Українська література - статті та реферати - 2026

Андрій Самійлович Малишко

Біографічні даніНародився 2 в Обухові в сім’ї шевця.

Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]

Андрій Малишко закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934-1935 роках служив у Червоній армії.

Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» . Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП .

В 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».

Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

ТворчістьУ 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

Упродовж 1935-1940 років видав збірки: «Батьківщина» , «Лірика», «З книги життя» , «Народження синів» , «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» . У цей же період написав поеми «Трипілля» , «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» , «Україно моя!» , «Понад пожари» , «Слово о полку» , «Битва» , «Полонянка» , «Ярославна» . Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.

Андрій МалишкоЗа поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.

Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш.

Протягом 1961-1970 років вийшли збірки «Листи на світанні» , «Прозорість» , «Дорога під яворами» , «Рута» , «Синій літопис» , «Серпень душі моєї» .

Кінематографічні роботиНаписав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» , «Богдан Хмельницький» , «Роки молодії» , «Щедре літо» , «Долина синіх скель» , «Лілея», «Таврія» , «Чорноморочка» , «Абітурієнтка» .

Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» , «Квітуча Україна» , «Ми з України» .

Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» .

Премії та нагороди1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей». 1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем». 1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».

1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами». Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани», а також медалями[2].

Пам’ятьІм’ям Андрія Малишка в 1971 році названо вулицю в Дніпровському районі Києва. Також є вулиці в Богуславі, Борисполі, Горлівці, Донецьку, Ковелі, Коломиї, Коростені, Луганську, Обухові, Смілі, Тернопілі.

На могилі Андрія Малишка, на Байковому кладовищі у 1973 році було встановлено надгробний пам’ятник з мармуру, роботи скульптора Галини Кальченко[3].

На фасаді будинку Роліту, де мешкав поет, в 1973 році встановлено бронзову меморіальну дошку [4].

У 1991 році в Обухові в будинку, де народився поет, відкрито музей.

Про А. Малишка у 1983 році на кіностудії «Укртелефільм» знято документальний фільм «Андрій Малишко» .

31 жовтня 2003 року Національний банк України випустив в обіг 2-гривневу пам’ятну монету присвячену Андрію Малишку[5].

Меморіальна дошка Малишку на будинку письменників Роліт у Києві Пам’ятник на Байковому кладовищі Хата, де народився поет , нині музей-садиба Ремінісценція Андрія Малишка на тему рідної мови