Українська література - статті та реферати

До питання про вплив ідей Тараса Шевченка на письменника Василя Стуса

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Щирова Ю.А.

Тарас Шевченко зіграв значну роль у розвитку української літератури, культури, політики, історії нашої країни. Його ідеї мали великий вплив на багатьох українських письменників, серед яких є і Василь Стус.

Мета доповіді — розглянути вплив Тараса Шевченка на Василя Стуса та провести паралель між їхньою творчістю, характером та ідеями. Українська поезія тісно пов’язана з життям нашого багатостраждального народу. Така вже доля України, що найкращим її дітям судилося несправедливо коротке життя: 38 років — П. Грабовському, 42 — Лесі Українці, 47 — Тарасові Шевченко та Василю Стусу. Із 47 років життя в обох поетів вкрадено роки, які провели вони на засланні та в ув’язненні.

Багато горя зазнали і В. Стус, і Т. Шевченко. Вони любили рідну землю, свій край, Україну, і довгий час змушені були жити поза її межами. Вони хотіли писати, творити, давати своїми творами людям радість і підтримку, а змушені були виконувати важку роботу на засланні. Та ніщо — ані виснажлива праця, ані мізерна зеківська пайка, ані знущання наглядачів, ані ностальгія за рідною Україною — не зломило митців. Вони все витерпіли, дивуючи усіх незламністю вдачі та силою духу. Тарас Шевченко був духовним батьком талановитого Василя Стуса. Стусове поверхове роздрібнення — його розсіяння в точному розумінні, як брак зосередження — неначе єднається непомильно унікальним голосом іншого, більшого поета. Шевченків голос уже виразно чутний у Стусовій ранній поезії. Міцніє він у в’язничній поезії — в збірнику «Свіча в свічаді» (як це помітив Царинник), а особливо в «Палімпсестах». У цій новій фазі творчості, Стус неначе єднається з в’язнем-Шевченком, неначе зв’язує свою долю з його долею, щоб випивати з кореневим соком поезії хоч трохи тієї людської — не божеської, а саме людської величі, віч-на-віч із нелюдським проваллям. Це якась одчайдушна, не те що відкрита, але просто-на-просто зухвало декларативна залежність, що її Стус підкреслює численними парафразами з «Кобзаря» в несподіваних в’язаннях із власними неповторними образами. Стусова в’язнична поезія вся наснажена Шевченковою думкою, його силою, його відвагою, його бунтом — вона вся дзвенить ними. Що більше, в Стуса ж бо навіть вбачаємо своєрідну імітацію «стилю» Т. Шевченка не тільки в поезії, але в житті — в його, Стусовому, різкому екзистенціальному виборі та в гордому прийманні наслідків цього вибору.

Та ще глибше, під струменем Шевченкової енергії, пливе інший рвучкий струмінь — це енергія Стусового власного «я», яке єднає і роздрібнення незамаскованих поверхових впливів, і роздвоєння постійного діалогу з Шевченком: енергія такого «я» дослівно ковтає всі впливи й моментально засвоює їх на стилістичному рівні так, що вони стають інтегрованою частиною і безпосереднього контексту, і цілого дорібку. Отже, енергія особистого «я» підписує майже кожний Стусів рядок, світиться під відкрито-прийнятими впливами, і навіть під частими своєрідно зухвалими стилізаціями.

Шевченківське в Стуса — це те духовне повітря, що його оточує, що в ньому він живе. Перебувати, існувати в Шевченковому кліматі душевного і розумового життя — це для Стуса не навіяння, а стиль і зміст життя. Причин на це можна знайти багато. Першим, звичайно, впадає в око подібність біографій: перспективи кар’єри, життєві успіхи, далі — скривавлене несправедливостями сумління, протест, арешт, кара за поезії, кара дика в своїй жорстокості й безглузді, роки й роки безнадії й поневірянь, Прометеїв комплекс. Не треба забувати і іншої обставини. Хоч більшість видань Т. Шевченка обкарнані й супроводжуються ідіотичними коментарями, все-таки, це єдиний український письменник, якого можна дістати в повній збірці. З Франка, з Лесі Українки викинено цілі твори, багато письменників взагалі під забороною, як під забороною вся незалежна українська історична наука. У цих обставинах величність масштабів і глибина Шевченкової творчості, самі собою винятково визначні, не можуть не набирати просто-таки містичного обсягу й характеру. Часом, кажуть про Шевченків культ на Україні. В обставинах Стусової біографії, творчого шляху й темпераменту — це більше, ніж культ. Це майже злиття двох особистостей в одну, коли Шевченкове стає Стусовим.

Збагнувши це, ми можемо зрозуміти, що в творчості Стуса свою роль грають навіть поодинокі Шевченкові слова. Так, звісно, Т. Шевченко не мав монополії на вживання того чи того слова, але в його творах були деякі характеристичні слова, які асоціюються з його творами і часто несуть у собі, в згорненому вигляді, ніби цілий той твір, з яким вони найбільше асоціюються, вони здатні в сприйманні читача розгорнутися в цілий цей твір.

Таким чином, поезія Василя Стуса дихає шевченківською традицією — часом бачимо майже пряме опертя на образи «Кобзаря», які стали вже невід’ємною часткою психології українця. У багатьох поезіях Стуса виступає образ долі, так як і у творах Т. Шевченка. Дорога обох поетів була пов’язана з думками про вічність, добро і зло, славу і перемогу, бо без них не існує ні поезії, ні поета.