Українська література - статті та реферати

Старослов’янізми в поезії Тараса Григоровича Шевченка

Середа К.Ю.

Кожна нація, кожен народ, що поважає себе й свою культуру, обов’язково звеличує й підносить творчість митців, що боролися за незалежність, ідентичність народу. На щастя, ми українці, маємо чимало гідних прикладів, один з них — Великий Кобзар — Тарас Григорович Шевченко. Його творчість, на щастя, актуальна і в наш час. У його поезії, майстерно поєднана філософська мудрість й туга за рідним краєм, плач пригноблених і нестримна віра в краще, світле майбутнє. Заклики до класової боротьби, непримирення з несправедливістю — усе це проростає у вічних, нестримних й неприборканих словах Великого Кобзаря. Словах, що долинають з глибини століть і водночас формують та утверджують нову українську літературу. Літературу, що синтезує в собі усі скарби українського народу: пісні, приказки, фразеологізми, народну мову. Знайшли своє місце у творчості Т. Шевченка й старослов’янізми, що додали виразності й особливого сарказму кожному з творів.

Старослов'янізми — лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов'янської мови. Старослов'янізми, головним чином, поширені у слов'янських мовах, які зазнали впливу старослов'янської. У сучасній же українській літературній мові вони менш поширені, і вживають їх переважно зі стилістичною метою [2].

За часів Кобзаря давня книжна літературна мова XVI—XVIII ст. уже виходила з ужитку. Але її гостру полемічність і викривальну пристрасть, високу патетику і літописну урочистість Шевченко зумів підпорядкувати новим ідеям [1]. Поет майстерно використовував у своїх віршах не лише старослов’янізми й старокнижну мову, а й біблійну міфологію. Це додає особливого шарму образам головних героїв, водночас старослов’янізми увиразнюють текст, роблять його урочистим, піднесеним. Яскравий приклад — початок поеми «Марія»:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невольників.

Нерідко поет уживає старослов’янізми для урочистого стилю, зокрема в перекладах «Давидових псалмів»: не ветхеє, не древлє слово, древо, воспою, благая, ізбави, беззаконіє, творящий. Трапляються слова й негативного забарвлення. У поемі «Царі» «Потя народ, княжну поя, Отиде в волости своя, Отиде с шумом»[1].

Використовував Шевченко старослов’янізми і як засіб сатири, наприклад, у вірші «Умре муж велій в власяниці», де вживаються і лексичні, і словотвірні, і морфологічні старослов’янізми.

Умре муж велій в власяниці.

Не плачте сироти, вдовиці!

А ти, Аскоченський, восплач

Воутріє на тяжкий глас.

За допомогою старослов’янізмів Тарас Шевченко вніс в українську літературу увиразнення тексту, сатири, зумів підкреслити значущість думки, голосу народу. Він синтезував простонародну українську мову зі старослов’янською, тим самим надавши більше експресії, своїм невмирущим творам.

Література

1. Мацько Л.І. «Злоначинающих спини (старослов’янізми в поезії Т. Шевченка) / Л.І. Мацько. [Електронний режим доступу] http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine37-6.pdf

2. Українська мова : енциклопедія / [редкол. : В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл.