чи більше запозичених термінів, різних за походженням: офтальмолог (грецьк.) — окуліст (лат.). Наявність великих синонімічних рядів притаманна тій частині термінів, що виникли ще у спільнослов’янський період на основі загальновживаної лексики. Пізніше утворені терміни не оперують такими обширними синонімічними рядами, вони складаються переважно з національного та інтернаціонального терміна.

Міжнародна медична термінологія за часів існування Радянського союзу українською мовою майже не здійснювалася. З переходом освіти на українську державну мову після 1991 р. виникла гостра потреба в україномовних підручниках, довідкових виданнях та словниках.

Література:

1. Таран З. Місце греко-латинських запозичень в українській медичній термінології : українська термінологія і сучасність / З. Таран. — К. : НАН України, 1997. — С. 93—95.