Українська література - статті та реферати

Вивчення повісті М. Коцюбинського «Фата моргана» в 7 класі

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Я. Є. Чекин

На вивчення творчості М. Коцюбинського в 7 класі програма відводить дев'ять годин. Оскільки тут, крім ознайомлення з біографією письменника, вивчається лише повість «Фата моргана», цей час доцільно розподілити так: на вступну бесіду та ознайомлення з біографією - одна година, на вивчення уривків з першої частини повісті - дві години, уривків з другої частини - п'ять годин і для заключної бесіди - одну годину.

Перед тим як приступити до вивчення тексту повісті «Фата моргана», вчитель у кількох словах знайомить з нею учнів, пояснює заголовок; вказує, коли твір написаний, які події в ньому змальовано. Тут же дається поняття про повість як жанр у порівнянні з іншими прозовими жанрами - оповіданням і романом. Детально переказувати зміст повісті вважаємо зайвим, бо уривки в хрестоматії добрані досить вдало, так що в них по суті розкривається основний зміст усього твору.

Приступаючи до вивчення першої частини повісті «Фата моргана», треба мати на увазі, що головну увагу письменник зосереджує тут на зубоженні селянства, на різкому класовому розшаруванні села напередодні революції 1905 р. Саме зубоженням селянства, пролетаризацією його найбіднішої частини пояснюються його революційні настрої і прагнення. Особливо слід зосередити увагу учнів на образі Марка Гущі - робітника, який проводить революційну роботу на селі.

Учитель читає перший розділ, який є ніби експозицією до всієї повісті. Трудність читання цього розділу (як і деяких інших) полягає в тому, що авторська мова письменника тут непомітно переходить у характерну мову героя (Андрія Волика, Маланки). На цю манеру письменника треба звернути увагу учнів. Викладач же повинен її так відтінити інтонацією при читанні, щоб учні легко могли відрізнити мову автора від мови героя. Під час читання пояснюються окремі слова, вислови, які учні можуть не зрозуміти («ціпок», «почепити торби», «ману пускати» тощо).

Під час бесіди вчитель переконується, як учні зрозуміли й засвоїли зміст уривка, та розкриває ідейне спрямування розділу. Наприклад, після відповіді на запитання, про що розповідається в прочитаному, уривку, вчитель пропонує учням знайти і прочитати те місце, де письменник-говорить про заробітчан (від слів «По дорозі тяглись люди», кінчаючи словами «Десь у Таврію або на Кубань»),

Далі бесіду можна будувати з допомогою таких запитань: Письменник пише, що по дорозі люди не йшли, а «тяглись». Що хотів він цим словом підкреслити? З якою метою вжиті в уривку такі повтори: «проходять та й проходять», «ідуть та й ідуть»?

Учні відповідають, що словом тяглись письменник підкреслює, як важко людям іти на заробітки, а повторами дає зрозуміти, яка сила людей шукала роботи (а це свідчить про масове зубоження селянства). Сумна картина підкреслюється порівнянням заробітчан з журавлиним ключем.

Про причини зубоження селян Андрій Волик говорить: «Намножилося їх. Нема на вас війни або холери». Ставимо запитання: Чи правильно міркує Андрій? Тут треба підкреслити: Андрій ще не розуміє, що причина убозтва не в кількості людей, а в соціальному ладі, за якого всі матеріальні блага зосереджені в руках багатіїв, а бідні мусять голодувати та йти на заробітки.

Убоге животіння Воликів письменник розкриває за допомогою пейзажних зарисовок, зокрема хати Андрія. Учні відшукують це місце в творі і читають: «Над шляхом біліла його халупка, мов ішла кудись з села і зупинялась спочити». І далі: «Андрій підійшов до хати. Крива, похилена халупка...» і т. д. На запитання вчителя учні відповідають: убогість житла Воликів, отже, і їх життя письменник підкреслює епітетами «похилена», «крива», «убога» (халупка) і метафоричним порівнянням: «мов ішла кудись з села і зупинилась спочити»,- як старець.

Нелюдські злидні, що їх зазнавала біднота, особливо страшні були тим, що спотворювали душу людей, які гризлись одне з одним, як звірі, що видно з неодноразових сварок Андрія з Малайкою. Вчитель повинен пояснити учням причини сварок Андрія і Маланки.

Маланка і Андрій змучені роботою на чужій землі, на багатіїв. У Маланки «вже руки посохли від праці, вона вже жили з себе висотала, аби не здохнути... з голоду. І вона совала йому (Андрієві.-Н. Ч.) перед очі сухі і чорні, немов залізні, руки». Звертаємо особливу увагу учнів на епітети, які характеризують важке життя Маланки. Про себе Андрій говорить: «Вона (земля) витягла з мене усі сили та й пустила на старість голого».

Трагедія Воликів посилюється ще й тим, що у них різні прагнення: Маланка мріє про власну землю, Андрій - про фабрику. Для Маланки земля - свята. Ось чому вона так налякалась (це підкреслюється за допомогою порівнянь: «стала, як стовп», «стала біла, як біль» і «зняла руки до неба»), коли Андрій зневажливо заговорив про землю. Словами Маланки: «Що ти кажеш, непритомний!» і далі вчитель ілюструє пристрасну любов селянства до землі, щоб семикласники зрозуміли, чого бідняки так прагнули відібрати землю в панів: адже без землі селянам життя нема.

Учні також читають висловлювання Андрія про Марка Гущу і визначають, що, незважаючи на неприязне ставлення Андрія, він в цілому розповів правду про Марка як про революціонера. Зі слів Маланки семикласники дізнаються, що для того, щоб в очах населення скомпрометувати революціонерів, куркулі обвинувачували їх в крадіжках. Особливу симпатію до Марка викликає розповідь Гафійки (в класі читаються слова Гафійки про Гущу).

Переходячи до характеристики Гафійки, варто зачитати абзац від слів: «Хмару розбила ластівка». Потім учні добирають з тексту відповідні слова і вирази, за допомогою яких письменник характеризує цей образ: він називає її весняною золотою бджілкою. Особливо виразно симпатія автора до Гафійки підкреслюється тим враженням, яке справила поява дівчини в хаті: Гафій- ка «вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулись, голуб перед образами крутнувсь на нитці, і козаки з червоного паперу, наліплені на стінах, узялися в боки».

Підсумовуючи бесіду по першому розділу повісті, вчитель запитує: Про що М. Коцюбинський розповідає в цьому розділі? Що саме говорить письменник про злидні селян та революційну боротьбу на селі? Який заголовок можна дати цьому розділу? Найбільш правильним, на нашу думку, був би такий: «На селі перед першою революцією», бо в цьому розділі показано не тільки жахливе становище убогого селянства, а й появу революційно настроєної молоді, що особливо характерно для початку 900-х років.

Завдання додому: прочитати в хрестоматії пояснення до повісті «Фата моргана»; підготуватись до виразного читання першого розділу, склавши план його; прочитати дальших три розділи, підшукати до них заголовки; вивчити визначення повісті як жанру.

На Наступному уроці, перевіривши виконання письмового завдання, вчитель ділить перший розділ повісті на чотири-п'ять закінчених частин і вимагає від учнів виразного їх читання. Треба домагатися від учнів чіткої вимови, відповідного інтонаційного звучання. Звісно, зразком для семикласників повинно бути читання самого вчителя.

Під час опитування не варто вимагати від учнів докладного аналізу уривка, але окремі запитання, що не були поставлені на попередньому уроці, давати треба, наприклад: 3 якою метою вкладає письменник у вуста Маланки такі слова: «Слухай, серце, Гудзя, слухай, Андрійку...», адже відомо, що слово «серце» і зменшена форма «Андрійку» вживаються для висловлення любові, ласки? Учні відповідають, що ці слова вжиті з метою надати мові Маланки більшої ущіпливості, загострення іронії. Такі запитання привчають семикласників звертати увагу на форму художнього твору як на засіб розкриття його ідейного змісту. Вчитель підкреслює, що в повісті Коцюбинський не раз вдається до прийому посилення сатиричного забарвлення змісту з допомогою зменшувальних форм слів.

З другого розділу («Було якесь свято») учні зачитують місця, де Гафійка характеризує Марка Гущу як революціонера. Марко сміливий, Марко - орел, він добра хоче людям, за те його парубки й дівчата страх люблять і слухають (пізніше, коли складатиметься характеристика Марка, учні їх випишуть у свої зошити).

З третього розділу досить прочитати уривок (від слів «Малайка нарікала» до «злість тіпала обома, немов пропасниця»), де письменник ще раз наголошує на неймовірних злиднях селянства. Цей уривок для учнів зрозумілий, треба тільки пояснити окремі слова, наприклад: запрятана («голова його була запрятана фабрикою»), нізчимна («нізчимна юшка»). Ці слова учні можуть виписати в зошит.

Жах селянських злиднів особливо яскраво розкриває розділ, якому можна дати заголовок «Андрій варить рибу». Однак не всі учні, які лише по книжці знайомляться з тяжким життям дореволюційного селянства, можуть збагнути трагедію Маланки. Навпаки, поведінка Маланки може видатися декому навіть комічною, особливо при читанні заключних слів розділу: «Вони поїли все дощенту, висмоктали кісточки, висьорбали юшку і, мов голодні коти, вилизали навіть миску». Тому вчитель має прочитати цей розділ з відповідною експресією, з емоціональним забарвленням і, якщо буде потреба, зробити відповідні роз'яснення.

Тема другого уроку - читання й аналіз дальших розділів - «Землю міряють» та «Ідуть дощі».

В. І. Ленін у статті «Лев Толстой, як дзеркало російської революції» писав, що селянство прагнуло «знищити всі старі форми і розпорядки землеволодіння», але воно не знало, як цього досягти, і «більша частина селянства плакала й молилася, резонерствувала й мріяла, писала прохання і посилала «ходателів». Перед читанням наступного розділу («Землю міряють») знайомимо учнів з ленінською характеристикою темного, затурканого селянства. Тоді вони легко зрозуміють помилку Маланки й трагікомічну ситуацію, в яку вона потрапляє.

Після читання розділу вчитель ставить запитання: Від кого сподівалась Маланка одержати землю? Чи правильною була її думка, що пани добровільно віддадуть селянам землю? Чим же можна пояснити таку віру в «доброту» панів?

Учитель підсумовує відповіді: на жаль, більша частина селянства в ті роки ще не розуміла, що одержати землю можна лише внаслідок революційної боротьби.

Письменник тут підкреслює, що мрії селян про щастя - це насамперед мрії про землю. Досить було Маланці подумати, що в неї є власна земля, як її душа сповнювалась почуття доброти, ласки, лагідності. Семикласники легко знаходять відповідні місця: «А в неї серце розм'якло, в ній усе співало. Співала колосом власна нива, співали жайворонки над нею, співав пісню серп, підрізуючи стебло... співало, врешті, серце, повне надій».

Але не одержала Маланка землі з панських рук, надії її вмерли. Це підкреслюється кінцевим уривком «Ідуть дощі», що є ніби підсумком прожитого життя Маланки і Андрія. Перед читанням цього уривка викладач створює в класі відповідний настрій, підготовляє їх до сприймання надзвичайної його поетичності й краси. Потім читає цей уривок спершу вчитель, а тоді кращий учень.

Пейзаж рельєфно відтіняє страшне, безнадійне становище бідноти. Як письменник досягає того, щоб читач і зрозумів, і відчув жах бідняцького животіння? Передусім він використовує такі художні образи, як осінній дощ, осінній холодний туман, що самі по собі є ніби символами суму, нудьги. Далі вчитель звертає увагу учнів на добір слів для змалювання осіннього пейзажу: нудьга, безнадія, сум; слова, які означають плач: «хлипає сум», «плачуть голі дерева», «плачуть солом'яні стріхи», «вмивається сльозами», «ридання», «заплаканий» тощо. Наводиться цілий ряд епітетів, що так само створюють сумне враження: убога земля, сірі дні, сіре віконце, сіра безвість, темні ночі, чорні думи, чорні заробітчани і т. д. Всі ці слова письменник майстерно вплітає в метафоричні вирази, що надають мові яскравої образності.

На похмурому, сумному фоні природи письменник показує заробітчан: «...брудною розгрузлою дорогою ідуть заробітчани. Ідуть та й ідуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні...» Ці епітети привертають до себе увагу читача, створюють надзвичайно важкий настрій. Враження посилюється порівнянням - «немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа». З журавлями порівнювались заробітчани і раніше, але тут образ характеризується епітетом «каліки», який яскраво розкриває драму заробітчан: повернулися з заробітків ні з чим. Друге порівняння - «немов осінній дощ» - доповнює картину.

Від сумних образів осіннього пейзажу письменник безпосередньо переходить до спогадів Андрія і Маланки: «Як краплі ці,- упали й загинули в болоті дні життя, молоді сили, молоді надії». Кому ж вони віддали їх? Учні читають: «Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших». Ряд додатків з повторюваним прийменником «на» яскраво виражають контраст між Андрієм і Маланкою, з одного боку, та тими, на кого вони віддали свої сили, своє життя, - з другого. Слова «немов так і треба» сприймаються як гірка іронія над долею бідняка, а повторення їх в окремому реченні особливо відтіняє трагізм становища убогого селянства.

Дома учні вивчають напам'ять і виписують з нього найяскравіші образотворчі засоби. Попередній же розділ готують для виразного читання, а також продумують відповіді на запитання, подані в хрестоматії. Бажано, щоб семикласники виписали й цитати для характеристики Марка Гущі (пізніше вони доповнять цю цитатну характеристику).

Якщо в першій частині своєї повісті М. Коцюбинський показав неймовірні страждання убогого селянства і лише вказав на те, що на селі появилися люди з революційними настроями (Марко Гуща, Гафійка), то в другій частині відтворено наростання революційних настроїв у масах, революційну боротьбу на селі, захоплення панського маєтку, розгром гуральні.

В першому розділі другої частини, який можна озаглавити «Мрія Андрія Волика про фабрику здійснюється», виступають два герої - Андрій і Хома Гудзь. Про Андрія чогось нового, що доповнювало б його характеристику, тут не сказано. Тому вся увага має бути приділена образу Хоми Гудзя. За розвитком цього образу семикласники повинні стежити на протязі всієї повісті.

Після читання розділу вчитель розповідає: Хома - панський пастух - з гнівом каже про себе: «Ціле життя хвости бачив замість людей, бабрався у гною, у гною спав, на гною їв, на купі гною і здохну». Таке життя навчило його ненависті. Він ладен усіх і все бити «одного за те, що п'є людську кров, а другого, що не боронить»: «От узяв би - р-раз, р-раз, розвалив би к бісовій мамі, зрівняв би з землею, щоб і пам'ять пропала на віки вічні...»

Хома розуміє (не так, як Андрій) експлуататорську суть капіталістичного підприємства. Він говорить Андрієві: «Чого радієш? Гадаєш, вони горілку гнать будуть? Кров із тебе гнатимуть, а не горілку...» Або ще: «Він дума - гуральня. Домовину тобі готують - чотири дошки та яму».

Ненависть Хоми до панів яскраво виражена письменником в його мові; учні наводять цілий ряд лайливих виразів («бодай йому так легко здихати, як мені жити», «чортове зілля», «пропади воно пропадом», «бодай би взялося вогнем та розвіялося попелом разом з людською кривдою» тощо), порівнянь, метафор («на Андрія шипіли з Хоминих очей зелені гадючки», «кожна зморшка на безвусому виді скакала у нього, і видко було, як під старою свиткою корчилось тіло, наче пружина» та ін.).

Для закріплення вчитель ставить запитання: Яку нову рису в настроях бідноти розкриває письменник в образі Хоми Гудзя? (Почуття ненависті до багатих та ін.).

Завдання додому: опрацьований уривок підготувати до виразного читання і виписати в зошит цитати для характеристики Хоми Гудзя; прочитати наступні три уривки і озаглавити кожний; відповісти на запитання, подані в хрестоматії.

Опитування на четвертому уроці, крім виразного читання, включає коротку характеристику Хоми Гудзя з використовуванням виписаних цитат. Треба сказати, що вміння ввести виписану цитату в свою розповідь під час усної відповіді дається учням нелегко. Вчителі повинні навчити їх це робити.

З другого уривка («Розмова Маланки з Гафійкою») учні читають лише абзац «Тепер Маланчині очі вже самі плачуть...», кінчаючи словами «холод і голод і безнадія». У цьому уривочку надзвичайно яскраво показаний розпач Маланки, яка збагнула, що від панів землі їй не дістати. Вчитель звертає увагу семикласників на метафори - «Облетіли надії, розметались безслідно, і тепер голо, як у лісі», «Сніги тепер у серці і вовки виють», - в яких виражено жахливий моральний стан селянки.

Згадавши лише про розділ «Андрій на роботі» (спитавши учнів, як хто озаглавив) та про скалічення Андрія, вчитель розпочинає роботу над дальшим розділом, якому можна дати назву «Лице ворога».

У вступі він зазначає, що досі письменник показував лише бідняцьку частину населення, а тепер змальовує і образ куркуля.

У цьому розділі Коцюбинський показує і зміни в поглядах Андрія Волика. Після читання уривка вчитель ставить кілька запитань з тих частин твору, які учням уже відомі. На основі бесіди складається характеристика Андрія Волика. В минулому Андрій- наймит, що все життя працював на чужій землі, на інших. Він говорить, що чужа земля витягла з нього всі сили та й пустила на старість голого. Андрій зненавидів землю. Він бачить бідування людей, але не знає його справжніх причин і тому ставиться неприязно до Марка Гущі як до бунтаря. Андрій прагне працювати на фабриці. І коли будують гуральню, він так радіє, «наче не панич Льольо, а він сам оживить мертві стіни сахарні, пустить у рух колесо».

Але після того як Андрій скалічився на гуральні і його викинуто з роботи, він, нарешті, переконався в хижацькій суті капіталіста. Тепер він і про Гущу іншої думки. «Правду казав той Гуща», говорить він.

Характеризуючи образи Андрія, Маланки, Хоми Гудзя, вчитель підкреслює їх типовість, вказує, що в цих образах з величезною силою зображено найхарактерніші, найістотніші риси трудящого селянства початку XX ст.

Після цього аналізується образ куркуля Підпари.

Коли Гафійка сказала матері, що хоче піти в найми, Малайка рішуче запротестувала. На запитання - чому? - учні відповідають словами з повісті: «Вона знала, що значить служити. Це добре знали її спрацьовані руки, її душа, заглушена в наймах, як бур'янами квітка». Ось чому Маланка, відводячи Гафійку до Підпари, була мов з хреста знята.

Характеристику Підпари слід починати з його портрета: висока постать, волохаті брови, чорне волосся з сивиною; потім розкриваються інші риси - ставлення до людей: неласкавий, суворий; до челяді: варив з челяді воду, йому все було мало роботи (куркульська зажерливість). Вічне невдоволення наймитами: Коли наймити їли, голодні, багато,, він бурчав жінці: «Як їсть, то впріє, а як робить, то змерзне... Стук-грюк, аби з рук». Коли ж страва була недобра і наймит клав ложку, Підпара сердився: «Злидні! що воно їло вдома? Юшку з картоплі». Вчитель пояснює, що у виразі «воно їло» виражена зневага куркуля до наймитів. Для куркуля наймичка не має імені, для нього Гафійка просто «дівка».

Як ставиться куркуль до бідних? Учні читають: «Особливо ненавидів Підпара бідних...» Для Підпари бідний - голота, ледащо, злидні, а революційне заворушення - «розпуста».

Куркульську зажерливість Підпари видно також і з відповіді на пропозицію жінки купити нову рушницю: «Буде й така... нащо гроші витрачати», його ненависть до бідних особливо яскраво підкреслена в словах: «Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий, не побоявся б гріха».

Гафійка робить правильний висновок: «Ну цей і клаптя не випустить з рук, поки живий». Страшний образ ворога письменник домальовує деталлю: «Облягаючись на ніч, він поправляв на стіні рушницю і клав біля себе сокиру».

Інші куркулі - Максим-«вовчок» та тесть Підпари Гаврило- доповнюють образ глитая: та ж зневага до бідних («нехай голота в палки вб'ється»), зажерливість («Рудий Максим мав звичку згортати з столу всі кришки в жменю та кидати в рот, а після сала облизував пальці, і не тому, що був голодний, а щоб не пропало»).

Письменник кількома рисами, але дуже влучно розкриває і образ жінки Підпари. її слабість, неміч викликають не співчуття, а огиду. Коцюбинський з іронією ставиться до хворості Підпарихи (семикласники пригадують, як свині «стогнали: ох! о-ох!.. - неначе хазяйка»).

Закріплюється матеріал з допомогою запитання: Які основні риси сільського глитая показує письменник в образі Підпари та інших куркулів?

Завдання додому: прочитати розділ, дати йому заголовок, скласти план, продумати характеристику Андрія, Підпари; прочитати наступні, три розділи й озаглавити їх; відповісти усно на запитання, подані в хрестоматії після розділу «Щоночі тепер пожежі»; виписати в зошит народні прислів'я і приказки про панів; прочитати з підручника про типовість (стор. 502-503).

На п'ятому уроці, коли учень розповідатиме характеристику Андрія Волика, вчитель ставить запитання: Що Гафійка говорила в розмові з Гущею про зміну поглядів свого батька? Які слова Андрія свідчать про всезростаючу ненависть його до панів? А характеристику Підпари учні доповнюють читанням кінця розділу «Щоночі тепер пожежі» (від слів «Лук'ян Підпара аж почорнів»).

Переходячи до вивчення розділу «Страйк», учитель скаже, що поміщики, капіталісти наживались з праці трудящих. Письменник це добре показав у сцені страйку. Учні згадують: «Ось тільки двір був, як серце, що б'ється й розганяє по тілі кров, а тепер усе завмерло, спинилось...» Безпорадність пана під час страйку підкреслено в таких словах: «Він (пан) ще раз проходить його од кінця до кінця, самотній і безпомічний».

Письменник революційний демократ закликає трудящих спрямувати свою силу проти експлуататорів. Але перемогти їх можна тільки тоді, коли трудящі одностайно виступлять проти свого спільного ворога. На запитання вчителя, як письменник це показує, учні відповідають: пана перемогли тому, що страйкарів підтримали сусідні села - Ямища та Піски.

В. І. Ленін учив, що в революційній боротьбі селяни здобу, дуть перемогу тільки в союзі і під керівництвом пролетаріату. Коцюбинський показав це в образі Марка Гущі, який правильно роз'яснює, що пани з доброї волі землі не віддадуть. Відоме вже про Гущу учні доповнюють абзацом «Коло Гущі скоро скупчилась молодь».

Центральним місцем у повісті «Фата моргана» є розділ «Збори в лісі», в якому дано відповідь на запитання селян - що їм робити? - поставлене в попередньому розділі. Після читання цього уривка вчитель пропонує учням знайти місця, в яких показується масовість революційного руху селянства, і пояснити їх. Учні читають: «Лише почувалось, що з туману ллється в ліс жива течія люду, як вода в долину, що лава росте й збивається в купу». «Велике тіло колихалось у тумані, і од краю до краю одна кров переливалася у жилах»; «тіло торкається тіла, і щось живе єднає з далекими близьких, як хвиля єднає окремі краплини». І всі вони прагнуть одного - почути щось таке, «що б зв'язало докупи розпорошені думки, зілляло надію в один потік і показало, кудою пливти».

В ліричному відступі письменник співає гімн землі, щоб підкреслити значення її для селянина. Щоб передати всю красу цього відступу, вчитель читає сам від слів «Земля! Бренькнуло слово, як висока струна, і настроїло серце...», кінчаючи словами «Тільки свої чотири кінці».

Марко Гуща говорить селянам про те, про що вони мріють як про найвищу справедливість: «Одберім землю, і тоді кожен трудящий матиме хліба доволі для себе і для дітей».

Учитель запитує: Як письменник показує, що це гасло було споконвічною мрією селянства? Відповідь: Слова «одберім землю» досі лежали на споді кожного серця, як захований скарб, а тепер, вийняті звідти, стали немов би живим чимсь і говорили: ходім за нами, ми поведем». Учні читають відповідний уривок до кінця.

Увага семикласників зосереджується на останній фразі розділу: «Не хотілось розходитись із лісу, розривати на частки могутнє тіло». Ставиться запитання: Що хотів письменник сказати цією фразою?

Учні відповідають: Селяни розуміють, що їх сила - в могутньому колективі, що лише спільною боротьбою вони відберуть панську землю.

Перед тим як давати завдання додому, вчитель ставить запитання: Про що дізнались люди на зборах у лісі? Відповідь: Досі люди думали, що земля панська, а тут дізнались, що вона їхня, що пани пограбували селян, відібравши в них землю. Що ж дало людям знання цієї істини? (Посилило їх рішучість боротися за землю, запалило їх революційним вогнем).

Завдання додому: прочитати попередній розділ і озаглавити («Збори в лісі»), скласти план, відповісти на запитання, що стоять в кінці цього розділу; прочитати наступні два розділи і дати їм заголовки; відповісти на запитання, вміщені в хрестоматії.

На шостому уроці при перевірці домашнього завдання учні обов'язково мають наводити слова Гущі з попереднього розділу про страйки робітників. При відповідях по розділу «Царський маніфест» учитель пропонує семикласникам розказати, як зрозуміли селяни цей маніфест.

Опитування по розділу «Панський маєток перейшов до народу» можна обмежити тими запитаннями, що подані в хрестоматії.

Наступний розділ дуже великий, через те читати його доцільно лише до слів «Хома не чув утоми».

При аналізі уривка слід звернути особливу увагу на те, що письменник глибоко розкриває психологію селянської маси. Доцільно, отже, поставити такі запитання: 3 яким почуттям люди готувались до розгрому гуральні? Чим з'ясувати почуття тривоги, страху?

Учитель пояснює, що лише збентеженим незвичайною подією людям дзвони видавались такими, якими їх малює письменник («несподівано впали», «хрипко кричали», «бились, розривались»). Це почуття підкреслене й словами «драгліла», тобто тремтіла («в пітьмі драгліла юрма»). А коли пролунав постріл, «юрма завмерла і осіла». «Сполоханий дух заколотився на мент у порожніх грудях».

Та досить було Хомі крикнути «бий!», щоб раптом усе змінилось. Учні зачитують уривок: «Те «бий» опекло тіло, як пуга, підняло ноги й погнало без тями вперед» і далі.

М. Коцюбинський підкреслює, що почуття жагучої ненависті в селян до панів не випадкове. Малюючи картини руйнування, письменник особливу увагу приділяє роялю, подаючи його в образі звіра. Рояль ніби символізує весь гнобительський світ.

Для змалювання розгрому гуральні письменник використовує ряд яскравих метафор і порівнянь. Коли юрба простувала до будинку Льольо, в противагу цьому будинкові, який «важко сірів на чорному небі, холодний, погаслий», показана гуральня: «...гуральня нахабно сміялась рядом червоних вікон і гордо пахкала димом». А коли люди підійшли до гуральні, вона «блищала рядом освітлених вікон та тремтіла од руху машин, немов у великих кам'яних грудях, ждучи чогось, тривожно калатало серце». «Юрма й гуральня стояли напроти себе, немов міряли сили, немов ще рішали, хто переможе». Цими засобами образності М. Коцюбинський підкреслює сили народу, перед справедливим гнівом якого ніщо не встоїть.

Учитель запитує: Як же письменник ставиться до розгрому гуральні? Він за чи проти таких методів боротьби? Учням нелегко відповісти. Вони бачать, що Коцюбинський на боці народу, розуміє й поділяє його гнів, і на поставлене запитання можуть відповісти позитивно. Тоді вчитель пропонує семикласникам прочитати з розділу «Збори в лісі» таку фразу: «Не руйнувати й не палити, а одібрати. Вогонь, що візьме, то вже не оддасть. Ходім і однімем своє, неправдою взяте од нас і батьків наших». Учитель коментує: гуральня збудована руками народу, отже, вона належить народові і її треба відібрати і використати в інтересах народу. Руйнування нічого не дає трудящим та й самому панові не завдає великої шкоди, бо все майно його застраховане, і держава сплатить йому за знищене. Але не тільки письменник - і народ проти таких методів боротьби. Адже наведену вище фразу Коцюбинський вкладає в уста народу. Ось чим треба з'ясувати те почуття непевності, тривоги у людей, що показав письменник на початку розділу.

На закінчення вчитель підсумовує: в цьому розділі М. Коцюбинський показав, що може зробити народ, коли він усвідомить свою силу, коли його гнів, ненависть до багатіїв спрямувати по правильному шляху.

Завдання додому: скласти поширений план вивченого розділу, виписати метафори, в яких розкриваються настрої й поведінка людей, підготуватися до розповіді першого розділу за планом.

У вступній бесіді на наступному уроці вчитель скаже, що відсталий селянин ішов за революцією доти, доки вона була на піднесенні. Але під час поразки залякані куркулями селяни розпорошуються, втрачають рішучість до боротьби, а деякі навіть стають на бік куркульства. Все це і показує письменник в останніх розділах повісті.

Прочитавши розділ, що його можна озаглавити «Нарада куркулів», учитель ставить запитання: Які дві картини, протилежні одна одній, малює письменник? Учні відповідають: Настрій на селі і в хаті куркуля Підпари. На селі настрій тривожний, в хаті куркуля - піднесений. Чим викликаний тривожний настрій на селі? Селяни чекають на військо, що чинитиме розправу, а ще більше їх турбує думка про куркульський самосуд. Про це письменник каже: «...вона (думка.- Н. Ч.) осіла глибоко в серці, як камінь на дно». Хто підказав цю думку? Коцюбинський натякає на Підпару: «Може, Підпара посіяв своїм суворим зором».

Під час бесіди викладач розкриває настрій Підпари та інших куркулів. Підпара «говорив поволі, важко, наче одраховував гроші». Характерне порівняння - становище змінилось, Підпара знов почуває себе упевнено. Письменникові вдалось кількома рисами намалювати образ Гаврила - старого, безсердечного ката бідноти. Він питання розв'язує «просто» й швидко: «Що там! Постріляти та й усе!» Жорстоке слово забряжчало, як ніж серед тиші, але Гаврило вимовляє його легко. Про це свідчить форма речення. А портретна деталь - жовтий кістяк руки, вплетений в сиву бороду, - доповнює цей відворотний образ.

Окремо треба спинитися на Панасові Кандзюбі. Учні пам'ятають, що на зборах у лісі він наполегливо радив «почекати великої милості і справедливості», а під час руйнування будинку Льольо бігав, як навіжений, з жіночою сорочкою за пазухою і з коробкою з старим іржавим залізом. Це він шкодував, що йому не довелось «озути пана в постоли». А коли над головою нависла небезпека, Панас готовий звалити вину на інших, аби самому врятуватись, і схиляється на бік Підпари.

Аналіз розділу «Куркульська розправа» слід починати з пейзажної зарисовки. На запитання - що характерне для цього пейзажу? - учні відповідають, що він будить тривогу. Як письменник досягає цього? З допомогою епітетів: земля гола, бита крилами вітру, небо олов'яне. Село, селянські хати характеризуються яскравим метафоричним епітетом: «ряди заморених хат».

На запитання - з якою метою Коцюбинський вводить у повість цей безрадісний пейзаж? - учні відповідають: пейзаж підготовляє читача до сприйняття страшної картини куркульської розправи над революційною частиною селянства.

Настрої людей відповідають пейзажеві: «Ішли ліниві, сірі, важкі, наче груддя ялової землі, яка їх зродила».

Зовсім інший настрій у куркулів. Ще в себе в хаті Підпара був у святковому настрої. Такий у нього настрій і тут, на сході.

Куркулі - найбільший ворог бідноти і революції. Коцюбинський і розкрив їх нутро в ряді жахливих сцен нелюдської розправи з бідняками. Учні читають уривки, де розповідається про вбивство Семена Мажуги, Андрія Волика, Прокопа Кандзюби.

В противагу куркулям та їх поплічникам письменник малює благородний образ Прокопа Кандзюби. Семикласники пригадують, як Прокіп носив революційну літературу з міста, його керівництво страйком, солідарність з Марком Гущею щодо зборів у лісі, його чесність у громадських справах, мрії про школу, про щасливе майбутнє народу. Перед учнями на весь зріст стає образ селянського демократа, чесного, до кінця відданого справі революції й народу.

Під час читання уривка: «Прокіп підходить спокійний і діловитий», кінчаючи словами «а він спокійно все наближався», вчитель указує на виділені слова і пояснює: тільки глибоко чесна людина, певна своєї правоти, може бути такою спокійною в тяжкій обстановці, його чесна діловитість видна навіть з передсмертних розпоряджень сім'ї, а благородство людини - з того, що перед смертю згадав про борг Пилипові, не забув віддати громадські гроші. Письменник цю рису підкреслює тим, що не округляє цифри, а подає й копійки - 38 рублів і 12 копійок, і особливо такою деталлю, як згадані дві копійки.

Почуття власної гідності і презирства до куркуля яскраво підкреслено в його відповіді Підпарі: «Хіба ти піп? Я дам одвіт громаді. Вона настановляла мене».

Розділ закінчується пейзажем. Він тісно пов'язаний з описаною подією, тому його слід з'ясувати так: люди осквернили землю, і вітер хоче змести слід цієї скверни з землі - розвіяв дим рушниць, розсіяв останнє тепло забитих, розігнав хмари, що зловісно нависали над селом. «З чорного поля він нісся в чорну безвість...» Чорна реакція лютувала. Але все ж переможе революція: зорі, очищені від хмар, «золотили дрібним намистом криваві води калюжі».

Закріплюючи цей матеріал, учитель підкреслить, що в пейзажі жорстокій реакції («важким холодним сном за хатою спала земля») різко протиставлена віра письменника в перемогу революції («а високо над нею тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки»).

Завдання додому: прочитати останні розділи, подані в хрестоматії, озаглавити їх, виконати завдання (до 8 включно); вміти усно характеризувати образи Маланки, Гущі, Андрія, Хоми Гудзя, Прокопа, Панаса на основі тих цитат, що були вже учнями виписані раніш.

На заключному уроці підсумовується попередня робота над повістю.

В характеристиці Марка Гущі чітко розкривається керівна роль робітничого класу в революційному русі на селі. В цьому ідейний зміст образу. Звідси легко перейти до розкриття ідейного змісту всього твору. Після опитування виясняється ідея повісті: бідніше селянство і середняки лише під керівництвом робітничого класу зможуть перемогти в революційній боротьбі і одержати землю. Але для цього треба, щоб селянство зрозуміло, що тільки в революційній боротьбі їх порятунок. В 1905 р. не всі селяни це збагнули, - ось чому революція зазнала поразки, ось чому мрії селян про землю були лише «фата моргана», марево, що розвіялось, як тільки настала реакція.

Кілька зауважень про наступну письмову роботу. В хрестоматії (завдання 9) пропонується переказ одного з епізодів повісті. Можна дати роботу складнішу - твір на тему «Життя Андрія Волика» або характеристику одного з героїв повісті, наприклад, Марка Гущі.

До цієї роботи учнів треба підготувати: колективно скласти план і у відповідності з ним добрати факти та переказати окремі уривки з твору, що стосуються даної теми. Ця робота закінчується дома. Обов'язково треба вимагати від учнів, щоб письмовий твір спершу був написаний у чернетці, яку семикласники (вибірково) зачитують у класі на наступному уроці, а вчитель і учні роблять свої зауваження, виправлення. Лише після цього учні подають свої роботи, переписані начисто. При цьому треба вимагати, щоб учні використовували образотворчі засоби, засвоєні ними з повісті. Перевіркою письмових робіт, аналізом їх на одному з наступних уроків і закінчується опрацювання повісті «Фата моргана».