Українська література - статті та реферати

Значення творчості І. Франка для консолідації української нації

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Виродов К.С.

Сьогодні, коли в українського народу відчувається дефіцит духовної єдності, коли подекуди лунають голоси про «автономізацію» України, в умовах конфесійного протистояння особливо актуальним є заклик Івана Франка «По всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати загальноукраїнське народне самопізнання»

Метою дослідження є розгляд національно-творчих ідей І. Франка. Ідеться, насамперед, про втілення в життя національного ідеалу, роль інтелігенції в консолідації української нації.

На літературну та громадську діяльність письменника мала великий вплив творчість української інтелігенції першої половини ХІХ століття, зокрема Т. Шевченка.

Національно-творчі ідеї І. Франка мали важливе значення для розвитку української нації. Вони для усієї України були доленосними. Політика полонізації українців, яку проводили польсько-шляхетські кола та русифікація царської Росії обезкровлювали інтелектуальні сили українського народу. Поет добре розумів вагу національного питання впродовж усього свого творчого шляху. Навіть у період коли царська влада жорстко обмежувала його творчу діяльність, як і інших письменників, він не залишав турботи про піднесення національної самосвідомості народу. Саме в цей час він пише знаменитий вірш «Не пора» (1881), в якому наголошує, що слід не чужинцям служити, а що пора «для України жить», що потрібно єднатися, а не «в рідну хату вносити роздор».

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов… [2].

Таким чином, І. Франко проголосив сутність української національної ідеї, включаючи в її світогляд соціальну справедливість, ясно проголосив для нашого національного визволення і самовизначення засаду соборності України. Він дав рішучу відсіч космополітичним проявам, які утверджували теорію повноцінних та не повноцінних націй та обґрунтовували неминучість їх зникнення.

Іван Франко закликав українців пізнати багатовікову історію України, без чого неможливе формування патріотичних почуттів, гордості за свою Батьківщину, а отже й відповідальності за її нинішню і майбутню долю «...навчитися чути себе українцями без офіційних кордонів. І се почуття не повинно бути в нас голою фразою. Ми повинні — всі без виїмки — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим її успіхом...» [2].

Письменник постійно писав і говорив, що навіть найщиріші патріотичні почуття, непідкріплені щоденною самовідданою громадською працею перетворюються у пустопорожню фразу і стають чи не головною причиною поразок та невдалих спроб українців здобути національну свободу.

Він вважав, що значимість щоденної громадської праці та постійне прагнення здобувати знання, з метою свого збагачення набутками світової цивілізації має особливе значення для молодого покоління, яке власне і покликане реалізувати українську національну ідею. «Молодіж... повинна набиратися всякого знання теоретичного, повинна, як ті пчоли, літати по всіх нивах людської освіти і культури, збираючи все, що піднімає і окрилює людський ум і ублагороднює серце, тямлячи тільки одно, що практичне життя жде її серед рідного народу і що все, чим багата і сильна людськість, буде в данім часі придатне і пожиточне і для нашого народу»

І. Франко розглядав рідну мову як неоціненний скарб духовного життя народу і як визначальний засіб збереження його національної ідентичності. Тому вважав її «…в якій мові вродився і виховувався, тої без скалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою» [2]. І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається йому така переміна.

І. Франко мислив загальноукраїнськими категоріями. Чужими для нього були провінціалізм та заскарузлість. Мислитель бачив Україну єдиною, соборною й вірив, що вона буде свободна та нероздільна. Він не тільки вірив в це, але й «у поті чола» трудився, щоб наблизити цей час. Нинішньому поколінню він дав зразок вірного служіння інтересам «рідного народу та загальнолюдським поступовим гуманним ідеям» [1].

Література

1.   Панфілова Т. Іван Франко про проблеми державної незалежності і соборності України / Т. Панфілова [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2010-2/doc/2/06.pdf 2. Франко І. Не пора
[у 50-ти т.] / І. Франко. — К. : Наукова думка, 1986. — 386 c.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.