Українська література - статті та реферати
Вивчення ліричних творів у школі
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Т. Ф. Бугайко і Ф. Ф. Бугайко
Кожен літературний твір має свої засоби ідейно-естетичного впливу на читача, які в шкільних заняттях треба повністю використати, щоб досягти найбільшого навчально-виховного ефекту. Отже, працювати з учнями над різними творами слід по-різному, зважаючи на їх родові й жанрові особливості.
Особливого підходу, своєї окремої методики потребує вивчення лірики.
Поет-лірик впливає на читача своєрідно: не так показом, конкретним зображенням того чи іншого життєвого явища, як розкриттям свого ставлення до нього, оцінкою його. Ліричний твір виникає як результат емоціонального піднесення автора, вияву його внутрішнього хвилювання, як відображення його думок і почуттів, викликаних, зрозуміла річ, конкретно історичними обставинами реальної дійсності. Сила лірики і її суспільне значення зумовлені саме цією підвищеною емоціональністю ліричних творів, їх здатністю будити зустрічне хвилювання в читача, навіювати йому співзвучні настрої. Глибина почуття, втілена в ліричному вірші, знаходить відклик у наших переживаннях.
М. Добролюбов писав про це:
«Поет, збираючи... враження й почуття, робить велику послугу людям; без нього багато прекрасних почуттів і благородних стремлінь було б забуто нами, і вони з'являлися б у нас на хвилину і зараз же зникли б під впливом життєвих турбот і дрібниць. Поет, що вміє прекрасно зобразити сердечне почуття, дає нам міцне нагадування про нього і знову викликає з глибини душі те, що раніше було приглушено в ній різними зовнішніми обставинами» 1 .
Така «лірична емоція» збуджується не лише розумінням логіки образів вірша, усвідомленням ідейного задуму поета, але й безпосередньою дією на наші почуття всієї ритмо-мелодійної системи твору, його ритму, інтонаційно-синтаксичної структури, рим, звукопису, - коротко кажучи, звучанням вірша в цілому.
Ліричний поет відкликається на все невичерпне багатство людських почуттів і будить ці почуття в читачів, збагачує їх новими емоціями, робить їх сприймання навколишнього світу глибоким і складним, більш людяним, позбавленим дрібних, егоїстичних розрахунків. Кращі ліричні поезії відтворюють властиві людині почуття, очищаючи їх від усього зайвого, підносячи до рівня високої гуманності, облагороджуючи їх. Бєлінський називає Пушкіна «вихователем молодого почуття». Кожен педагог може підтвердити, що в житті нашої молоді лірика відіграє велику роль, організовуючи емоції юнаків, впливаючи на формування їх психіки. Це правдиво відобразив О. Фадєєв у романі «Молода гвардія»: згадаймо, як часто звучать ліричні вірші в устах його героїв.
1 Н. А. Добролюбов, Полное собрание сочинений, т. I, стор. 123.
Але в ліриці, як і в інших літературних творах, борються протилежні тенденції. В дореволюційній ліриці знаходила відображення гостра класова боротьба: поруч з гарячими революційними закликами Грабовського і Лесі Українки звучали і сповнені націоналізму і ненависті до визвольної боротьби трудящих вірші реакційних поетів. Ворожі ідеї з'являлися і в ліриці радянського періоду (згадаймо, наприклад, гнівне викриття занепадницької писанини Ахматової в доповіді А. О. Жданова про журнали «Звезда» і «Ленинград»); не рідко зустрічаються ще й тепер вірші беззмістовні, що збуджують дрібні егоїстичні почування і розраховані на низький смак.
Програма дає для вивчення лише ідейні й високохудожні твори. Але ми не гарантовані від того, що якась безідейна писанина попаде в руки учня поза школою. Отже, треба озброїти наших учнів, навчити їх відрізняти твори справжнього високоідейного мистецтва від сірого ремісництва і від будь-яких спроб протягти в літературу реакційну ідеологію. Обов'язком учителя є розвивати смак учнів, прищеплювати їм почуття істинно прекрасного.
Правильне сприймання лірики не завжди дається учням. Окремі учні середнього шкільного віку досить часто виявляють байдужість до лірики, «не люблять віршів», як вони самі говорять. Це свідчить як про їх нерозвинене естетичне почуття, так і про невміння заглибитися в думку вірша, пройнятися його настроєм. Нелюбов учнів до лірики можна й треба подолати відповідно поставленими заняттями. Уважно розбираючи програмний матеріал, ми навчаємо дітей глибше сприймати лірику, розуміти ідейну глибину й художню цінність виучуваного ліричного твору і лірики взагалі. Лірика (так само, як музика, живопис та інші види мистецтва) збагачує психіку людини, стає для неї джерелом естетичної насолоди. Передова дожовтнева і радянська лірика - невичерпна скарбниця високих ідей. Наші учні повинні не лише відчувати це емоціонально, але й зрозуміти, усвідомити, старанно вивчаючи кожний ліричний твір в єдності всіх його компонентів.
Про необхідність аналізувати, розбирати ліричний твір точилися (а в буржуазній методиці і зараз точаться) суперечки. Ряд представників буржуазної педагогіки зовсім відмовляється від аналізу ліричного твору, який, мовляв, має бути сприйнятий учнями інтуїтивно, без «стороннього впливу». Такі настанови підтримувалися і російськими прихильниками «вільного виховання». Вони проникли були і в радянську педагогіку, але не знайшли в ній підтримки.
Радянська педагогіка твердо визнала необхідність аналізувати ліричний твір, щоб відповідно спрямувати емоції дітей і допомогти їм усвідомити основну думку вірша, без якої, як говорив Бєлінський, немає справжньої поезії. Такий аналіз сприяє розвиткові мислення учнів і відкриває дорогу емоціональному впливу виучуваного тексту на ідейно-політичне, моральне й естетичне виховання учнів. Разом з тим, вивчаючи ліричні твори, учні засвоюють і ряд теоретичних понять, а в старших класах - історико-літературних відомостей, бо лірика посідає важливе місце в літературному процесі.
Природно, що методи аналізу лірики мають повністю відповідати специфіці цього літературного жанру. Піднесена емоціональність у найбільшій мірі повинна визначати весь хід роботи над ліричним твором.
Які ж етапи проходить шкільне вивчення ліричного твору і які найважливіші питання воно повинне висвітлити?
Як правило, ліричний вірш вивчається на одному-двох уроках. Заняття дадуть найбільш відчутні наслідки, якщо вони будуть організовані й проведені відповідно до того природного шляху, яким іде людина, пізнаючи нові для неї предмети й явища.
Перший крок у пізнанні - сприймання виучуваного предмета; далі йде аналіз сприйнятого, проникнення в його суть - діяльність мислення; врешті засвоєні знання застосовуються нами в дальшій роботі. Так і при вивченні ліричного вірша учнями. Перший етап - сприймання твору, виразне читання його вчителем; потім аналіз, загальні висновки; далі виразне читання вірша, але вже учнями; сприйняті образи, збуджені віршем думки й почуття, засвоєні учнями слова й вирази стають засобом дальшого зростання учнів, допомагають їм у навчанні і практичному» житті. Це завершальний етап вивчення вірша; він проходить в значній мірі поза контролем учителя, у стосунках учня з усім його оточенням, але основи його закладаються на уроці.
Отже, вивчення ліричного твору починається його сприйманням у виразному читанні вчителя. Психологічні дослідження показують, що перше сприймання виучуваного предмета стає повнішим і глибшим, якщо ми до нього підготовлені, якщо в нас є запас уявлень і понять, з якими пов'язуються, асоціюються нові уявлення і поняття. І якщо увага наша зосереджена, ми зацікавлені новим предметом чи явищем.
Вірш хвилює учнів, робить на них незгладиме враження, збагачує їх новими образами, думками й почуттями, коли учні готові до його сприймання, коли їх увага, думки й почуття зосереджені навколо теми та образів вірша. Ось чому таку важливу роль при вивченні ліричного твору відіграють вступні заняття.
На вступних заняттях у 5-7 класах потрібно викликати в учнів почуття й думки, які допоможуть їм глибоко сприйняти твір, що читатиметься на уроці. Зміст цих занять може бути дуже різноманітний. У багатьох випадках доведеться розповісти учням про умови, в яких був створений вірш, або про події, що викликали його появу.
У 5 класі, наприклад, вивчається вірш Шевченка «Я не нездужаю...» Складна метафоричність робить цей твір трудним для сприймання п'ятикласників. Незрозумілими для них є згадка про «сподівану волю», вказівка на царя Миколу, який волю «приспав», і заклик «будити» її. Історичні уявлення в учнів цього класу надто обмежені. Отже, щоб розкрити в доступній формі політичну гостроту названої поезії, її високий революційний пафос, п'ятикласників треба відповідно підготувати до свідомого сприймання твору. Вони знають, що Шевченко жив за часів кріпацтва; що багатомільйонне селянство царської Росії було тоді в повній владі панів, поміщиків; що поміщик користувався працею селян, мав право продати кріпака, віддати його до війська, міг навіть безкарно вбити. Про це нагадуємо дітям у вступній бесіді. Цілком зрозумілим для учнів є те, що кріпаки прагнули волі, сподівалися її, що вони ненавиділи своїх гнобителів - поміщиків.
Та п'ятикласники не знають, що селяни сподівалися одержати волю від царя, покладали надії на царський указ. Не знають вони й того, що в Росії були передові люди, які розуміли, що від царя нічого ждати волі: цар виконує волю панів. Щоб здобути справжню волю, треба було повалити царизм, скинути владу поміщиків, громадою, спільно боротися з гнобителями. Про це говорили й писали видатні російські революціонери-демократи Герцен, Чернишевський, Добролюбов. Разом з ними виступав Т. Г. Шевченко. Вони з'ясовували народним масам, що нічого покладати надії на царя, що треба самим боротися за волю, «будити» її.
Про це розповімо учням на вступних заняттях, додавши, що вірш «Я не нездужаю...» був написаний у 1858 р., в час найбільшого піднесення боротьби за знищення кріпацтва.
Так учні готуються до усвідомлення політичної злободенності вірша і його основної ідеї - заклику до селянської революції.
По-іншому готуємо учнів до читання пейзажної лірики: Тут можна почати з особистих вражень дітей від прочитаних раніше творів, від картин тощо.
Ті зразки пейзажної лирики, де змальовуються знайомі дітям картини природи, засвоюються учнями краще, якщо спочатку нагадати їм про особисті враження. Це стосується віршів Нікітіна («Утро»), Тютчева («Весенняя гроза»), П. Тичини («Гаї шумлять»), Лесі Українки («Вечірня година») тощо.
Якщо вчителеві вдасться збудити спогади учнів, а також зв'язані з ними почуття й настрої, то вірш буде глибоко сприйнятий дітьми. Збагачуючи їх уяву, виховуючи спостережливість, підносячи естетичний смак, учитель розвине в них любов до природи. Це сприятиме збагаченню їх уваги, вихованню спостережливості, піднесенню естетичного смаку учнів, зміцненню в них любові до природи.
Під час вступних занять дається й пояснення нових слів, але тільки в такій мірі і в такій формі, як це потрібно для усвідомлення твору в його цілісності. Не варто надміру захоплюватися лексичними коментарями, недоцільно й наводити тут довідки про етимологію слів чи про їх морфологічні форми. Слово в ліричному вірші є знаряддям творення образу, засобом втілення думки чи почуття. Лексичні пояснення на вступних заняттях до ліричного твору саме й потрібні для того, щоб допомогти учням відчути й усвідомити слово в його ідейно-естетичній функції. Найкраще досягається такий результат, коли пояснювані слова органічно включаються в бесіду і коли їх небагато. Треба дбати про виразну цілеспрямованість вступних занять, хай непомітну для дітей, але добре усвідомлену вчителем. Це повинна бути не розмова взагалі, а заняття, що готує учнів до сприймання саме даного твору; не можна, скажімо, вести в одному тоні вступну бесіду до вивчення урочистого гімна чи гнівної сатири або ніжної колискової пісні.
За вступною бесідою йде перше ознайомлення учнів з твором.
Якщо під час роботи над прозою ми прагнемо, щоб твір прозвучав у класі, то тим більше це потрібно при вивченні ліричного вірша. Ритмо-мелодійна сторона твору доходить до учнів лише в слуховому сприйманні,- тому розпочинати аналіз слід з читання вірша.
Спершу читає твір учитель, обов'язково напам'ять, бо читання вірша з книги розхолоджує учнів, знижує емоціональність сприймання. Коли вчитель виразно читає твір, зміст його, через багатство інтонацій, краще доходить до учнів. Виразне читання - початок аналізу твору, шлях до глибшого усвідомлення його ідей, до активнішого сприймання його емоціональної сили, художньої цінності. Нерідко доводиться чути навіть від дорослих, що вони вперше відчули художню довершеність творів Маяковського, П. Тичини чи іншого поета лише тоді, коли прослухали ці твори в мистецькому виконанні. Тим більше важить виразне читання вірша, коли його мають вивчати діти, підлітки.
Готуючись до виразного читання твору, вчитель уважно вдумується в твір, вивчає його. Читання буде по-справжньому виразним лише тоді, коли воно базуватиметься на повному усвідомленні тексту, коли це не механічне повторення з чужого голосу, а цілком усвідомлена інтерпретація твору в єдності його ідейно-тематичного змісту й художньої форми. Тому перше читання ліричного твору, перед його аналізом, проводить учитель, а виразне читання учнів завершує розбір.
Мабуть, найхарактернішою особливістю аналізу ліричного твору є те, що в ньому не можна виділити окремо характеристики образів, вивчення композиції, дослідження мови тощо. У ліриці всі ці сторони злиті в неподільне ціле, у міцний сплав, якого не можна розчленувати на складові елементи. Ліричний твір завжди порівняно короткий, думки й почуття висловлені в ньому в найбільш стислій, конденсованій формі; кожне слово тут набуває особливого значення.
Ця специфічна риса лірики зумовлює відповідний хід аналізу, коли всі сторони твору розглядаються в їх єдності, як висловлення творчого задуму поета, втілення ідеї вірша. Ліричний твір аналізується в цілому. При розгляді треба висвітлити найважливіші його сторони. Насамперед - розкрити ідейний зміст, або, що те ж саме, виявити думки і почуття, втілені у вірші. У старших класах ми назвемо цю сторону занять з'ясуванням образу ліричного героя - тієї людини, внутрішній світ якої відображено в ліричному творі.
У різних класах перед учителем постають різні завдання. З п'ятикласниками досить буде з'ясувати загальний хід думок поета, виявити основне почуття, яке проймає твір. Так, поведемо бесіду про материнську любов і про мужність жінки-трудівниці, яка закликає сина «з долею битися», при вивченні вірша Лесі Українки «Місяць яснесенький». Поступово готуючи учнів до усвідомлення типовості ліричного зображення, ми скажемо їм, що це - думки й почуття кращих наших людей, що поетам вдалося відтворити найважливіші риси внутрішнього життя своїх сучасників. Щоб довести це, треба звернутися до часу, коли жив поет, і показати дітям зв'язок між змістом вірша та історичною дійсністю. Думки й почуття, висловлені в ліричному вірші, не виникають у поета випадково: вони завжди зумовлені конкретними історичними обставинами життя. Про це повинні знати й учні 5 класу.
У 6 класі посилюється історична конкретність аналізу вірша. Ми вчимо дітей відносити ліричний твір до цілком визначеної історичної епохи, шукати тих життєвих фактів, на які відгукнувся поет. Хай учні розберуться, що саме в реальній дійсності викликає його гнів, презирство, справедливий осуд і що - здобуває його схвалення, повагу, любов; що утверджує поет і проти чого він бореться. Так, шестикласники повинні знати, що вірш І. Франка «Товаришам із тюрми» написаний 1878 р. у львівській тюрмі під час першого арешту поета; що в цьому вірші Франко гнівно викриває сучасний йому австрійсько-цісарський лад, побудований на соціальному й національному гнобленні, виступає проти націоналістичної буржуазії з її проповіддю класового миру і схиляння перед експлуататорськими порядками, закликає до сміливої і мужньої революційної боротьби.
З'ясовуючи учням 6 класу ідейний зміст ліричного твору, слід показати їм складність ліричної емоції, розкрити все багатство думок і почуттів, втілених у творі. Так, вірш П. Грабовського «Швачка» не тільки зображує важку працю убогої швачки, але й відбиває глибоке співчуття поета до долі трудящих в експлуататорському суспільстві, його ненависть до визискувачів і презирство до їх моральної нікчемності, його протест проти гнобительського ладу. Помилку робить учитель, якщо він намагається висловити ідею вірша у стислій формулі, як це часом доводиться чути. (Наприклад: «Ідея вірша Шевченка «І золотої й дорогої»- співчуття до знедолених»). Ідейний зміст, пафос ліричного твору- складне явище і спрощувати його не можна.
У 6 класі йде мова про письменника як автора ліричного твору. Якщо в 5 класі з'ясовували, про що говориться у вірші, не співвідносячи змісту твору з світоглядом поета, то в 6 класі спитаємо учнів, що говорить поет у тому чи іншому вірші. З'ясовуючи зміст вірша, ми навчаємо дітей розпізнавати обличчя поета, як воно відображене у поезії, складати собі уявлення про його думки, почуття, прагнення, про його ставлення до навколишньої дійсності, про його суспільні погляди.
Разом з тим учитель розповідає про громадський резонанс, якого набувають ліричні твори, про їх вплив на тогочасне життя. Програма 6 класу називає видатних поетів революціонерів-демократів, борців проти царизму та феодально-капіталістичного гноблення, і поетів радянських, активних учасників будівництва комунізму. їх поезія є зброя боротьби, засіб виховання народних мас. Кожного разу, аналізуючи ліричний твір, ми подбаємо, щоб учні усвідомили, які почуття будив твір у тогочасних читачів, які ідеї він поширював і в чому його цінність для нашої доби.
Розповідаючи учням, як сприймали сучасники вірші поетів минулого, ми тим самим з'ясовуємо, яку роль відіграє поезія в суспільному русі. Так виховується в учнів повага до натхненного поетичного слова, до поета як суспільного діяча.
Ідейний зміст ліричного вірша розвивається в його образах, в його композиційній будові, в мові і, в значній мірі, в ритмомелодійному звучанні вірша.
Композиція ліричного твору - це внутрішній зв'язок його частин, послідовність і взаємна обумовленість його образів і мотивів. Щоб з'ясувати учням зміст ліричного твору, треба розглянути його композицію. В шкільній практиці це здебільшого означає бесіду за змістом вірша, в якій з'ясовується взаємне розміщення частин і значення їх у творі.
У деяких випадках, коли в поезії виразно виділяються окремі мотиви, можна скласти план твору. Ведучи бесіду за змістом вірша, перечитуючи певні рядки, вчитель допомагає учням розібратися в послідовності окремих мотивів, у внутрішньому зв'язку створених письменником образів.
Розгляньмо хід вивчення композиції вірша Шевченка «Якби ви знали, паничі» в 5 класі. Бесіда має бути в найбільшій мірі конкретною: постать великого поета українського народу відома дітям змалку, і про кріпацьке походження Шевченка вони добре знають.
Початок вірша - звертання до поміщицьких поетів - з'ясовуємо на вступних заняттях. Далі йдуть рядки, в яких поет згадує сумну історію родини: не можна називати раєм хату, де так тяжко страждають люди. Чи тільки про свою родину розповідає Шевченко? - Ні, перед нами картина кріпацького села, де пани багатіють з праці покріпаченого селянства. На кого покладали надію обдурені, темні кріпаки? - На бога, на релігію. Чи мали вони від цього якусь допомогу? - Ні, марними були їх сподівання, бо релігія допомагала панам; бог, мабуть, «радився з панами, як править миром». Які ж почуття висловлює поет? - Почуття гніву, осуду кріпосницьких порядків: «Нічого нема святого на землі!» говорить поет, збуджуючи в читачів співчуття до трудящих, гнів, обурення, протест проти ладу, побудованого на насильстві й визиску.
Такий, у стислому викладі, хід бесіди: учні стежать за розвитком теми вірша, за послідовністю окремих мотивів і зв'язком між ними.
Результатом бесіди може бути (орієнтовно) такий план:
1. Осуд брехні поміщицьких поетів.
2. Спогади про тяжкі страждання родини поета.
3. Викриття кріпосного ладу.
4. Показ зв'язку релігії з визискувачами.
5. Засудження всього ладу визиску і гноблення.
Можна також скласти план віршів, побудованих на основі паралелізму - зіставлення настроїв людини й картин природи (Шевченко - «За сонцем хмаронька пливе»)-або антитези .(Шевченко - уривок з поеми «Княжна»), або з сюжетною композицією (П. Грабовський - «Вийшла з хати стара мати»).
Взагалі ж складання плану має дуже обмежене застосування при вивченні ліричних творів. Значно частіше композиція твору з'ясовуються в живій бесіді, коли ми звертаємо увагу учнів на те, як та чи інша побудова твору допомагає поетові виразніше висловити свої думки й почуття, глибше вплинути на читача.
Часто втілена у вірші лірична емоція йде наростаючи і знаходить найповніше вираження в кінцівці, що завершує вірш. Така особливість композиційної будови підказує шлях розбору вірша від узагальнюючої кінцівки до окремих мотивів і знову до загальних висновків.
Вірш В. Сосюри «Цвіте радянська сторона» закінчується патетичними рядками:
Нового світу ми титани,
боїться нас неправди тьма.
Як меж немає океану,
так нашій силі меж нема.
Саме ці рядки можна взяти за вихідний момент аналізу. Це буде бесіда такого приблизно змісту.
- Прочитайте останні чотири рядки вірша. В яких образах відтворює поет велич і безмежну силу радянського народу? Що розповідається в вірші про творчий труд радянських людей? Які ви знаєте приклади підкорення сил природи працею радянського народу? Як сказано про це у вірші? В яких образах вірша відтворено боротьбу нашого народу за комунізм? Прочитайте весь вірш. Перечитайте рядки, де з найбільшою силою виражена думка про непереможну могутність радянського народу, який під керівництвом партії будує комуністичне суспільство.
Такий же шлях аналізу, від кінцівки, може знайти місце при розборі вірша С. Сосюри «Дніпрельстан», вірша П. Тичини «Олександру Пушкіну», що завершується натхненним утвердженням дружби двох братніх народів, і ряду інших.
У віршах, де композиція побудована на повторенні строф, зручно почати розбір саме від строфи, яка повторюється: здебільшого в ній втілена провідна ідея вірша, його домінанта, якій підпорядковуються окремі мотиви. Такий, наприклад, вірш П. Тичини «Пісня трактористки», що починається й закінчується словами про великі перетворення в Радянській Країні:
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Композиційна різноманітність ліричних творів безмежна; неможливо дати конкретні поради на всі випадки. Та основне положення безперечне: аналіз композиції ліричного твору невідривний від розкриття його змісту. Показуючи це учням, ми виховуємо в них спостережливість до художньої форми твору, розвиваємо і збагачуємо їх естетичне почуття.
Особливою рисою лірики є те, що тут важливу змістову роль відіграє кожне слово. Неправильне чи неповне розуміння учнями якогось слова часом приводить до провалів у сприйманні всього твору, а значить, до послаблення його ідейно-естетичного впливу на учня. Отже, увага до мови обов'язкова при аналізі ліричного твору.
Насамперед слід виділити слова, незрозумілі учням, і з'ясувати їх у вступних заняттях. При цьому треба дбати, щоб не залишити без роз'яснення чогось, що може викликати нерозуміння, і разом з тим, щоб не послабити надто детальними роз'ясненнями враження від твору. З'ясовуючи слова, не варто відволікати увагу учнів від змісту твору: хай пояснення висвітлить лише ту сторону поняття, яка потрібна в даному контексті.
З'ясування слів у процесі аналізу ліричного твору нерозривно пов'язане з висвітленням його змісту. Слід бути дуже тактовним при цьому, більше довіряти впливу поета. Необережне втручання може змертвити емоціональність сприймання ліричного твору.
Ведучи бесіду, в якій з'ясовуються образи вірша і його основна ідея, вчитель покаже дітям і засоби надання мові особливої виразності, з'ясує значення тропів, синонімів і різного роду фігур (інверсій, повторень, запитань, вигуків, звертань тощо). Не можна, звичайно, обмежитися переліком тих чи інших прийомів образності й виразності. Треба, щоб учні усвідомили значення цих прийомів у творі, щоб вони зрозуміли ідейно-оціночну роль епітетів у творчості Шевченка (пани лукаві; Україна мила; воленька свята); щоб розібралися в значенні риторичних засобів поезії Грабовського чи Лесі Українки, де повторення, інверсії, риторичні питання та вигуки є виявом схвильованого почуття і звучать, як заклик до бою («Вставай, хто живий, в кого думка повстала!»); щоб вони твердо засвоїли метод вивчення мовно-стилістичних особливостей вірша в найтіснішому зв'язку із з'ясуванням його змісту. Тому під час аналізу вірша запитання ставимо так, щоб зміст і лексико-стилістична сторона твору злилися в неподільне ціле.
Ось, наприклад, строфа з вірша М. Рильського «Щодня нове, щодня в шуканні»:
Ми кожним молота ударом
Лихим відповідаєм хмарам,
Що тьмарять світову блакить.
Нам треба миру, треба щастя!
Нікому і повік не вдасться
Народну правду спопелить!
На повний голос звучить у цій строфі гімн мирній творчій праці радянських людей, глибока певність у нездоланності справи миру. Лексика вірша і його образна система прості й дохідливі, як у народній поезії. Вони допомагають поетові з повною ясністю . донести до читача свою думку, схвилювати його глибиною втіленого у творі почуття. Завданням учителя є спрямувати учнів до глибшого проникнення в ці рядки. Намітьмо хід бесіди.
- Як говорить поет про прагнення радянських людей до миру? - спитає вчитель. - Чому він ставить поруч слова «мир» і «щастя»? В якому образі відтворює поет ворожі сили, що загрожують новою війною? Які почуття простих людей відбиває епітет «лихі хмари»? Чи не знаєте ви революційної пісні, в якій сили ворога трудящих зображені як зловісні хмари? Прочитайте рядок, де сказано, що на загрози паліїв війни радянський народ відповідає успіхами в мирній праці. Як зветься цей художній засіб: «Ми кожним молота ударом лихим відповідаєм хмарам, що тьмарять світову блакить»? В яких рядках зображено нездоланність сил миру? Чому справу миру поет називає народною правдою?
Образ народної правди взятий з народної поезії; є стара народна пісня, в якій розповідається про змагання правди і неправди. Образ лихих хмар як ворожих сил - теж фольклорний образ; він зустрічається у «Варшав'янці», яка стала народною піснею. Так поет творчо використовує образи народної поезії, щоб повніше розкрити зміст твору. Прочитайте всю строфу в цілому. Які почуття викликає вірш в читача?
Від аналізу лексичного складу вірша переходимо до його звукової орнаментовки. Відповідне звучання, мелодія є важливим елементом ліричного твору. Немає потреби досліджувати з учнями всі тонкощі звукопису, але основні елементи звукової організації вірша, вказані програмою, учні повинні засвоїти.
Виразно читаючи вірш перед розбором, потрібно виділити інтонаційно цю його сторону. При аналізі тексту, перечитуючи уривки, слід звернути увагу учнів на звукове оформлення вірша (ритм, алітерації, асонанси тощо). Звучання вірша здебільшого буває так чи інакше пов'язане з його темою: така, наприклад, енергійна, бойова інтонація вірша П. Тичини «Партія веде»-зокрема першої та останньої строфи з алітераціями на «б», з повторенням слів і цілого рядка:
всіх панів до дної ями,
буржуїв за буржуями
будем, будем бить!
будем, будем бить!
А у вірші Лесі Українки «Тиша морська» інтонація рівна, спокійна. Тут у кожному рядку по вісім складів. Повторення епітета ясний підкреслює загальну тему ясного, сонячного дня. У вірші послідовно здійснюється алітерація на «с», що нагадує плескіт хвилі:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.
Певно, се країна світла
Та злотистої блакиті...
Або на «л»: цим досягається плавність, легкість звучання:
Тиша в морі... ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
Звукове оформлення вірша тут не тільки впливає на наші емоції, але й служить повнішому втіленню теми.
При вивченні лірики учні 5-7 класів знайомляться з рядом теоретико-літературних понять: ритм, віршові розміри, рима, строфічна будова вірша, що мають бути засвоєні в процесі роботи над указаними програмою творами як висновок з спостережень над особливостями окремих творів.
Початкове, найелементарніше уявлення про ритм і ритмічну організацію мови дається вже в 5 класі при вивченні перших же віршів. Ще змалку діти на слух розрізняють вірші від оповідань, знають, що вірші можна співати, що їх легко завчити напам'ять. У 5 класі ми покажемо учням, що всі ці якості залежать від ритмічності вірша. Вірш має ритм. Нагадаємо учням про явище ритму в звичайному житті: биття серця, наше дихання, шум поїзда, удари парового молота, звуки музики - ці приклади ритму доводилося спостерігати кожному. Ритм - правильне чергування яких-небудь елементів. У вірші ритм створюється чергуванням наголошених і ненаголошених складів.
У віршах двоскладових розмірів часто трапляються ненаголошені стопи. Тому для перших занять слід брати вірші з трискладовими розмірами, - на них легко показати правильне чергування наголошених і ненаголошених складів.
Згодом покажемо учням і ритм двоскладового вірша: в одних віршах наголос падає на парний, в інших на непарний склад. Цього досить для учнів 5 класу.
У 6 й 7 класах, розбираючи окремі вірші, дамо учням можливість повправлятися у визначенні окремих розмірів. Разом з тим покажемо їм, що ритм вірша, його загальне звучання залежить не тільки від віршового розміру, але й від його синтаксичної будови, від інтонації.
Порівняймо, наприклад, п'ятистопний ямб у віршах Лесі Українки:
1) Була весна, весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки.
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки.
(«Давня весна»).
2) І там, де на всьому лежить печать мовчання,
де стримані і скарги, і пісні,
де здавлені прокльони і ридання, -
вість людям подають кайдани голосні.
Ритм першого уривка, легкий, життєрадісний, бадьорий, цілком відповідає змістові; ясне звучання вірша досягається тут: 1) синтаксичною побудовою строфи, її лексичним складом (три прості речення; короткі слова, здебільшого двоскладові); 2) повного наголошеністю рядків (два рядки мають усі п'ять наголосів, два - по чотири наголоси); 3) звуковою орнаментовкою на повнозвучні «а» та «о», на плавне «л».
У другому уривку ритм затриманий, утруднений; звучання вірша, приглушене й похмуре, пасує до загального настрою вірша, до його суворого, викривального змісту. Уповільнення ритму, його похмура інтонація створюються рядом прийомів: 1) синтаксична будова фрази складна (уся строфа - одне складнопідрядне речення з трьома однорідними підрядними); 2) неповна наголошеність (у першому рядку - 4 наголоси, а в останніх трьох по З наголоси, замість п'яти); 3) асонування на «е-і» (и) та «р» (стримані скарги, прокльони, ридання...).
Отже, ритм - це не те саме, що розмір вірша; ритм - це живий, рухливий струм віршованої мови. Аналізуючи ритм вірша, ми покажемо учням, ідо не тільки лексичний склад і образна система, але й звукове оформлення справді художнього ліричного твору до певної міри зв'язане з змістом твору і є засобом його повнішого розкриття.
Не можна також залишити без уваги рими, які є елементом загального звучання вірша, - отже, впливають на збудження емоцій читача, а часом є одним із засобів розгортання теми твору. Про значення рими в загальній структурі вірша В. Маяковський писав: «Рима повертає нас до попереднього рядка, примушує згадувати його, примушує всі елементи, що оформляють одну думку, триматися вкупі. Я завжди ставлю найхарактерніше слово наприкінці рядка і здобуваю для нього риму, щоб то не було... Рима зв'язує рядки, а тому її матеріал повинен бути ще міцнішим, ніж матеріал, що пішов на інші рядки» 1 .
Пам'ятаючи про композиційне і змістове значення рими, учитель повинен виховувати в учнів увагу до римування, розбирати з ним характер рим.
У старших класах основний зміст роботи над ліричними творами залишається таким же, як у курсі літературного читання; і тут ідейний зміст вірша, його пафос розкривається через аналіз художньої форми, через' вивчення всіх компонентів твору в їх неподільній єдності; і тут обов'язковою є особлива, піднесена емоціональність, захоплення учнів настроєм вірша. Разом з тим у старших класах вся ця робота проводиться в історико-літературному плані.
Розбирати ліричний твір, з'ясовувати його учням - трудна справа. Саме тут найбільш небажаним є шаблон, одноманітність або навпаки - надуманість, штучність. Наскрізь пройнятий почуттям, ліричний твір має бути сприйнятий учнями емоціонально, з глибоким проникненням в настрій вірша, бо думка в ліричному творі невіддільна від почуття. От чому вчитель повинен з великою увагою поставитися до методів і прийомів занять. Переказувати зміст вірша «своїми словами» неможливо. Здебільшого це нудна й неприємна вправа, під час якої учні наочно переконуються в своєму безсиллі відтворити красу прочитаної поезії.
Розгляд репродукцій, слухання музики можуть допомогти при розборі ліричного твору, але найважливіше - виразне читання, заучування вірша напам'ять, жива, захоплююча бесіда.
Якщо вчитель сам глибоко захоплюється твором, то його особисте враження передається учням, збуджує в них внутрішнє хвилювання. Тоді учні глибоко сприймають красу виучуваного твору, збагачуються новими думками й почуттями. Внаслідок вивчення лірика стає ефективним засобом ідейно-політичного і морального виховання учнів, їх естетичного розвитку.
1 В. Маяковський, Як робити вірші, Держлітвидав М., 1940, стор. 33-35.