Українська література - статті та реферати

Семантичні ігри Олександра Ірванця (роль авторських неологізмів О. Ірванця у творі «Маленька п'єса про зраду для однієї актриси»)

Д.З. Павлешен

Стаття присвячена розкриттю особливостей авторської презентації семантичних полів «чорний» і «сірий», а саме: ролі та функціонуванню авторських неологізмів у творі Олександра Ірванця «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси».

Ключові слова:авторські неологізми, семантична гра, колір, чорний, сірий, Олександр Ірванець, «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси».

У пропонованій статті на матеріалі п’єси О. Ірванця висвітлюється процес творення структури світу за допомогою авторських неологізмів. Основну увагу зосереджено на таких питаннях: групи авторських неологізмів, пародіювання та його роль у тексті. Мета статті — показати важливу роль авторських неологізмів у творі О. Ірванця «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси», які ще не були предметом окремого дослідження, що свідчить про актуальність пропонованої статті. О. Ірванець у творі «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» послуговується авторськими неологізмами, які, хоч і нагадують загальновідомі власні назви, наділені авторським конотативним значенням, що викликає яскраві образні асоціації.

У вивченні ономастики, її теоретичних і практичних питань, а також дослідженні поетонімії художнього твору велике значення мають праці таких дослідників, як Л. Белей, В. Никонов, Г. Ковальов, О. Суперанська, Ю. Карпенко, Е. Магазаник, В. Михайлов, Л. Андреєва та ін. [7].

Передусім, слід звернути увагу на те, що всі авторські неологізми у творі — оніми, які фактично тримають на собі усю світобудову твору без будь-яких додаткових пояснень заданих реалій, а читач «впізнає» їх. Як вдається досягнути саме такого ефекту авторові? Для того, щоб визначити роль авторських неологізмів, слід спершу систематизувати їх. У випадку «Маленької п’єси про зраду» авторські неологізми можуть бути синонімами до відомих читачеві лексем, і вони повністю відповідають словотвірній системі мови. Незважаючи на деяку незвичайність новотворів, вони миттєво викликають ряд асоціацій і нагадують існуючі власні назви (Чорна площа), фітоніми (букетик жумжини), ергоніми(чорненята) та ін. І. Ільченко, досліджуючи ономатворчість П. Загребельного, зазначає: «Основне призначення літературно-художніх онімів — участь у створенні художньої цілісності твору. Автор художнього твору намагається не просто назвати того чи іншого героя, предмет, але надавати йому ті якості, які, за уявленнями, склалися в людській свідомості, приховані в об’єкті» [7]. Тому авторські неологізми (власні імена та назви) в творі О. Ірванця відіграють важливу роль як асоціоніми-орієнтири для читача.

Ономастичний простір п’єси є багатим, незважаючи на її невеликий обсяг, антропонімічний клас онімів представлений підкласами, а саме: імена (Она), прізвища (Чорник і Чорненко), прізвиська (Монка). Якщо розглядатимемо тільки антропоніми, тоді слід звернути увагу на те, що в п’єсі єдиною актрисою, яку глядач і читач може бачити, є Она з наголосом на першому складі, дівчина років 23-х [8, 9], а серед героїв, які залишаються «поза кадром» — дві жінки, Хона і Мона, та один чоловік, імені якого автор не називає. Антропонім Она нам нагадує, з одного боку, російське «она», але, зважаючи на зауваження автора про наголос на першому складі, перше, що спадає на думку, — своєрідне авторське скорочення, неповна українська версія займенника «вона», що доповнює образ цього типово розмитого опису персонажа. Таким чином, поряд з двома іншими іменованими особами у п’єсі, Моною і Хоною, Она залишається ще більш обділеним інвалідом, до того ж з «куцим» ім’ям. При створенні художнього образу онім набуває конотативного забарвлення, яке максимально увиразнює цей образ. Внутрішня форма імені так чи інакше співвідноситься з художнім образом.

Головна функція онімів — працювати на художній текст, на його розуміння читачем, адекватне інтерпретування, у тому числі й на підтекст. Авторські неологізми, власні назви в творі становлять невід’ємний компонент структури та вагому частину художнього твору [11, 94]. Мона звично викликає асоціації з прекрасним твором мистецтва. Мона Ліза — символ жіночності, загадкової посмішки, який має переважно позитивні конотації. У творі«Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» саме Мона (Це Мона, Монка, теж однокурсниця наша, висока така, чорнява, і з очима великими, правда ж? Ну, оце вона і є... [8, 11]) стає суперницею Они, при чому Она звинувачує її в духовній убогості, відсутності смаку і відкритому плагіаті, у тому, що Мона здатна тільки красти і копіювати її стиль, її ідеї, хоча оточення цього не зауважує, а навпаки, обожнює її (А всі дивуються, кайфують — ах, ця Мона, ах, ця Моночка, який смак, яка фантазія! А це мій смак, і це моя фантазія!.. [8, 17]). Таким способом автор перевертає традиційні, усталені асоціації і відразу ж на початку п’єси загострює увагу на авторській інтерпретації вже відомих образів. Крім того, у п’єсі присутні авторські неологізми-фітоніми, читач спочатку «впізнає» рослину, а вже потім усвідомлює, що це насправді не «жоржина» чи «ожина», а саме букетик «жумжини» (Коли на першому курсі ми їздили до лісу, і я маленький букетик жумжини приколола собі на куртку, ти одразу ж зробила й собі це саме [8, 17]), і ми маємо справу не з неуважним прочитанням чи друкарською помилкою, а майстерно створеним неологізмом. На перший погляд, автор відразу ж вводить читачів до світу, що, можливо, нагадуватиме наші реалії, але авторські неологізми створюють зовсім іншу систему координат. Кожен літературно-художній онім-неологізм у п’єсі має своє функціональне

навантаження. У тексті О. Ірванця оніми стають могутнім виразовим чинником і дають достатню інформацію для інтерпретації всього твору, іноді й таку, що іншими способами в творі не виражена. Саме оніми, на думку І. Осадчої, «увиразнюють текст стилістично, забарвлюють його» [10, 6].

Так, вводячи хрематоніми (власні назви матеріальних предметів) [9], автор знову ж таки дезорієнтує читача, бо підливки до смачної «заморочки», якою ще з дитинства полюбляє ласувати Она, звуться «Жучинка, Павучинка, Тарганівочка»! Ще лишилася у вас для мене заморочечка? Одна, маленька порційка... А підливка у вас яка до неї? Жучинка? Павучинка? Тарганівочка? Ну давайте з павучинкою, скільки вона у вас коштує?[8, с. 9].Виявляється, що світ «Маленької п’єси про зраду» це не тільки мистецькі асоціації «навпаки», а й смаки «навпаки». Далі у тексті зустрічаються агороніми (Чорна площа і Сіра площа), які викликають асоціації, пов’язані саме з ознакою кольору (Червона площа) і вибудовуються в структуру, де колір стає ознакою певної політичної системи.

Так, розглядаючи асоціонім «Система» у романі О. Ірванця Ровно / Рівне (Стіна), А. Галич зазначає: «наскрізним в багатьох творах письменників-постмодерністів асоціонім-символ «Система» є цілком оречевленою моделлю навколишньої дійсності, якій притаманна низка конкретних ознак ідеологічного, політичного, економічного і на кінець духовного плану, кожна з яких окремо є зрозумілою особливо для тих, хто жив у радянську добу.

Водночас всі ці ознаки разом творять модель радянської дійсності останнього десятиліття її історії, наділяючи цілком зримими й пластичними рисами символізації, які надають їй багатозначності й багатовекторності, далеко виходячи за межі суто словникового трактування терміну Система» [3, 529 — 530].

Символічне використання кольору є однією з характерних рис аналізованого твору. Дослідники лише оглядово торкалися проблеми рецепції символіки кольорів у творах О. Ірванця, і вона не була темою окремих досліджень. Дослідження на тему символіки кольорів помилково вважати вичерпаним, оскільки така символіка завжди відкрита до нової авторської інтерпретації. З-поміж інших, ми зупинилися на окремих значеннях лексем «чорний» і «сірий», зафіксованих у Академічному тлумачному словнику —

ЧОРНИЙ, -а, -е:

1. Кольору сажі, вугілля, найтемніший; протилежне білий. 2. Огорнутий, оповитий темрявою, дуже темний, похмурий. 4. Непрофесійний, підсобний, важкий фізично (про роботу, працю). 8. перен. Важкий, безпросвітний, безрадісний. ♦ На (про) чорний день зоставатися (бути і т. ін.) — залишатися на час нестатків; Чорний день — скрутний час; 9. перен. Власт. злісній, низькій, підступній людині. 11. перен. Який не викликає схвалення; поганий, негативний, ганебний. 13. заст. За марновірними уявленнями — чарівницький, чаклунський. Чорна сила — нечиста сила; Чорне слово — лайка, лайливий вислів із згадуванням чорта [1, т. 11, 352].

СІРИЙ, -а, -е:

1. Колір, середній між білим і чорним; барва попелу. // Неяскравий, тьмяний. // Безбарвний, однотонний. 3. перен. Нічим не примітний, невиразний;

безлиций.

// Позбавлений новизни; одноманітний; беззмістовний. // Позбавлений виразності, яскравості, оригінальності [1, т. 9, 229].

Відразу перше визначення спрямовує нас на опозицію, протилежність чорного та білого кольорів. У п’єсі ж протистояння і мітинги відбуваються між «чорними» силами і «сірими», білий колір повністю відсутній. Тобто, світ твору не знає абсолютної протилежності, автор або хоче попередити, що звичний поділ на негативних «чорних» і позитивних «білих» не є тією системою координат, яку можна застосувати у даному випадку, або, можливо, вказує на відсутність у світі твору позитивного світлого начала, де можливі тільки відтінки чорного і сірого, які і творять умовну опозицію. Так, на противагу прапорам «темно-сірих» виступатимуть «світло-сірі».

Для унаочнення конотативного навантаження кольору, що став складовою авторських неологізмів, можемо вказати ще на такі приклади з тексту, як сірі пенсії (Пенсію оце сьогодні принесли, темно-сіру, персональну, то оце я за неї бенкетую [8, 10]) і стипендії (Ні, я ще маю стипендію від світло-сірих, я ж в університеті буцімто вчуся ще [8, 10]), чорні атестати, які одержують за сумлінне навчання відмінники (Е, що ви мені про свою молодість будете згадувати, для вас то ще дійсно святими були всі ті чорні ідеали. А в нас хіба вже вірив у них хоч би хтось?.. Та певно, що ні! Єдине, задля чого прагнули здобути чорний атестат — це вступ до університету. [8, 12]), на чорну річницю одержують грамоти, у школі учні співають «Ми йдемо у чорні далі», а справжнім геройством вважалося заспівати «у сірі далі» (Одного разу у нас у школі хлопець один, як усі співали «Ми йдемо у чорні далі!», узяв та й заспівав «у сірі далі». Ой, що йому за те було-о! І з чорненят його виключили, і в спецшколу запроторили, і з батьками розібралися. Отакий ідіотизм... [8, с. 10]), за що виключали з «чорненят» чи «чорної молоді», яка, звичайно ж, повинна вірити у «чорні ідеали»! Підписи на зверненні до «глави держави» поставили делегати Чорник і Чорненко, депутати Чорнієв і Чорняк, сенатори Чорний, Чорнецький, Чорнющий, Чорнильний, Чорневич і Чорнер [8, 13]. Стереотипні художні засоби і в уривках пісень, лозунгах; повідомлення дикторів, переповнені штампами, (Трудящі Тарамарщини, наче рідних, приймають переселенців з ураженої вибухом Південної мольви території. Водночас триває збір коштів на відбудову ушкодженої вибухом секції дванадцятого термінала Південної мольви [8, 14]) викликають «ефект впізнавання» пародійованого. На чорну річницю завжди грамоти похвальні. На увесь наш випуск — три чорних атестати — йому, мені і Монці. Так, ну тоді ж усі були і в чорненятах, і в чорній молоді. Та ж нас ніхто і не питав, тьоть Хоно, хочемо ми вступати, чи ні! Так гуртом і записували [8, 12]Як зазначає науковець Людмила Скорина, показово, що «О. Ірванець пародіює не конкретне (одиничне) літературне явище, а цілий літературний напрям. Певною мірою це не узгоджується з характеристиками пародії, яка найчастіше має справу з якимось конкретним першоджерелом і спрямовано його трансформує» так, аби «картина лишалася впізнаваною, але водночас і невпізнаваною» [2, 143]. Отже, пародія має вказувати не на твір (якого читачі, напевне, не знають), а на явище, визначальні прикмети якого розпізнаються досить легко. У випадку твору «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» автор апелює не до літературного напряму, а до всієї тоталітарної системи загалом (Ну, вони ж скрізь були. В кожній школі сидів поряд з директорським кабінетом піддорадник, або й цілий дорадник. А в університеті ще недавно та-аке робилося... [8, 12]).

Таким чином, одним із об’єктів, зображуваних у п’єсі О. Ірванця за допомогою авторських неологізмів, стає тоталітарне суспільство в його стандартних виявах (піддорадники, виклики на співбесіди, стереотипи поведінки Так точно! Слухаюсь, пане старший дораднику! Буде виконано, пане старший дораднику! [8, 19], побут, агітаційні одноманітні лозунги: Так, жертви і пролита кров зміцнюють наші лави! [8, 18], партійні збори, політична заангажованість чорних ЗМІ, зміни чорних топонімів на сірі тощо), а факти сьогодення автор вводить у цю систему, знову ж таки використовуючи неологізми: напій «мепс без цукру», цигарки «Фільборо» (Коли я почала палити, ти також не забарилася. І не якусь іншу марку, а теж «Фільборо»! [8, 17]), сухарики або чипси «трик» (Я пила мепс без цукру — і ти пила мепс без цукру. Я гризла трик — і ти гризла трик. [8, 17]). Якраз завдяки використанню авторських неологізмів актуалізуються реалії минулого, відбувається деконструкція комуністичного метанаративу, хоча на місце чорненят можемо поставити не тільки колишніх жовтенят, а й перейменування площ та зміни назв вулиць, що відбувається під час кожної зміни влади (Та те, що й зараз поробляю — сиджу біля вікна та на Чорну площу дивлюся. Ну, так, на Сіру тобто, тільки ж так ніхто не каже, все одно всі кажуть — Чорна, скільки то часу вже пройшло, як її перейменували, з півроку? Так зразу людей не переучиш...» [8, 10]), не тільки Чорнобильська АС може вибухнути, а скільки ще об’єктів у світі споруджується, незважаючи на всі протести громадськості і їх знову можемо назвати, як у О. Ірванця, — Мольва (Напевно, знову проти мольви. Вони проти неї виступають, а її всеодно будують. Мольвісти, мольвознавці у всіх газетах їм торочать, що вибух Південної мольви — чиста випадковість, що мольви, якщо й вибухають, то не частіше, як раз на сто тисяч років... [8, 13]). Тому твір, з одного боку, активізує суспільну пам’ять, нагадує минуле, а з другого, застерігає, що така ситуація може повторитися безліч разів у схожих на показану у п’єсі варіаціях. Роль авторських неологізмів у творі Олександра Ірванця «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» полягає в тому, що вони миттєво викликають ряд асоціацій і нагадують існуючі власні назви, наділені авторським конотативним значенням, викликають яскраві образні асоціації. Авторські неологізми становлять невід’ємний компонент структури та вагому частину художнього твору, відіграють важливу роль у створенні художньої цілісності твору, як асоціоніми-орієнтири для читача.

Особливість функціонування авторських неологізмів у тексті О. Ірванця «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» така, що оніми стають могутнім виразовим чинником і дають достатню інформацію для інтерпретації всього твору, іноді й таку, що іншими способами в творі не виражена, викликають асоціації, пов’язані саме з ознакою кольору, вибудовуються в структуру, де колір стає ознакою певної політичної системи. Одним із об’єктів, зображуваних у п’єсі О. Ірванця за допомогою авторських неологізмів, стає тоталітарне суспільство в його стандартних виявах, актуалізуються реалії минулого, відбувається деконструкція комуністичного метанаративу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

2. Вулис А. З. Литературные зеркала. — Москва: Сов. писатель, 1991. — 480 с.

3. Галич А. О. Асоціонім-символ у постмодерному тексті [Електронний ресурс] / А. О. Галич.

4. Галич А. О. Асоціоніми в романі Любка Дереша «Намір!»[Електронний ресурс] / А. О. Галич.

5. Галич В. М.Публіцистична творчістьОлеся Гончара : історія, поетика, прагматика : дис. докт. філол. наук :спец. 10.01.08. «Журналістика» / В. М. Галич. — К., 2004. — 452 с.

6. Ільченко І. І. Ономатворчість як складник ідіостилю П. Загребельного (за романом "Диво")

7. Ірванець О. В. Маленька п’єса про зраду для однієї актриси // О. Ірванець П’ять п’єс. — К.: Смолоскип, 2002. — С. 9 — 20.

8. Калакура Я. С. Історичне джерелознавство - Бібліотека українських підручників

9. Осадча І. С. Ім’я літературного героя як характеротворчий засіб (За творами Павла Загребельного про Київську Русь) / І.Осадча // Дивослово. — 2000. — ғ 7. — С. 5-7.

10. Фонякова О. И. Имя собственное в художественном тексте: Учебное пособие / О. И. Фонякова. — Л.: ЛГУ, 1990. — 104 с.