Українська література - статті та реферати

Питання організації домашніх завдань з літератури

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

І. О. Синиця

Успішне оволодіння учнями основ наук великою мірою залежить від правильно організованої системи домашніх завдань, які логічно доповнювали б основну форму навчального процесу - урок.

Під домашнім завданням насамперед розуміється таке завдання, яке є обов'язковим для всього класу або принаймні для переважної більшості учнів класу на відміну від багатьох інших видів позакласної і позашкільної роботи, в основу яких покладено принцип добровільності, бажання чи згоду самих виконавців.

Домашнє завдання є складовою важливою частиною відповідним чином організованого сприймання і засвоєння учнями певного обсягу знань, чітко окреслених шкільною програмою.

Домашнє завдання - дуже важливий засіб додаткового закріплення й поглиблення поданого на уроці матеріалу. Крім того, воно сприяє виробленню навичок самостійно працювати над книжкою і самостійно застосовувати набуті знання на практиці.

Питання організації самостійної роботи над підручником з літератури чи над текстом художнього твору, як і взагалі питання організації успішного виконання учнями домашніх завдань, з якими викладачі мають справу на кожному із своїх уроків, висвітлено в методиці не повно і не завжди правильно. В даній статті ми зупинимось лише на деяких важливих, на нашу думку, питаннях організації домашніх завдань з літератури і літературного читання.

З жодного іншого предмета шкільної програми не існує такої великої кількості класних і домашніх форм роботи, як з літератури. Про одні види письмових робіт, зокрема про переказ, написано силу досліджень, методичних розробок. Література дає майже невичерпні можливості урізноманітнювати як основну, так і додаткову домашню роботу над твором, над аналізом його художніх особливостей, дослідженням мови тощо.

Сама по собі ця позитивна властивість літератури як шкільного предмета в руках малодосвідчених, молодих учителів спричиняється до надмірного перевантаження учнів.

Молоді вчителі прагнуть, щоб учні знали про письменника і його твори майже все те, що знають вони самі. Вважається навіть ознакою доброго тону наводити учням більше таких фактів, яких не має в підручнику. На найнеобхідніших для учнів поняттях - точному визначенні теми твору, сюжеті, переказі змісту - такі вчителі не вважають за потрібне докладніше спинятися. «Про це ви самі в підручниках прочитаєте», говорять вони учням і витрачають дорогий час на дрібні факти із життя автора або з історії написання твору чи вдаються до викладу загальних літературознавчих відомостей, що хоч і не є зайвим для культурної людини, але виходить за межі без того перевантаженої шкільної програми. Основну ж, чого вимагає державна програма, що «є в підручнику», який розкриває цю програму, учням доводиться вивчати самостійно, в процесі виконання домашнього завдання.

Крім того, нерідко молоді вчителі пропонують учням опрацювати ще й додаткову літературу, яку вони повинні прочитати, законспектувати, порівняти одну оцінку твору з іншою і т. ін.

Все це призводить до непосильного перевантаження учнів домашніми завданнями з літератури, що негативно відбивається на їх інтересі до предмета, гальмує свідоме й міцне засвоєння літературних знань.

Через таке перевантаження різними літературознавчими завданнями учням не залишається часу на саме читання художніх творів. Тому нерідко за відповідними цитатами, загальними міркуваннями, за правильними оцінками і порівняльними характеристиками образів твору ховається повна необізнаність учнів з його текстом, хоч вони і витрачають на підготовку домашніх завдань з літератури дуже багато часу.

На запитання: «З якого предмета доводиться найбільше працювати над виконанням домашніх завдань?» - учні багатьох міських і сільських шкіл, особливо старшокласники, найчастіше відповідають: «З літератури». Про перевантаження свідчить і простий підрахунок затраченого часу на виконання домашніх завдань з літератури, коли взяти до уваги, що учням майже до кожного уроку потрібно прочитати значну кількість сторінок художнього тексту, кілька сторінок з підручника, скласти план характеристики одного з головних персонажів твору, підібрати до цього відповідні цитати і повторити певний розділ з раніш пройденого матеріалу. Тому, як це не дивно, доводиться закликати вчителів-словесників тут не до ширшого впровадження в практику домашніх завдань, а до впорядкування їх, до раціонального використання відведеного для них часу.

У розв'язанні питань додаткової домашньої роботи з літератури слід виходити із загальних положень про режим для учнів певного віку. В учнів має бути вільний час для відпочинку, для заняття спортом, конструювання, читання за власним вибором і т. ін. Перед тим як дати учням завдання додому, вчитель-словесник повинен продумати його, прикинути для себе скільки часу доведеться затратити учням на виконання цього завдання.

Вартий наслідування досвід викладача літератури школи №52 м. Києва О. Ф. Ткачук, яка час від часу перевіряє, як саме виконують її учні домашні завдання, скільки витрачають на це часу. Вона запрошує окремих учнів, як відмінників, так і середніх, і слабших, виконувати домашні завдання в школі. Це дає вчительці можливість робити потрібні спостереження, досліджувати ефективність окремих прийомів виконання різноманітних форм усних і письмових завдань з літератури, радити потім всьому класу, як краще організувати свою роботу над виконанням домашніх завдань.

Досвід кращих учителів-словесників підказує, що навіть учні старших класів повинні витрачати на домашні завдання з літератури, не враховуючи домашнього читання художніх творів, не більше часу, ніж забирають його самі уроки. Тобто коли для літератури в даному класі відведено, скажімо, 3 години (уроки) на тиждень, то й на виконання домашніх завдань також слід відвести 3 години. Для учнів середніх класів ця норма мусить бути, на нашу думку, ще меншою.

Боротьба за міцні знання вирішується насамперед в класних заняттях, на уроці. Тому ніяк не можна перекладати на плечі учнів того, що мусить подати на уроках сам викладач. Домашні завдання, за дуже рідким винятком із спеціальними цілями, не слід перетворювати в самостійне ознайомлення, ні тим більше в докладне вивчення нового програмного матеріалу. Потрібно рішуче уникати таких випадків, коли вчитель літератури, розібравши, наприклад, до найменших подробиць образи Соні й Калиновича з п'єси Карпенка-Карого «Хазяїн», пропонує учням для домашнього завдання вивчити за підручником все до кінця, до розділу «Інші драматичні твори Карпенка-Карого», отже, в тім числі й такі розділи, як «Зображення селян і робітників» та «Художні особливості п'єси». Учні не повинні відповідати за те, що вчитель не розраховує свого часу і не встигає викласти запланований програмний матеріал.

Велика різноманітність домашніх завдань з літератури вимагає і великої уваги до вибору саме таких видів і форм, які найбільше відповідають конкретній темі, конкретному творові.

Наприклад, до оповідання Марка Вовчка «Козачка» п'ятикласникам можна дати після відповідної підготовки завдання з планування - підібрати заголовки у формі називних речень до кожного з розділів або відповісти в письмовій формі: «Чому в Олесі було таке гірке життя?»

Оповідання «Козачка» побудовано так, що учні зможуть виконати перше завдання без великих труднощів. У виучуваному творі досить матеріалу також і для виконання другого завдання. Отже, характер домашнього завдання має визначатися провідною ідеєю, змістом і художньою формою того твору, який аналізується або читається в класі.

Кожному домашньому завданню має передувати певний інструктаж. Учні повинні повністю усвідомити, як їм виконувати домашнє завдання, що саме від них вимагається. Викладачеві літератури необхідно заздалегідь старанно продумати і чітко спланувати, які саме домашні завдання (текст, плани, виписування цитат, конспектування, характеристики тощо) він дасть до того чи іншого твору з тим, щоб врахувати різноманітність форм домашніх завдань і одночасно не перевантажувати ними учнів.

Найчастіше домашнє завдання дається за хрестоматією з літератури і за підручником. Слід уникати частого збігу таких, наприклад, завдань: «Підручник, стор. 70-73», «Біографія до розділу «Початок творчості» тощо. Досвід переконує, що до кожного окремого розділу з підручника слід давати також запитання, відповіді на які можна знайти в даному розділі, вимагати скласти план цього розділу, законспектувати його, а коли це - біографія або загальний огляд творчості письменника, то скласти хронологічні чи синхронічні таблиці тощо. В домашніх завданнях з літератури потрібно уникати постійних стандартів, схем, що веде до формалізму, до невміння учнів самостійно розібратися в новому творі, проаналізувати його з інших вихідних позицій.

Домашнє завдання найдоцільніше подавати після викладу нових знань, перед закріпленням їх. Учителеві з опитування вже буде видно, які учні засвоїли попередній матеріал; крім того, будуть цілком виключені випадки, коли учням дається домашнє завдання на той матеріал, якого вчитель з різних причин не встиг подати в класі.

Подавати домашнє завдання в кінці уроку рисковано. Вчителя може застигнути дзвоник на перерву, йому доводиться поспішати на шкоду справі або відривати в учнів частину перерви. А найголовніше - увага учнів значною мірою буде послаблена.

Учням середніх і старших класів доводиться дуже багато художньої літератури читати дома, бо в класі, зрозуміло, немає можливості прочитати навіть основних значних за розміром програмних творів, не кажучи вже про рекомендовану художню літературу. Питання керівництва самостійним домашнім читанням у методиці розроблено достатньо. Проте слід відмітити одну явно негативну тенденцію в багатьох методичних розробках, яка проявляється в тому, що вчителям радять пропонувати учням читати художні твори з наперед визначеними певними завданнями, запитаннями, часто безвідносно до того, вперше чи вдруге читається цей твір.

Такі попередні завдання і запитання явно йдуть врозріз із вимогами специфіки літератури, нівелюють ті особливості сприймання художнього твору, які відрізняють його, скажімо, від творів науково-популярних.

При читанні художнього твору дуже велике значення має вже перше враження, яке він викличе в читача. На жаль, окремі педагоги забувають про це. Кожний аналіз художнього твору мусить бути вчасним і умісним. Перед читанням у класі вірша, оповідання чи уривка з великого твору має бути проведена відповідна бесіда, пояснені невідомі слова, які можуть негативно позначитися на сприйманні тексту. Ніщо не повинно перешкоджати учням уже в процесі самого читання стежити за розвитком подій у творі, вболівати за долю героїв, відчувати, що література прекрасна. Викладач літератури повинен постійно дбати, щоб перше враження від читання художнього твору було в учнів найповнішим, щоб твір захопив усю їхню душу. Ніхто з досвідчених педагогів не напише, наприклад, перед читанням художнього твору на дошці ряд запитань і не звернеться до учнів з таким приблизно завданням: «Я буду читати твір, а ви знайдіть у ньому відповіді на такі ось запитання». Ясно, що така передчасна аналітична робота над художнім твором під час першого читання несумісна з тими виховними цілями, які ставляться перед літературою. Коли учень буде шукати відповіді на запитання або виконувати ще якісь завдання, він уже значно менше буде переживати сам твір, відчувати його силу, красу. Вчителі знають, як реагують самі учні на порушення дисципліни під час захопленого слухання твору, як падає таке захоплення і як важко, упустивши час, знову відновити попередній настрій учнів. Чому ж з іншими вимогами ми повинні підходити до самостійного домашнього читання? Адже різні попередні завдання будуть перешкоджати учневі сприймати, відчувати художній твір під час першого ознайомлення з ним.

Крім того, читання художньої літератури значною мірою править і за відпочинок, і не слід перетворювати його в додаткове складне домашнє завдання, яке може навіть відштовхнути учнів від художньої літератури.

З цих причин вважаємо не цілком вірною настанову, подану без відповідних застережень в пояснювальній записці до програми з літературного читання на 1952 рік, в якій рекомендується, «організовуючи самостійне читання» (йдеться про читання великих за розміром творів. - І. С.), давати учням 5-7 класів «заздалегідь розроблені питання та завдання, які допомагають усвідомити прочитане». Тут ми маємо справу з недооцінкою виховного впливу літератури, зокрема значення першого враження від художнього твору.

Заздалегідь розроблені завдання та запитання навіть для учнів 8-10 класів слід давати обережно, з почуттям міри, лише під час повторного читання художнього твору, а перед учнями 5-7 класів і зовсім їх не слід ставити. Не завжди й такі завдання та запитання допомагають учням краще усвідомити прочитане. Іноді, навпаки, вони перешкоджають зрозуміти основні думки твору, усвідомити їх взаємозв'язки, бо учень, шукаючи відповіді на поставлені запитання, випускає з уваги інше, часто дуже важливе, хоч воно безпосередньо й не стосується цих питань.

У 5-7 класах краще проводити короткі бесіди про твори, які потрібно прочитати учням дома; не переказуючи змісту, ознайомити, наприклад, учнів з історичними обставинами, за яких відбуваються події в творі, тобто створити, за висловом В. В. Голубкова, особливу читацьку «настроєність», коли учень проймається духом твору, сам перед собою ставить запитання і намагається відповісти на них.

У старших класах, крім цього, можна визначити, під яким кутом зору читати твір, на що звернути особливу увагу. Окремі місця за своїм власним вибором учні можуть записати в зошит, а то й завчити напам'ять. А вчитель мусить знати і виховувати літературні смаки своїх учнів.

Попередні обов'язкові завдання, запитання до твору викладач літератури вільніше може ставити перед учнями тоді, коли він упевнений, що вони не вперше будуть читати цей твір, що він уже відомий їм.

Велике місце серед домашніх завдань займає заучування напам'ять віршів, байок, окремих уривків з творів. Нерідко вчителі, навіть не встигши, наприклад, виразно прочитати з учнями кілька разів новий вірш, як слід пояснити його, задають вивчити його напам'ять, а деякі навіть наперед оголошують список, рекомендованих для заучування віршів з тим, щоб учні у вільніший час могли завчити їх напам'ять, не чекаючи, поки вони будуть розбиратися в класі. Саме це найчастіше буває причиною мало- усвідомленого, так званого механічного заучування напам'ять. Ми спостерігали, як учителька півуроку виправляла учнів, щоб вони не передавали одне місце з вірша Т. Шевченка «І виріс я на чужині» таким чином:

У тім хорошому селі,

Чорніше чорної землі.

Блукають люди повсихали,

Сади зелені погнили...

замість:

...У тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди. Повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати...

З окремої розмови виявилось, що ці учні заучували вірш послідовно «по чотири рядки». Можна уявити, як вони розривали зміст і перекручували думки вірша.

Викладач літератури зобов'язаний навчити учнів, як краще заучувати напам'ять взагалі і даний твір зокрема, коли закріплювати заучене; вимагати, щоб невеликі твори вони заучували цілими, а більші вміли розбивати на смислові частини. Перед тим як запропонувати учням вивчити вірш напам'ять, учитель мусить добитись, щоб він добре був усвідомлений ними, щоб учні вміли виразно читати його, робити потрібні зупинки, вірно вимовляти нові чи взагалі важкі слова. Це буде розвивати пам'ять учнів, економити час, допомагати цілком свідомому, а через те й міцнішому засвоєнню програмного матеріалу.

Значне місце у викладанні літератури відводиться домашньому складанню планів художніх творів чи уривків з них. Це допомагає краще аналізувати твір, розвиває мислення учнів, привчає їх узагальнювати, виділяти основні думки тощо. Проте потрібно привчати учнів і користуватися складеними планами при усних і письмових переказах, а особливо при виконанні самостійних писемних робіт, інакше плани можуть перетворитися в самоціль, будуть без належної користі для справи забирати в учнів час, відведений для виконання домашніх завдань.

Плани художніх творів чи уривків з них, як відомо, складаються після ознайомлення з їх змістом. Ця обставина, коли не привчати учнів користуватися своїми планами, може негативно позначитися і на самостійних творах учнів, де складання плану передує змістові. Відомі випадки, коли навіть у 10 класі учні пишуть спочатку твір, а потім в останні хвилини «для форми» складають план письмової роботи.

Програма з літератури вимагає, щоб певну кількість письмових робіт (приблизно одну на чверть) учні виконували дома. Часто про таке завдання учні знають уже на початку чверті, а проте виконують його лише в останні дні чверті, коли домашні завдання різко збільшуються, значно ускладнюються. Доцільніше перевіряти кілька разів, як учні працюють над домашньою письмовою роботою. В усякому разі обов'язково перевіряти, як учні склали плани своїх майбутніх робіт. Це привчатиме учнів вдумливо ставитися до них, краще їх складати, та й самі плани найповніше виступатимуть як необхідна передумова успішного виконання письмових домашніх робіт, а не обтяжливий додаток до них.

Щоб привчити учнів додержуватися плану, можна пропонувати їм писати письмові твори і за готовими, колективно складеними у класі планами.

Серед учителів літератури є прихильники широкого застосування на уроках учнівських доповідей про творчість окремих письменників чи про окремі програмні твори. Посилаються такі вчителі на виховання самостійності, логічного мислення, уміння працювати за кількома джерелами тощо.

Для подібних доповідей учні повинні використати багато додаткової літератури, зробити різні виписки, потратити тиждень-два свого і так обмеженого часу. Доповідь учня займає майже весь урок, і роль учителя зводиться до того, що він дає оцінку зробленої доповіді.

Такі форми домашніх завдань слід перенести на позакласну гурткову роботу і то з відповідною підготовкою і не з таким широким тематичним обсягом.

Досвідчені вчителі іноді опрацьовують новий матеріал таким способом: дають учням заздалегідь розроблені завдання, запитання, визначають один з кращих посібників і потім індуктивним методом разом з учнями виводять характеристику певного образу, розбирають художні особливості твору і т. ін. Таку форму домашніх завдань можна рекомендувати.

Переважна більшість учителів літератури використовує таку поширену форму домашнього завдання, як виписування цитат з художніх творів. У 6-7 класах учні здебільшого виписують цитати в зв'язку з характеристикою головних героїв, а в 8-10 класах - в зв'язку з докладним аналізом художніх образів, а також для підтвердження окремих загальних положень. Коли учні не дістають чіткого інструктажу, як виконати завдання - «виписати цитати до образу», то їм доводиться непродуктивно витрачати багато часу, перечитувати книгу, а іноді й виписувати цілі сторінки цитат, які менше або й зовсім не стосуються заданої теми.

Учні завжди повинні знати, скільки їм потрібно, виписати цитат, звідки їх можна взяти, в якому розділі чи частині твору, які з них виписати з підручника, бо невірно вимагати, щоб цитати, приклади обов'язково були «свої», яких немає в підручнику.

Загальна кількість письмових робіт для кожного класу визначена програмою. Деякі вчителі збільшують кількість домашніх письмових робіт за рахунок класних, що нічим не виправдується і веде до зайвого перевантаження учнів.

Теми для самостійних письмових робіт повинні бути найрізноманітнішими як за своїм змістом, так і за своїм формулюванням. Крім уміння розкрити ідейне значення твору і зробити оцінку його персонажів, учні повинні вміти скласти порівняльну характеристику, спланувати і відтворити опис пейзажу чи обстановки, розібрати композицію твору і т. п.

Потрібно більше, ніж це робиться досі, впроваджувати в практику домашніх завдань письмові роботи на так звані вільні теми, в яких учні могли б виявити своє ставлення до явищ чи подій навколишньої дійсності, висловити відповідні думки й міркування, навести докази для їх підтвердження і т. п.

Найбільше доводиться працювати учням над виконанням домашніх завдань з літератури під час повторення.

Слід рішуче заперечити повторення в такий спосіб, коли вчитель задає повторити за підручником цілий монографічний розділ, а на уроці лише вислуховує учнів, ставить їм оцінки і задає новий розділ.

Потрібно заздалегідь передбачити, що саме учні повторюють шляхом домашніх завдань, а що в класі. Біографію письменника, сюжет творів, художні образи, про які немає сумніву щодо повного розуміння їх учнями; твори, з якими учні обізнаються додатково до основних, і подібне можна давати учням повторити самостійно, дома. Основні ж художні образи програмних творів, теми узагальнюючого характеру повинні бути повторені в класі, під керівництвом і за допомогою самого вчителя.

Домашні завдання з літератури мусять бути підпорядковані загальним організаційним вимогам і вже в рамках цих вимог найширше виявляти свої специфічні особливості.

Які б різноманітні види й форми домашніх завдань з літератури викладач не використовував, він завжди повинен мати на увазі не свої інтереси, а передусім інтереси учнів, враховувати їх вікові особливості, їх сили і потреби, зважати на специфіку сприймання художнього твору, виходити в усьому з загальнодержавних завдань, які стоять перед нашою радянською школою.