Українська література - статті та реферати - 2026

Біорафія Андрія Чайковського

Народився Андрій Якович 15 травня 1857 року в сім’ї дрібного службовця, дрібного шляхтича, в місті Самбір, що відносилося до королівства Галичини та Володимирії Австрійської імперії, нині Львівська область. В ранньому віці втратив обох батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті[1][2]. Малий Андрій навчився читати польською оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно.

В подальшому в 1869-77 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки був членом підпільного товариства «Студентська громада». По закінченню гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету[1][2]. У 1881 році став співзасновником «Кружка правників». Почав працювати за невелику зарплату в товаристві «Просвіта».

Через нестатки 1882 року перервав навчання та на один рік подався добровільно рекрутом до війська. В кінці січня того ж року був направлений до неспокійного на той час кондомініуму Боснія та Герцоговина. Країна була окупована Австро-угорською імперією за чотири роки до того згідно з рішенням Берлінського трактату[2]. Згодом з філософського факультету Андрій Чайковський перейшов на юридичний факультет того ж Львівського університету, який і закінчив у 1884 році[1].

За часів навчання на юриспруденції очолював студентське товариство «Дружній лихвар». Після закінчення університету почав працювати адвокатом зі спеціалізацією на карних справах в різних містах Східної Галичини[1]. Зокрема з 1886 до 1914 року працював адвокатом в місті Бережани[3].

Впродовж усього життя, де б не опинявся Чайковський, він був у вирі громадського та політичного життя громади[1]. У 1890 році після чотирьох років конципієнтури Андрій Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. Попри усталену практику часто вів справи у судах українською, а не польською мовою.

У 1892 році перша публікація — «Спомини зперед десяти літ», де були відтворенні події в Боснії та Герцеговині. Мешкаючи в Бережанах організовував осередки громадських організацій. Зокрема був співорганізатором відділку «Січі», був повітовим кошовим. Очолює місцеву філію «Просвіти». Разом з кумом — композитором Остапом Нижанківським, заснував хор «Боян».

За ініціативи Чайковського утворився відділок антиалкогольного товариства «Відродження» в Бережанах[2]. Чайковський заснував та очолив «Товариство українських журналістів і письменників». Співпрацює з «Руським педагогічним товариством», з «Руською бесідою», долучається до гуртку кооперативу «Народний Дім», співініціює відкриття «Руської бурси» . Один зі співзасновників ощадно-позичкового товариства «Надія».

В будинку Чайковського часто збиралися українофіли, зокрема бували брати Антін та Володимир Лотоцькі. У дебатах брали участь також сини Андрія Яковича — Микола та Богдан[2]. З 1899 року входить до керівного органу Української національно-демократичної партії — Ширшого народного комітету[2]. У 1914 році переніс свою адвокатську канцелярію до рідного Самбора.

На початку Великої війни організовував набір до лав Легіону українських січових стрільців в Самбірському повіті. Після захоплення Східної Галичини російськими військами був інтернований до львівської в’язниці «Бригідки», через два тижні був випущений на свободу під протекцію доктора Володимира Дудикевича[2]. У 1915 році очолив «Комітет українців» міста Львова. Після встановлення української державності у 1918-19 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту[2]. В травні 1919 року оселився в захопленій румунськими військами Коломиї, яку в подальшому було передано польській владі.

Літній Чайковський продовжує займатися громадською діяльністю за що був знову арештований на цей раз поляками. У 1923 році виступив одним з ініціаторів створення Союзу українських адвокатів. У 1925 році дружина Чайковського Наталія долучилася до появи журналу «Жіноча доля». Журнал видавався під редакцією екс-сенаторки Кисілевської Олени з якою приятелювали Чайковські.

У 1926-27 роках очолював осередок «Рідної школи»[2]. 21 грудня 1928 року у Львові та 2 березня 1929 року в Коломиї відбулося урочисте відзначення сорокалітнього громадського та літературного доробку письменника[2]. 2 червня 1935 року о 9-й годині ранку після тривалої хвороби Андрій Якович Чайковський помер[2].