Українська література - статті та реферати

З'ясування понять про епічні жанри

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

К. О. Ходосов


Основними епічними жанрами, як відомо, є: оповідання, повість, роман, поема, байка, балада.

Вчитель насамперед має намітити, при вивченні яких саме творів поняття про певний жанр подаються вперше, де вони повторюються, розширюються чи доповнюються.

Так, наприклад, жанр оповідання представлений в програмах усіх трьох старших класів (твори Марка Вовчка - у 8 кл., Франка, Коцюбинського, Стефаника - в 9 класі, Головка, Гончара - в 10 класі). Одначе найбільшу увагу на жанрову сторону цих творів найзручніше звернути при вивченні оповідань Марка Вовчка і новел Стефаника. На інших же творах відомості про жанр оповідання (новели) лише повторюються, закріплюються.

У літературознавстві ще й досі немає точно окресленої, усталеної класифікації художніх творів за родами й жанрами. Навіть самі теоретичні поняття - рід, жанр, вид, підвид - мають неоднакове значення в працях різних літературознавців, у підручниках з теорії літератури. Проте розбіжність у визначенні жанрів не повинна ні в якій мірі позначитись на шкільному курсі літератури. Вчитель-словесник, знаючи про цю неусталеність літературознавчої термінології, має дотримуватись класифікації художніх творів за родами й жанрами, прийнятої в шкільних програмах і підручниках.

В основному всі художні твори поділяються на три основні роди - епос, лірика, драма. Кожен з названих родів поділяється на види, або жанри. Отже, поняття вид і жанр - тотожні, точніше - це одне й те ж поняття. Так, до епічних жанрів належать: роман, повість, оповідання, до драматичних - комедія, драма, трагедія тощо.

Але в межах одного жанру існують окремі підвиди. Наприклад, оповідання і повісті Г. Квітки-Основ'яненка є гумористичні, сентиментально-реалістичні, а повість І. Франка «Борислав сміється» - соціальна. На ці жанрові особливості вчитель звертає увагу учнів при аналізі кожного конкретного твору, а потім робить певні узагальнення, систематизує подані відомості.

При цьому необхідно пам'ятати, що деякі відомості про епічні жанри учні засвоюють ще в 5-7 класах. Так, семикласники під кінець навчального року вже знають про поділ художніх творів на три роди, усвідомили, що епічний рід має свої жанри. Учням відомі окремі зразки творів кожного з епічних жанрів, теоретичні визначення романа, повісті, оповідання та ін. Отже, процес формування в учнів понять про епічні жанри відбувався в певній мірі ще в середніх класах. Завдання вчителя старших класів - розширити, доповнити і закріпити ці поняття, а коли потрібно - ввести нові (нарис, соціальний роман та ін.).

Таким чином, перші загальні відомості про епічні жанри, асоціюючись з іншими теоретичними поняттями, поступово поглиблюються. Кінець кінцем в учнів сформуються грунтовні й чіткі поняття про роман, повість тощо.

Слід пам'ятати, що теоретичні поняття, якими б вони легкими не здавалися з погляду вчителя, засвоюються учнями не відразу, а «помалу, поступово розширюючись і уточнюючись, і лише після дуже великої і систематичної роботи вчителя міцно входять в свідомість учнів. Ще К. Д. Ушинський вимагав цієї поступовості в формуванні понять» (В. В. Голубков, Методика преподавания литературы, Учпедгиз, 1952, стор. 209).

Першим епічним жанром, з яким треба познайомити восьмикласників, є поема (під час вивчення «Енеїди» І. Котляревського). Плануючи й продумуючи організацію уроку, на якому розкриватиметься це поняття, вчитель має врахувати таке: оскільки й підручнику на початку аналізу «Енеїди» вживається термін жaнр, а в підтекстовій зносці зауважено, що, крім епічних поем, є й ліро-епічні (більшість поем Шевченка), - слід докладніше пояснити восьмикласникам такі поняття, як літературний рід, жанр (вид), дати точне визначення поеми, запропонувавши записати його в зошити і вивчити напам'ять. На уроці доцільно скористатись заздалегідь виготовленою схемою-таблицею, яка графічно показує, що епічні жанри поділяються на прозові (роман, повість, оповідання, нарис) і поетичні (поема, байка, балада). Ця схема може бути така:

Літературні роди

Пояснюючи таку схему, немає потреби заглиблюватися в складні теоретичні питання, зокрема в принципи класифікації художніх творів за родами і жанрами. Ці питання для учнів середньої школи непосильні, до того ж вони виходять за межі програми.

Визначивши жанр поеми, вчитель коротко спиняється на історії його розвитку (скориставшись з матеріалу, поданого в підручнику для 8 класу), наводить відомі приклади поем видатних дожовтневих та радянських письменників («Кому на Русі жити добре» М. Некрасова, «Полтава» О. Пушкіна, «Сон» Т. Шевченка, «Володимир Ілліч Ленін» В. Маяковського, «Прометей» А. Малишка, «Клич вождя», «Безсмертя» М. Бажана тощо).

При цьому важливо пояснити, що поема як жанр має свої підвиди. Є поеми сатиричні («Сон» Т. Шевченка), романтичні («Мцирі» М. Лєрмонтова), соціально-побутові («Катерина» Т. Шевченка) та ін. Але для всіх творів цього жанру характерні такі ознаки: віршована форма, великий розмір, сюжетність.

Окремо пояснюються поняття травестії та бурлеска. Узагальнюючи сказане, робимо висновок, що «Енеїда» за жанром - епічна травестійно-бурлескна поема.

Для закріплення слід запропонувати восьмикласникам відповісти на такі запитання: Чому «Енеїда» називається поемою? Чому ця поема епічна? (травестійна? бурлескна?). Тільки добре розуміння учнями поняття кожного з цих чотирьох термінів (поема, епічна, травестійна, бурлескна) допоможе їм усвідомити і осмислити в цілому поняття жанру даного твору.

Зважаючи на те, що в програмі з літератури бурлескних і травестійних творів більше не зустрічається, ці поняття необхідно постійно повторювати для міцного закріплення їх у пам'яті восьмикласників. Так, крім повторення на наступному уроці визначення жанру «Енеїди», дане поняття варто повторити і під час заключного уроку про творчість І. Котляревського, і при вивченні поем Т. Шевченка, і наприкінці року.

Поняття про поему як жанр на наступних творах програми 8 класу не лише закріплюється, а й розширюється. Вивчаючи поеми Т. Шевченка «Катерина», «Гайдамаки», «Сон», пропонуємо восьмикласникам визначити їх жанр.

На прикладі поеми Шевченка «Катерина» даємо поняття про реалістичну соціально-побутову поему, вимагаючи при цьому, щоб учні добре усвідомили суть названих термінів. З допомогою запитань, наприклад: Чому «Катерина» Шевченка - поема реалістична? (соціальна? побутова?) і т. д., перевіряємо якість засвоєння вивченого. Відповідь учня, наприклад, на перше запитання, має бути орієнтовно такою: реалістичною поема Т. Г. Шевченка «Катерина» називається тому, що в ній правдиво змальовано трагедію дівчини-покритки в часи кріпацтва, виведено типові образи селян того часу (Катерини, її батька), глибоко показано життя й побут тогочасного села.

Крім того, вчитель пояснює, що «Катерина» - поема ліро-епічна, бо в ній розповідь про життя і трагедію селянської дівчини часто супроводиться ліричними відступами, в яких поет висловлює свої почуття й переживання в зв'язку з описуваними подіями. Приклади таких ліричних відступів учні легко наведуть за завданням учителя. В цьому плані корисно порівняти «Катерину» з поемою І. Котляревського «Енеїда».

Співставивши «Катерину» з «Енеїдою» в цьому плані, робимо висновок: в «Енеїді» Котляревський, як безсторонній спостерігач, веде розповідь про подорож і пригоди Енея, про його війну з ворогами, поєдинок з Турном і ін.; своїх же почуттів, переживань автор не висловлює, епічної розповіді не перериває ліричними відступами, тому «Енеїда» - епічний твір; в «Катерині» ж маємо органічне переплетення розповідної лінії з ліричними відступами, тому цей твір - ліро-епічний.

Не слід змішувати поняття літературних родів - епос, лірика, драма.- з іншими близькими до них поняттями - проза, поезія, драматургія. Поезія - це віршовані твори, проте за своїм жанром, тобто за формою і способом викладу матеріалу, вони можуть бути ліричними, епічними та ліро-епічними. Звичайно, основні епічні жанри - роман, повість, оповідання (новела), нарис - це проза. Але ж до епічного, тобто розповідного, жанру належать І поема, байка, балада. Характерним для епосу є наявність сюжету, що зумовлює розповідну манеру словесного відтворення дійсності в художніх образах.

Але може бути, що у віршованому творі епічний елемент зовсім незначний, переважає ліричний струмінь. До епічного жанру такий твір відносити було б неправомірно. Це, зокрема, стосується такої поеми Т. Шевченка, як «Кавказ». Фактично цей твір - лірична поема, безсюжетна, і тому при визначенні її місця в схемі класифікації творів за жанрами і родами правильніше було б віднести її до ліричних творів. Адже не випадково І. Франко підкреслив як характерну рису цього твору його ліричність, відзначивши, що «Кавказ» - це «немов один величезний вибух чуттів» (підкреслення моє. - К. X.). Сатиричність в ідейному спрямуванні цієї поеми теж ніякого права не дає на віднесення її до епічних жанрів: сатира властива всім трьом родам - і епосу, і ліриці, і драмі.

Вивчаючи поему Т. Г. Шевченка «Гайдамаки», вчитель розширює поняття про жанр поеми, пояснивши, що в ній поєднуються реалізм і романтизм, що це разом з тим твір ліро-епічний.

При розгляді поеми «Сон» вказуємо на її сатиричність, коли поет гнівно викриває самодержавство, і глибокий ліризм у змалюванні страждань народу.

Поняття про жанр поеми закріплюється в 9 класі при вивченні творчості Лесі Українки і в 10 класі - під час вивчення поеми «Безсмертя» М. Бажана.

У восьмикласників на програмному матеріалі формуються також поняття про такі прозові епічні жанри, як оповідання та повість. Найдоцільніше це робити під час вивчення творів Марка Вовчка: обсяг оповідань письменниці в зіставленні з обсягом її повістей «Інститутка», «Кармелюк» дає можливість учителеві переконливо проілюструвати одну з основних ознак кожного з названих жанрів - обсяг твору. Проте варто зазначити, що іноді оповідання одного письменника може бути більше за повість іншого.

На жаль, у діючих підручниках з літератури для старших класів терміни оповідання, повість вживаються без їх визначення. Тому доцільно, розглядаючи твори цих жанрів, запропонувати восьмикласникам пригадати визначення оповідання чи повісті, вивчені ще в середніх класах. В разі потреби вчитель доповнить, уточнить дані літературознавчі терміни.

Словесника не повинен особливо турбувати той факт, що в працях з теорії літератури, критики і літературознавства говориться про певну умовність розмежування між оповіданням і повістю.

Звичайно, про це слід сказати учням і пояснити на конкретних прикладах. Але заглиблюватися в аналіз причин даного факту не варто: це внесе плутанину в усвідомлення учнями понять жанру оповідання й повісті.

Оскільки визначення жанру сповідання в розділі підручника про творчість Марка Вовчка немає, вчитель може скористатись відомим для учнів формулюванням цього поняття в хрестоматії для 7 класу. Даємо восьмикласникам таке визначення: оповіданням називається невеликий епічний (розповідний) твір, у якому змальовано окремі епізоди з життя людей. При цьому пояснюємо, що в оповіданні звичайно небагато дійових осіб, іноді розповідається навіть про один якийсь епізод в житті одного героя.

Поняття жанру оповідання дається при вивченні творів Марка Вовчка «Два сини» та «Козачка». Потім воно повторюється під час роботи над оповіданням «Маша». Звичайно, учні мають наводити приклади інших творів цього жанру, що вивчалися раніше («Маленький грішник» М. Коцюбинського, «Морозенко» Панаса Мирного, «Добрий заробок» І. Франка тощо).

В бесіді учні, наприклад, усвідомлюють, що «Два сини» - оповідання, бо в ньому змальовано небагато епізодів, основних дійових осіб - три, розповідається про страдницьке життя лише однієї героїні - матері-кріпачки. Твір за обсягом невеликий.

Звичайно, поняття «значний» чи «невеликий» за обсягом твір - досить умовне; учні можуть усвідомити його лише при зіставленні конкретних зразків (наприклад, можна запропонувати восьмикласникам зіставити твори «Два сини» і «Маша» з «Інституткою» і «Кармелюком»).

Поняття про жанр оповідання закріплюється в 9 класі при вивченні творчості І. Франка («Ліси і пасовиська»), оповідань М. Коцюбинського, новел В. Стефаника, в 10 класі - на творах «Пилипко», «Червона хустина» А. Головка, «Весна за Моравою», «Ілонка», «Сусіди» О. Гончара та ін.

Кілька зауважень про терміни новела і оповідання. Нам здається, що учням слід пояснити так: оповідання і новела - це одне й те ж поняття, різниці між ними в теперішньому розумінні немає (в історичному аспекті зміст цих понять в середній школі розглядати немає потреби).

Треба сказати, що термін повість учитель вживав і раніше- при огляді творчості Г. Квітки-Основ'яненка і Т. Г. Шевченка («Художник»), але без пояснення його змісту, оскільки восьмикласники мають певні знання про цей жанр з попередніх класів.

Поняття про жанр повісті у 8 класі повторюється і закріплюється під час роботи над «Інституткою» і «Кармелюком» Марка Вовчка.

Аналізуючи зміст, композицію, образну систему повісті «Інститутка», визначаємо її жанр, підводимо учнів до розуміння специфіки даного жанру в порівнянні з оповіданням. Для цього відмічаємо, що повість «Інститутка» за обсягом більша в кілька разів від оповідань «Два сини» чи «Козачка». В ній змальовується ряд епізодів з життя багатьох героїв, до того ж значно докладніше, ширше, ніж, скажімо, життя Олесі («Козачка») чи матері- кріпачки («Два сини»),

3 творами цього жанру учні вже зустрічалися в середніх класах: під час вивчення «Миколи Джері» І. Нечуя-Левицького (6 клас), «Борислав сміється» І. Франка та «Фата моргана» М. Коцюбинського (7 клас). Але, на жаль, визначення повісті в 6 і 7 класах різне. В першому випадку воно дається безвідносно до інших епічних жанрів, суміжних з повістю (оповіданням, романом): повість - це чималий розміром літературний твір, в якому широко розповідається про життя дійових осіб. Далі підкреслюється його епічний характер. В хрестоматії для 7 класу визначення жанру повісті грунтується на зіставленні з романом: це епічний твір, меншого, ніж роман, обсягу, з меншою кількістю дійових осіб, з вужчим охопленням життя.

Найдоцільніше скористатись, отже, останнім визначенням жанру повісті. Проте для восьмикласників воно має бути дещо ширшим, доповненим, наприклад: повість - це епічний твір середнього розміру, менший від романа, але більший від оповідання, з вужчим, ніж у романі, охопленням життя.

Цікавими і корисними для учнів будуть деякі відомості історичного характеру про розвиток жанру повісті. Так, можна повідомити, що в часи Пушкіна і Бєлінського термін оповідання не вживався і твори цього жанру теж називалися повістями. Г. Квітка-Основ'яненко дві книги своїх творів, куди входили і великі обсягом повісті і невеликі оповідання, назвав. «Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком» (1834 і 1837 рр.). А дві книги оповідань і повістей М. Гоголя (1831- 1832 рр.) мають назву: «Вечера на хуторе близ Диканьки. Повести, изданные пасечником Рудым Паньком», «Миргород, Повести, служащие продолжением вечеров на хуторе близ Диканьки». Пушкін свої прозові твори малого і більшого обсягу також об'єднав однією назвою - «Повести Белкина». Значно пізніше це поняття, так би мовити, диференціюється, вводиться термін оповідання. Наприклад, через 20 років після виходу згаданих повістей Марко Вовчок, видаючи свої твори, назвала їх уже «Народні оповідання» (1857, 1862 рр.), «Рассказы из народного русского быта» (1859 р.), «Украинские народные рассказы» (1859 р.).

Подані принагідно, у формі коротких цікавих зауважень, ці факти не лише допоможуть у формуванні відповідних теоретичних понять в учнів, а й вироблятимуть у них спостережливість і уважність при вивченні літератури, вміння узагальнювати літературні факти, робити певні висновки.

Поняття про повість коротко повторюється й закріплюється в 9 класі під час вивчення творів І. Франка «Борислав сміється» і М. Коцюбинського «Фата моргана». Крім того, визначення повісті як жанру можна коротко повторити і під час характеристики творчості О. Гончара в 10 класі, коли мова йтиме про такі його твори цього жанру, як «Земля гуде» та «Микита Братусь».

* * *

Відомості про жанрові особливості романа найзручніше подати учням у 9 класі під час вивчення твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а потім повторити і закріпити на таких творах програми 10 класу, як «Бур'ян» А. Головка і «Прапороносці» О. Гончара. Оскільки роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - перший твір, який докладно вивчається в 9 класі, варто перед розглядом його жанрових особливостей повторити з учнями деякі загальні відомості з теорії літератури. Для цього дев'ятикласникам можна поставити кілька запитань: На які роди поділяються художні твори? Які жанри має кожний літературний рід? Яка різниця між повістю і оповіданням? (романом і повістю?).

Щоб унаочнити урок, учитель вивішує на дошці таблиці класифікації літературних творів за родами і жанрами (видами). Потім пропонує дев'ятикласникам пригадати, що називається романом, оскільки це визначення вони знають ще з 7 класу. Підсумувавши і уточнивши відповіді, вчитель скаже, що роман - це великий за обсягом епічний (розповідний) твір, в якому широко зображуються картини життя, малюється багато дійових осіб і охоплюється здебільшого великий відрізок часу.

Це поняття конкретизуємо на прикладах романа Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». По-перше, обсяг цього твору - великий (4 частини, 30 розділів). По-друге, в ньому охоплено цілі історичні періоди (дореформений час, кріпаччина; епоха реформи 1861 р.; пореформений період), широко показано не тільки життя селянських мас, а й інших соціальних верств суспільства: панів, чиновників тощо. По-третє, в творі багато дійових осіб, розгортається кілька сюжетних ліній, відтворюються численні епізоди з життя героїв, взаємини між ними.

Все це дає підстави назвати твір Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» романом. До того ж він - роман соціальний, точніше соціально-психологічний. Останнє поняття слід пояснити, щоб дев'ятикласники усвідомили зміст кожного терміну. Пояснюємо, наприклад, так; роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» соціальний тому, що в ньому письменник змальовує не лише побут, а й соціальне життя героїв: показує експлуатацію панами кріпаків, а після реформи - «вільних» селян, безправне становище бідної людини в буржуазно-поміщицькому суспільстві, невдоволення селян реформою 1861 р., протест проти «голодної волі», класове розшарування на Україні тощо. Роман психологічний тому, що в ньому Панас Мирний глибоко розкриває психологію (думки, прагнення, почуття і настрої) своїх героїв.

Щоб попередити можливі запитання учнів, слід пояснити, що за тематикою романи можуть бути: історичні, соціально-побутові, пригодницькі, фантастичні тощо. Немає потреби надто деталізувати і поглиблювати дане питання, проте необхідно навести кілька прикладів. Це можуть зробити самі учні. Більш начитані з них назвуть і «Анну Кареніну» Л. Толстого, «Діло Артамонових» Горького (соціальні романи), і такі твори, як «Торжество життя» М. Дашкієва чи «Таємниця двох океанів» Адамова або «Таємничий острів» чи «Політ на Місяць» Жюль Верна (науково-фантастичні), і «Петро І» О. Толстого або «Переяславська Рада» Н. Рибака (історичні), і багато інших.

В 10 класі при вивченні романа А. Головка «Бур'ян» поняття про даний жанр дещо поширюється, повторюється і закріплюється. Учитель тут підкреслить, що радянські письменники успішно продовжили і розвинули традиції прогресивної дореволюційної романістики, створивши ряд видатних художніх полотен цього жанру. Написані на основі методу соціалістичного реалізму, вони змальовують передову людину нашого часу - активного борця за побудову комуністичного суспільства. Такі твори жанру романа, як «Чапаєв» Д. Фурманова, «Цемент» Ф. Гладкова, «Розгром» і «Молода гвардія» О. Фадєєва, «Бур'ян» А. Головка, «Прапороносці» О. Гончара, «Як гартувалася сталь» і «Народжені бурею» М. Островського та багато інших, становлять золотий фонд радянської класики.

На прикладі романа М. Шолохова «Тихий Дон» підводимо десятикласників до усвідомлення поняття про роман-епопею.

На матеріалі «Прапороносців» О. Гончара доцільно дати десятикласникам і відомості про трилогію. Вчитель пояснить, що це - три романи, об'єднані спільністю теми, ідеї, дійових осіб. Крім трилогії О. Гончара «Прапороносці» («Альпи», «Голубий Дунай» і «Злата Прага»), як приклад наводимо трилогію О. Толстого «Ходіння по муках» («Сестри», «Вісімнадцятий рік», «Похмурий ранок»). Вказуємо також, що в одне ціле можуть іноді об'єднуватись не три, а два романи. їх прийнято називати дилогією. Приклад дилогії зустрічаємо в К. Федіна («Перші радощі» і «Незвичайне літо»).

Нарешті, необхідно пояснити учням, що іноді кілька романів об'єднується в цикл («Людська комедія» О. Бальзака, «Преображення Росії» Сергєєва-Ценського).

Підсумовуючи вивчені поняття про основні епічні жанри, вчитель узагальнить: роман, повість і оповідання - це не що інше, як велика, середня і мала епічні форми. Найважливішою жанровою ознакою, що дає підстави говорити про три жанри епосу, є обсяг твору. Проте межа між творами суміжних жанрів часто досить умовна. Нa це звертав увагу ще В. Бєлінський, який підкреслював, що принципіальної, істотної різниці між предметом зображення в романі і повісті немає, а різниця виявляється лише в обсязі цих предметів, тобто в обсязі самого твору.

***

За новою програмою з української літератури вимагається дати учням поняття про нарис як один з епічних жанрів. Зважаючи на те, що цей жанр за програмою не вивчався в школі, спробуємо визначити, коли саме, на якому матеріалі найдоцільніше формувати в учнів це поняття.

Вперше цей термін учні зустрічають під час вивчення в 9 класі романа Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

У розділі підручника, де висвітлюється історія написання даного романа, вказується, що задум у Панаса Мирного написати великий твір виник у зв'язку з поїздкою до Гадяча. Матеріал, зібраний письменником під час цієї поїздки, був покладений спочатку в основу відомого нарису «Подоріжжя від Полтави до Гадячого». Згодом Панас Мирний створює великий соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Отже, даючи ці відомості, вчитель зверне увагу дев'ятикласників на новий для них жанр літературного твору - нарис. Тут є нагода подати визначення цього жанру. Сформулювати його можна так: художній нарис - це невеликий епічний твір, в якому відображені справжні, реально існуючі люди й події, із збереженням власних імен, назв місцевостей тощо. В нарисі автор дуже мало користується художнім вимислом на противагу таким епічним жанрам, як оповідання, повість чи роман. В основу нарису кладуться реальні факти.

Наприклад, Панас Мирний в нарисі «Подоріжжя від Полтави до Гадячого» змалював образ розбійника Василя Гнидки і його вчинки так, як чув про це від людей під час подорожі. Ім'я і прізвище героя теж справжні.

Тут варто зауважити, що в російській дожовтневій літературі було багато письменників-нарисовців (Решетников, Левітов, М. Успенський, Григорович та ін.). Найбільшим майстром художнього нарису в російській літературі був Гліб Успенський. В радянській літературі художній нарис є досить поширеним жанром. Книги нарисів Б. Галіна, М. Шагінян удостоєні Сталінської премії. Особливої популярності серед радянських читачів набули останнім часом нариси російських письменників В. Овечкіна, А. Калініна та українських - І. Волошина, А. Хорунжого, Д. Прилюка, С. Жураховича.

Щоб у пам'яті учнів міцно і надовго закріпилися поняття про епічні жанри, вчителеві-словеснику потрібно, крім всього іншого, дотримуватись двох важливих умов: по-перше, формування теоретико-літературних понять, в тому числі і про епічні жанри, слід проводити в якнайтіснішій погодженості з учителем російської літератури (зокрема, узгоджувати формулювання самих визначень, домовлятись про порядок і систему подачі теоретичних відомостей, про ілюстративний матеріал - приклади, схеми, таблиці тощо); по-друге, весь час дотримуватись послідовності в розкритті тих чи інших понять, систематичності в їх повторенні і закріпленні.

В зв'язку з цим варто нагадати слова відомого російського методиста В. П. Шереметєвського: «Всякое теоретическое положение, всякий вывод и обобщение на первый раз ложится, так сказать, на поверхности сознания учащихся, и лишь при дальнейшем, неоднократном применении теории к практике, при подкреплении одного теоретического положения через ассоциацию с другими, за ним следующими, постепенно и незаметно первоначальное поверхностное представление проникает вглубь сознания, и является, наконец, тот умственный осадок, который можно уже считать за ясное понятие, за точное, основательное знание» 1 .

Ми не спиняємось тут на таких питаннях, як формування в учнів понять про жанри байки і балади, оскільки методика розкриття цих понять мало чим відмінна в порівнянні з вивченням відомостей про інші епічні жанри.

1 Вл. П. Шереметевскіїй, Статьи по методике преподавания русского языка. (Цитується по кн. В. Голубкоза «Методика преподавания литературы», Учпедгиз, 1952, стор. 209-210).



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.