Українська література - статті та реферати

Осип Маковей (1867-1925) - До 150-річчя від дня народження

Всі публікації щодо:
Маковей Осип

Марія Гема

Поет і прозаїк, публіцист і критик, літературознавець і редактор, педагог і перекладач, етнограф і фольклорист, громадський діяч. На літературній ниві Осип Маковей виступив у другій половині 80-х років ХІХ ст. майже одночасно з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Лесем Мартовичем.

Творча спадщина письменника різноманітна: поезії, оповідання, новели, повісті, нариси, критичні та публіцистичні статті, наукові дослідження в галузі української мови й літератури, переклади з російської, польської, німецької мов. Багатогранність літературної діяльності О. Маковея обумовлена специфічними умовами розвитку української культури в Галичині і на Буковині на межі двох століть. В автобіографії він писав, що українській літературі «серед інших обставин життя, може, дав би більше і краще, а так добре, що хоч те дав, що міг дати».

Осип Маковей народився в Яворові (нині - Львівська обл.). Його батько, Степан, походив з давніх яворівських міщан, займався рільництвом і кушнірством. З 1879 до 1887 року Осип Маковей навчався у Львівській українській гімназії. Майбутній письменник виявляв великі здібності в навчанні, гарно малював, займався музикою. Він багато читав, збирав народну творчість, записував народні обряди та звичаї. Під час навчання група гімназистів, серед яких був і Маковей, заснувала таємний гурток «Згода». Про його діяльність письменник розповів у своїй «Історії одної студентської громади», написаній на основі щоденника. Саме з історією цього гуртка пов’язані перші літературні спроби О. Маковея, там почали формуватися деякі риси його суспільно-політичних та літературних поглядів. Гуртківці ставили своєю метою «вправлятися завчасу в праці на якім-будь полі, учитися спільно, щоби бути на будуче корисним суспільності». Про той час Осип Маковей згадував: «Тут уже я мав більший голос і читав товаришам не раз свої перші повістки, але я не був одинокий; поетів, повістярів і драматургів було у нас багато». Але згодом у гімназії збиратися стало небезпечно і гурток переніс свої збори до «кавалєрської» кімнати Осипа Маковея. В нього ж зберігалася і бібліотека. Зерна, посіяні членами таємного гуртка (хоч він згодом і розпався), не пропали. Чимало гуртківців приєдналися до того загону демократичної молоді, ідейним натхненником якого був Франко, й віддали свій талант на службу народові.

У грудні 1885 року відбулося знайомство Осипа Маковея з Іваном Франком, яке відіграло дуже важливу роль в житті письменника-початківця. Франко ознайомив його з тогочасним літературним життям, залучив до редакторської роботи, давав поради, як збирати фольклорні матеріали, відстоював від несправедливих закидів критики, у журналі «Зоря» опублікував кілька перекладних та оригінальних поезій О. Маковея.

Навчаючись на філософському (філологічному) факультеті Львівського університету, Осип Маковей змушений був заробляти на прожиття як приватний учитель в бурсі, перекладач урядових документів тощо. Крім поетичної і прозової творчості, займався вивченням мов, цікавився науковою роботою. У 1889 році написав статтю «Порівняння, образи і символи в народних піснях», в якій виявив добру обізнаність з особливостями українського фольклору.

На його думку: «В народній поезії все живе... мислить і говорить, тішиться і журиться, любить і ненавидить - взагалі живе життям людським». У 1891 році була готова його збірка «Руські вояцькі пісні з Австрії» з великою передмовою. З поетичних творів в цей період були написані поеми «Молох», цикл віршів «Semper idem» («Завжди те саме»), з прозових творів - «На фельдвасі», «Заробок на свята», «На польній сторожі».

Письменник був переконаний, що «кожний твір, справді поетичний, є доробком не лише того народу, в мові котрого твір той написано, але й доробком цілої людськості». Саме тому багато перекладав із зарубіжної літератури, збагачуючи бібліотеку української перекладної літератури.

Маючи невеликий досвід журналістської роботи в «Ділі» й «Народнім часописі», Осип Маковей у 1894 році став співробітником, а потім редактором літературно-наукового «письма для родин» - журналу «Зоря», де зарекомендував себе талановитим редактором, активним пропагандистом передової української літератури. У своїх статтях порушував і питання суспільно-громадського життя.

У 1895 році Осипу Маковею запропонували стати редактором газети «Буковина». Тут, на Буковині, письменник провів тринадцять найкращих років свого життя, зробив багато корисного в справі розвитку української преси та літератури в цьому краї. Це був дуже інтенсивний період у його творчості: повість «Залісє», низка оповідань, збірка поезій «Подорож до Київа», в якій чітко простежуються дві мотивні лінії - неволя України і пекучі докори байдужій інтелігенції. Навколо видання гуртувались молоді письменники О. Кобилянська, Марко Черемшина, Т. Бордуляк, Є. Ярошинська, С. Яричевський, Т. Галіп, І. Синюк та багато інших.

Але найбільше тоді Осип Маковей написав літературно- критичних та публіцистичних статей, фейлетонів, кореспонденцій. У статті «Роки 1895-1897 в історії «Буковини»» він підкреслював, що за час своєї співпраці в цій газеті «мусив не раз сам усе писати: і політичну і економічну статтю, і оповідання, і вірш, і рецензію - просто все, чого треба було для газети». Іван Франко в журналі «Житє і слово» за 1896 рік писав: «Її [«Буковини»] редактор, д. Маковей, талановитий белетрист, бувший співробітник «Діла» і редактор «Зорі», чоловік щирий і правдомовний... А при тім «Буковина» має ще одну важну і цінну прикмету: вона не боїться нікого з русинів...».

Наприкінці 1897 року Осипа Маковея запросили до Львова на посаду одного з редакторів новоствореного журналу «Літературно- науковий вісник». А через два роки він отримав літературну стипендію і виїхав до Відня, де студіював слов’янську філологію. Але тоді лише наукою зайнятися не вдалося, була потрібна постійна робота, яку отримав у Чернівецькій учительській семінарії. Почалися довгі роки педагогічної діяльності і роки активного письменництва.

Педагог Маковей вбачав мету виховання в тому, щоб навчити молодь правильно пізнавати світ, розуміти закони й потреби суспільного життя. На його думку, справжнє виховання повинно готувати людей до корисної для суспільства праці, до боротьби за народні інтереси. При цьому справу навчання треба так поставити, щоб розвивати в учнів властиве їм природне обдарування, їхній інтелект, вольові якості.

У 1901 році Осип Маковей здобув науковий ступінь доктора філософії (філології) в Чернівецькому університеті за монографію «Панько Олелькович Куліш», яка спочатку була опублікована в «Літературно-науковому віснику», а пізніше вийшла окремим виданням. З-під його пера вийшла ґрунтовна наукова праця «З історії нашої філології (Три галицькі граматики)», згодом том «Матеріалів до життєписі Осипа-Юрія Гординського-Федьковича» (1910) і сама «Житєпись...» письменника. За ці серйозні наукові праці у лютому 1903 року Наукове товариство імені Шевченка у Львові обрало Маковея своїм дійсним членом. У той час він написав чимало публіцистичних статей та сатиричних творів. Найповніше талант поета-сатирика виявився у поемі «Ревун» (1910), в якій він показав ницість, дурість псевдопатріотів:

аристо- і демократом,

Буржуа, соціалістом,

а в потребі й анархістом.

Як кому було потрібно,

все він боронив подрібно,

параграфом і крутарством,

людяністю і варварством...

Життєві обставини змусили О. Маковея восени 1910 року перебратися до Львова, де він викладав в жіночій учительській семінарії з польською мовою навчання, а також займався науково- видавничою діяльністю та художньою творчістю. Але швидко розчарувавшись в українській «львівській громаді», переїхав до Заліщик над Дністром, де працював на посаді директора вчительської семінарії.

Коли почалася Перша світова війна, О. Маковея як офіцера запасу австрійської армії було мобілізовано на фронт, де він був військовим перекладачем, начальником поштової цензури, працював у радіогрупі. Військове життя надірвало здоров’я письменника. Крім того, його глибоко вразили страхіття, які принесла війна: «Переїхав я тисячі кілометрів, через самі Карпати три рази, бачив погромища, поруйновані міста і села... бачив нужду людей, о якій і не снилося мені». У своєму вірші «На границі», написаному у цей період, він з болем запитував:

Чи оживеш ти ще, нещасний краю,

Народе мій, по сім страшнім розбою...

Після звільнення з війська повернувся до Заліщик, взявся за відбудову зруйнованого приміщення семінарії. Радо приймав до семінарії селянську молодь, виховував її в дусі патріотизму. Але така «українізація» не подобалася польській владі, і в лютому 1921 року, одразу після шевченківського вечора, на якому Маковей виголосив доповідь про життя і творчість Великого Кобзаря, його було затримано. Проте на вимогу студентів і громадськості польська поліція через кілька тижнів ув’язнення в Чортківській в’язниці змушена була його відпустити.

Постійний нагляд поліції не залякав письменника: у нових творах 1922-1925 рр. він їдко висміяв нові порядки, встановлені польською шляхтою («Мухолап», «КВД», «Шерльок Гольмес» та ін.).

Видав дві збірки творів - «Кроваве поле» і «Примруженим оком», писав оповідання, новели, гуморески, публіцистичні статті.

Але дні життя письменника вже добігали до кінця. 21 серпня 1925 року Осип Маковей помер. Похований у Заліщиках.

Талановитий письменник, перу якого належать поетичні і прозові твори, відомий критик Осип Маковей усією своєю діяльністю утверджував єдину українську літературну мову на Західній Україні. У його творчості поєдналися краса і сила рідної мови. Його слово - це гостре лезо, це дошкульний сміх, це свіжий струмінь іронії. Воно самобутнє і живе, гостре і палке, глибокодумне і переконливе. Як прозаїк, поет, критик і публіцист, він залишив велику творчу спадщину, краща частина якої не втратила свого значення і нині.