Українська література - статті та реферати

Релігійна комунікація як соціокультурнии і духовний феномен

В. Я. Мороз, канд. філол. наук

УДК 007: 304: 001

Проаналізовано види релігійної комунікації (повчальна, проповідницька, заповітна, настановча, прогностична, прогностично-констатуюча) та особливості її функціонування в біблійних текстах. Звернено увагу на проблему дослідження повчальної комунікації (у жанрі проповіді простежується у формах наказового способу дієслів, які означають прохання, побажання, спонукання або наказ, виражається певним висловом узагальненого змісту; проповідницької комунікації (у проповідях містяться поради, напучення), заповітної комунікації (заповіт, настанови досвідченого володаря своїм близьким і підлеглим, характеризується такими особливостями, як повчальний тон, застереження), настановчої комунікації (простежується у вказівках і порадах діяти певним чином і виражає філософські узагальнення у бінарних моделях; прогностично-констатуючої комунікації, яка характеризується встановленням певного факту; прогностичної комунікації, яка виявляється у пророцтві певного факту і виражається словами з часовою семантикою; пророцтва — застереження у вигляді зауваження, що роз’яснює або уточнює думку.

Ключові слова: комунікація, релігійна комунікація, біблійний дискурс, види комунікації, бінарні моделі.

Релігійна публіцистика протягом тривалого періоду не одержала значного поширення, оскільки політеїзм в язичницькій культурі не створював передумови для її виникнення. Тільки нове вчення - християнство дало поштовх для релігійної полеміки. Головною особливістю християнства є те, що воно пов’язане з розвитком двох культур - Близького Сходу і Середземномор’я (східна традиція) й античності (західна традиція). До найдавніших джерел на - лежить Вічна Книга - Біблія, яка створювалася протягом тисячоліття (від ХІІ ст. до н. е. і до ІІ ст.) і є найпомітнішою писемною пам’яткою. Вплив Біблії на формування проблематики християнської публіцистики досить значний. Біблія складається з двох частин - Старого Завіту, писаного в дохристиянський період давньоєврейською мовою, і Нового Завіту, писаного в ході виникнення християнства давньогрецькою мовою. Старий Завіт визнають священною книгою іудаїсти та християни, Новий - лише християни. Старий Завіт складається з трьох розділів (Закон, Пророки, Писання), куди входять 50 окремих творів: книг розповідних (Буття, Ісуса Навіна, Суддів, Царств та ін.), книг ліро-епічних (твори пророків Ісаії, Ієремії, Ієзекіїля та ін., книга Іова), ліричних («Пісня пісень», Псалтир, книга Руф, Есфір), дидактично-філософських (притч, премудрості, Екклезіаст) [1, с. 88]. Своєрідною особливістю цієї Книги є те, що вона містить публіцистичні елементи, які переплітаються з етнічними, історичними, філософськими, художніми, політичними. По-перше, старозавітні тексти в християнстві розглядаються як історичні, в яких містяться відомості про походження світу, про виникнення, розквіт і занепад давньої ізраїльсько-іудейської цивілізації. По-друге, вони передають профетичну (прогностичну) напругу, оскільки містять пророцтва про прихід Месії (Христа). По-третє, книги Старого Завіту регламентують життя християнина в побутових, морально-етичних аспектах. Головна ідея: відмова від багатобожжя, язичницьких вірувань, звичаїв і традицій і визнання єдиного Бога. Проблематика Старого Завіту є теоретичним підґрунтям для виникнення релігійної публіцистики. Новий Завіт складається з 27 творів: чотирьох Євангелій, авторство яких приписують Матвію, Марку, Луці та Іоанну, діянь апостолів, 21 послання апостолів Іакова, Петра, Іоанна і Павла, есхатологічного «Одкровення», або «Апокаліпсису», Іоанна Богослова, тобто цілого кодексу християнства, безпосередньо пов’язаного з життям і діянням міфічного Ісуса Христа [1, с. 19-20].

Біблія відіграла значну роль в історії суспільних формацій і в світовій культурі. Біблійні сюжети і легенди з мотивами релігійно-общинних ідеалів справедливості і рівності людей впливали на художню літературу епохи Відродження («Божественна комедія» Данте Алі- г’єрі, «Звільнений Єрусалим» Т. Тассо, «Втрачений рай» і «Повернутий рай» Д. Мільтона. Теми, образи, біблійні мотиви знайшли своє місце у публіцистичних творах українських полемістів (Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Стефан Зизаній, Христофор Філалет, Клірик Острозький, Мелетій Смотрицький, Захарія Ко- пистенський, Іван Вишенський), драмах Симеона Полоцького, поезіях Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки та інших. Біблійні сюжети, переспіви та ремінісценції присутні у творах Т. Шевченка («Давидові Псалми», «Саул», «Старенька сестро Аполлона», «Ісаія. Глава 35», «Осії. Глава XFV», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19»). Об- рази-символи біблійного Мойсея присутні в однойменній філософській поемі І. Франка, Сам - сона у поемах і драмах Лесі Українки [1, с. 21].

Проблема дослідження релігійної комунікації та її видів (повчальної комунікації; проповідницької комунікації; настановчої комунікації; прогностично-констатуючої комунікації; проро- цтва-застереження у біблійному дискурсі, зокрема на матеріалі Книги Екклезіаста (ІІІ -ІІ ст. до н. е.) є актуальною на сьогодні і потребує її наукового висвітлення і теоретичного обґрунтування. Не менш важливим чинником є дослідження фразеологічної основи священної книги як підґрунтя для формування стилістичної системи української мови. У цьому аспекті біблійні книги, сюжети, образи справили значний вплив на її розвиток, оскільки християнство, яке проповідувало закони Божі, міцно ввійшло у життя й культуру українців.

Мета статті - проаналізувати види релігійної комунікації (повчальна, проповідницька, заповітна, настановча, прогностична, прогностично-констатуюча); визначити особливості її функціонування в біблійному дискурсі.

Матеріалом для дослідження обрано книгу «Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту» (переклад проф. Івана Огієнка. - К. : Українське Біблійне Товариство, 2009. - 1151 с.).

Виклад основного матеріалу. Національні витоки соціальних комунікацій в Україні слід розглядати в контексті культурних світових традицій. Невичерпним джерелом для вивчення релігійної комунікації як одного із видів історичної комунікації є Біблія, її Старий і Новий Завіти. Своєю філософічністю, премудрістю, фразеологічним багатством, афористичністю увагу дослідників привертає Книга Екклезіаста, своєрідність якої полягає в тому, що вона не має сюжету. У перекладі з давньоєврейської мови на грецьку ця назва означає «книга проповідника», тому Книга Екклезіаста - це монолог мудреця, який шукає відповіді на вічні загальнолюдські питання, навчає сучасників вірі у Бога, у його надприродну силу, заповідає їм жити за його законами. У проповідях Екклезіаста виокремлюються особливі види комунікації: проповідницька, заповітна, повчальна, прогностична та ін.

Проповідницька комунікація містить поради, напучення: «Діли частку на семеро і навіть на восьмеро, тому що не відаєш, яке лихо станеться на землі» [1, с. 962]; «Вислухаємо сутність усього: Бійся Бога і заповіді Його виконуй, тому що в цьому все для людини» [2, с. 963]; «Бо кожну справу Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, а чи лихе» [2, с. 963]. Проповідницька комунікація простежується у формах наказового способу дієслів: 1) із заперечною часткою не: «Не поспішай язиком тво - їм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слів твоїх нехай буде небагато» [2, с. 956]; «Не дозволяй устам твоїм заводити у гріх плоть твою; і не кажи перед ангелом Бо - жим: Це - помилка!» [2, с. 956]; 2) без заперечної частки не: «Зважай на свою ногу, коли йдеш до Божого дому, і будь розважливіший на послух, аніж на приношення пожертви; бо вони не вважають, що вчиняють зле» [2, с. 956]. «Коли даєш Богові обітницю, то поквапся виконати її, тому що він не прихильний до безглуздих; що обіцяв, - виконай» [2, с. 956]. Наказові форми дієслів виражають побажання, спонукання або наказ: Уранці сій насіння твоє і увечері не давай спочину руці твоїй; тому що ти не відаєш, чи перше, чи друге буде удатніше, або перше і друге матиме успіх» [2, с. 962].

Книга є заповітом, настановою (заповітна комунікація) досвідченого володаря своїм близьким і підлеглим, тому в ній відчувається повчальний тон, застереження: «Звеселюйся, юначе, в юності твоїй, і нехай зазнає серце твоє радощів за днів юности твоєї, і ходи шляхами серця твого і за веденням очей твоїх; але знай лише, що за все це Бог приведе тебе на суд» [2, с. 962]; «Не поспішай своїм духом на гнів; тому що гнів гніздиться в серці безглуздих« [2, с. 958]; «І віддаляй тугу із твого серця, і відхиляй лихе від тіла твого, тому що дитинство і юність - марнота» [2, с. 962].

Повчальна комунікація у жанрі проповіді простежується у формах наказового способу дієслів, які виражають прохання, побажання, спонукання або наказ: «Утішайся життям із дружиною, котру любиш, упродовж усіх днів марнотного життя твого, і котру тобі дав Бог під сонцем на всі марнотні дні твої; тому що це - доля твоя в житті і трудах твоїх, котрими ти працюєш під сонцем» [2, с. 960]; «Усе, що може рука твоя робити, чини за силою, тому що в могилі, куди ти підеш, немає ні роботи, ні роздумів, ні пізнання, ані мудрости» [2, с. 960]. Структура повчальної комунікації характеризується синтетичними й аналітичними дієслівними форми наказового способу: «Не поспішай відійти од лиця його, і не будь ревним у лихій справі; тому що він чого зажадає, все може вчинити» [2, с. 959]; «[Тож] простуй, їж весело хліб твій і пий на радощах серця твого вино твоє, коли Бог прихильний до справ твоїх» [2, с. 960]; «Якщо людина проживе [навіть] багато літ, то нехай звеселюється вона упродовж кожного з них, і нехай пам’ятає про дні тьмяні, котрих буде багато: усе, що буде, - марнота» [2, с. 962]; «І пам’ятай Творця твого за днів юности твоєї; доки не надбігли важкі дні і не прийшли роки, про котрих ти будеш казати: Немає мені вдоволення в них!» [2, с. 963]; «Дивися на діяння Боже: тому що хто може випростати те, що Він учинив кривим?» [2, с. 958]. Наказово-спонукальні частки хай (нехай) надають різних додаткових відтінків реченню і виокремлюються з-поміж інших за функціонально-семантичними ознаками: «Якщо гнів урядовця спалахне на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірність покриває навіть значніші провини» [2, с. 961]; «Нехай же буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не бракує єлею на голові твоїй» [2, с. 960]. У Книзі Екклезіаста повчальна комунікація виражається певним висловом узагальненого змісту у таких аспектах: 1) вічне життя - це циклічний рух по колу з поверненням до своїх витоків і у новій якості: «Усе рухається до одного місця; все постало з пороху, і все повернеться до пороху» [2, с. 954]; 2) щастя людини не в багатстві і матеріальних благах: «Хто любить срібло, той не насититься сріблом; і хто любить багатство, тому не має користі від нього. І оце - марнота!» [2, с. 956]; 3) людина - мікрокосм, природа - макросм, а над усім панує Творець: «Що існує, те вже має ім’я, і відомо, що це - людина, і вона не може змагатися з тим, хто сильніший від неї» [2, с. 957]; 4) мудрість - це світло, розум - це багатство і сила: «Мудрість чинить мудрого сильнішим від десяти володарів, котрі у місті» [2, с. 958]; «Мудрість краща од військових знарядь; але один грішник вигубить багато добра» [2, с. 961]; «Слова мудрих, - мов голки і, наче забиті цвяхи, і укладачі їх - від єдиного пастуха» [2, с. 963]; 5) добро переважає над злом: «Немає людини праведної на землі, котра чинила б добро і не грішила при усьому» [2, с. 958]; 6) живий - мертвий, грішний - праведний: «Хто перебуває серед живих, у того ще є надія, бо навіть псові живому ліпше, аніж мертвому левові» [2, с. 960]; «Грішників переслідує зло, а праведникам надолужиться добром» [2, с. 927]; праця - ледарство: «Від ледарства зависає стеля; і коли опустяться руки, то протікає оселя» [2, с. 962].

Повчальна комунікація виражається у формі роздумів і запитань про життя і призначення людини на землі, про її долю, смерть і продовження життя у потойбічному світі: «Хто знає: чи здіймається вгору дух людський, і чи дух тварин сходить донизу, в землю?» [2, с. 955]; «Отож, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це доля її, бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї?!» [2, с. 955]; «Багато таких речей, котрі примножують марноту: а що ж для людини краще?» [2, с. 957]; «Бо хто відає, що добре для людини в житті, упродовж усіх днів марнотного життя її, котрі вона відбуває, мов тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?» [2, с. 957]; «Далеко те, що було, і глибоке-глибоке; хто осягне його?» [2, с. 958]; «Бо людина не відає свого часу, як риба попадає у невідворотню сіть, і як птахи заплутуються в сільцях; так і сини людські потрапляють у лихоліття, коли воно несподівано приходить на них» [2, с. 961]; «Безглуздий наговорить багато, [хоч] людина не відає, що буде, і хто скаже їй, що буде після неї?» [2, с. 962].

Настановча комунікація простежується у вказівках і порадах діяти певним чином і виражає філософські узагальнення у бінарних моделях: жменя - пригорщі; дім плачу - дім бенкету; мудрий - безглуздий, глупак; слова мудрих - крик володаря поміж безглуздими; кінець - початок; серце мудрих - серце нерозумних; у домі плачу - у домі веселощів, день смерти - день народження; смуток - сміх, звинувачення - пісні: «Краще жменя зі спокоєм, аніж пригорщі із трудом і знемогою духу» [2, с. 955]. Тричленна модель настановчої комунікації складається з компонентів 1) краще вбогий і розумний; 2) старий і нерозумний, поєднаних сполучником аніж: «Краще вбогий, але розумний юнак, аніж старий, але нерозумний цар, котрий порад не приймає» [2, с. 955]. Аналогічну модель утворюють компоненти: не обіцяти - пообіцяти і не виконати, поєднані серединним компонентом аніж: «Краще тобі не обіцяти, аніж пообіцяти і не виконати» [2, с. 956]. Подібну структуру утворюють лівосторонній компонент бачити очима і правосторонній блукати душею: «Краще бачити очима, аніж блукати душею» [2, с. 957]. Серединний компонент із сполучником аніж поєднує лівий елемент і правий елемент у єдину тричленну структуру: «Краще ходити в дім плачу за померлим, аніж ходити в дім бенкету, бо такий кінець кожної людини, і живий прикладе [оце] до свого серця» [2, с. 957]; «Краще слухати звинувачення від мудрого, аніж слухати пісні глупаків» [2, с. 958]; «Кінець справі кращий, аніж початок її, а терплячий важить більше, аніж зарозумілий» [2, с. 958]; «Слова мудрих, [мовлені] спокійно, вислуховуються [краще], аніж крик володаря поміж безглуздими» [2, с. 961]. Тричленну модель утворюють компоненти серце мудрих, а серце нерозумних, поєднані сурядним сполучником а або і: «Серце мудрих - у домі плачу; а серце нерозумних - у домі веселощів» [2, с. 958]; «Слова уст мудрого - благодать, а вуста безглуздого завдають йому ж таки поразки» [2, с. 961]; «Початок слів із уст його - глупота, [а] закінчення мовленого устами його - безум» [2, с. 961]; «Добре ім’я - краще дорогої оливи, і день смерти - дня народження» [2, с. 957]; «Усі труди чоловіка - для його рота, а душа його не насичується» [2, с. 957]; «Смуток кращий від сміху; тому що в печалі лиця серце стає добрим» [2, с. 957].

Прогностично-констатуюча комунікація характеризується встановленням факту: 1) примноження багатства - примноження споживачів його: «Примножується майно, примножуються й споживачі його; і яка втіха для володаря його, хіба що дивитися своїми очима?» [2, с. 956]; 2) солодкий сон трудівника - тривожний сон багатого: «Солодкий сон трудівника, чи мало, а чи багато він з’їсть; але перенасичення багатого не дає йому заснути» [2, с. 956]; 3) прийти на цей світ голим - відійти з нього таким же: «Є болісна недуга, котру бачив я під сонцем: багатство, накопичене володарем його на шкоду йому» [2, с. 956]; «І гине багатство це від лихої пригоди: народив він сина - і нічогісінько немає в руках у нього» [2, с. 956]; «Як вийшов він голим з лона матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічогісінько не візьме від праці своєї, що міг би взяти з собою» [2, с. 956]; «І оце важка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. То яка йому користь, що він трудився на вітер?» [2, с. 956]; «А він же упродовж цілого життя у днях своїх їв у пітьмі, у великому роздратуванні, в смутку і в досаді» [2, с. 956]; 4) працювати все життя - і мати долю від Бога: «А ось іще я знайшов добре і приємне: їсти, і пити, і втішатися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудився під сонцем у всі дні життя свого, котрі дав йому Бог; тому що це його доля» [2, с. 957]; 5) мати багатство - це дар Божий: «І, якщо якомусь чоловікові Бог дав багатство і майно, і дав йому владу користуватися від них, і брати свою частку, і насолоджуватися від трудів своїх, то це дар Божий» [2, с. 957].

Прогностична комунікація виявляється у пророцтві певного факту і виражається словами з часовою семантикою: не довго, в пам’яті, дні життя, не жнивувати: «Не довго будуть у нього в пам’яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його» [2, с. 957]; «Хто зважає на вітер, той не сіятиме, і хто дивиться на хмари, тому не жнивувати» [2, с. 962].

Пророцтво-застереження у вигляді: 1) зауваження, що роз’яснює або уточнює думку: «І знову зауважив я під сонцем, що не метким дається успішно бігти, не хоробрим - перемога, не мудрим - хліб, і не в розумних - багатство, і не вправним - прихильність, але час і випадок для всіх згаданих» [2, с. 960]; «І сказав я: Мудрість краща від сили, і все-таки мудрість бідака зневажається, і слів його не чують» [2, с. 961]; «І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися; це супроводжує її в трудах упродовж усіх днів життя її, котрі дав їй Бог під сонцем» [2, с. 960]; 2) фразеологічних зворотів, афористичних висловів як перлин народної мудрості: «Хто копає яму, той упаде до неї; і хто руйнує мура, того вжалить гадюка» [2, с. 961]; «Хто пересуває каміння, той може надсадитися, а хто дрова рубає, наражається на небезпеку від них» [2, с. 961]; «Якщо затупилася сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то необхідно докладати зусиль; мудрість зарадить цьому» [2, с. 961];

3) формою майбутнього часу: 1) синтетичною: «І зачинятимуться двері на вулицю; і замовкнуть жорна, і 2) аналітичною, або складеною формою: буде підводитися [людина] за криком півня, і замовкнуть доньки співу» [2, с. 963];

4) синтетичною формою майбутнього часу доконаного виду: «І верховини будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль; і обважніють коники, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина до вічної оселі своєї, і плакальники вже готові оточити її на вулиці» [2, с. 963]; «І повернеться порох у землю, чим він і був, а дух повернеться до Бога, Котрий дав його» [2, с. 963].

Висновки. Проблема дослідження релігійної комунікації та її видів у біблійних текстах (Книга Екклезіаста) є актуальною на сьогодні і потребує її наукового розв’язання й теоретичного обґрунтування. Потребують наукового висвітлення питання про моделі релігійної комунікації, її види (заповітна, повчальна, проповідницька, настановча, прогностична, прогностично-констатуюча та ін.) та особливості функціонування в біблійних текстах.

1. Грицай М. С. та ін. Давня українська література : підручник / М. С. Грицай, В. Л. Микитась, Ф. Я. Шолом : [за ред. М. С. Грицая]. - 2-ге вид, перероб. і доп. - К. : Вища школа, 1989. - 414 с.

2. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / [пер. Івана Огієнка]. - К. : Українське Біблійне Товариство, 2009. - 1151 с.

2. Васильєв Ю. Ю. Бинарная оппозиция «живое - мертвое» в русской традиционной культуре (на материале отечественного фольклора) : дисс. ... канд. фи- лос. наук : 24.00.01 / Васильев Юрий Юрьевич. - М., 2010. - 194 с.

Подано до редакції 06. 12. 2013 р.

Moroz V. Ya. Religioun communication as a socio-cultural and spiritual phenomenon.

Analyzed the types of religious communication (instructive, preaching, farewell, mentoring, prognostic, predictive - recital) and the peculiarities of its functioning in the biblical texts. Attention is paid to the problem of eye-opening study of instructive communication (the genre of the sermon can be traced in the forms of the imperative verbs expressing request, desire, motivation, order, expressed as a certain generalized statement of contents); preaching communications (sermons contains advice, teachings); farewell communications (commandments wise life experiences to their friends and mentor subordinates characterized by such features as an instructive tone, warning); mentoring communication (seen in the guidance and advice to act in a certain way, expresses philosophical generalizations from binary models); prognostic recital communication, which is characterized by the establishment of certain facts; prediction of communication, which manifests itself in the prophecy of certain facts, and is expressed in words with the time semantics; prophecy - warnings in the form of comments that explains or clarifies the idea.

Keywords: communication, religious communication, binary models and oppositions, biblical discourse, kinds of communication.

Мороз В. Я. Религиозная коммуникация как социокультурный и духовный феномен.

Проанализированы виды религиозной коммуникации (поучительная, проповедническая, напутственная, установочная, прогностическая, прогностически-констатирующая) и особенности ее функционирования в библейских текстах. Обращено внимание на проблему исследования поучительной коммуникации (в жанре проповеди прослеживается в формах повелительного наклонения глаголов, выражающих просьбу, пожелание, побуждение, приказ, выражается определенным высказыванием обобщенного содержания); проповеднической коммуникации (в проповедях содержатся советы, поучения); напутственной коммуникации (заповеди умудренного жизненным опытом наставника своим близким и подчиненным, характеризуется такими особенностями, как поучительный тон, предостережение); наставнической коммуникации (прослеживается в указаниях и советах действовать определенным образом, выражает философские обобщения у бинарных моделях); прогностически-констатирующей коммуникации, которая характеризуется установлением определенного факта; прогностической коммуникации, которая проявляется в пророчестве определенных фактов и выражается словами с временной семантикой; пророчества - предостережения в виде замечания, которое разъясняет или уточняет мысль.

Ключевые слова: коммуникация, религиозная коммуникация, библейский дискурс, виды коммуникации, бинарные модели.