Українська література - статті та реферати
Розвиток української драматургії 20-30-х років ХХ ст.
Всі публікації щодо:
Історія літератури
У пореволюційну добу інтенсивно розвивається драматургія й організовуються театри. Зокрема, на початку 20-х рр. уже діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, прославляючи месіанізм пролетаріату. У 1919 р. організувався перший державний театр ім.Т.Шевченка в Катеринославі, у 1920 р. — у Вінниці (керівник Гнат Юра), у 1922 р. керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр перетворився в «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої столиці України.
Професійний театр розвивався двома напрямками. Режисер Г.Юра, спираючись на сценічну традицію, запроваджував психологічно-побутовий шлях розвитку театру. З ним працювали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Олексій Ватуля, Софія Тобілевич. Натомість режисер Л.Курбас постійно експериментував, випробував низку мистецьких шляхів — від психологічної драми до експресіонізму. Він прагнув утворити «рефлексологічний» театр негайного впливу на глядача, який би активізував його і збуджував до дії. Найпослідовнішим драматургом-експресіоністом був М.Куліш, п’єси якого неповторні трагікомічним висвітленням нової радянської дійсності. Людина його цікавить у моменти кризи.
Новаторством відзначалися п’єси М.Куліша у постановці Леся Курбаса: «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Маклена Граса». Це був театр філософського спрямування, правдиво моделював трагізм «нового життя», складну долю людини доби. На поетиці символізму будували свої п’єси О.Олесь, С.Черкасенко, Я.Мамонтов, І.Кочерга. Тому, наприклад, у драмах І.Кочерги велику роль відіграють певні символи як семантичні ключі до розуміння ідейного змісту його творів. У них обігруються символи часу («Майстри часу»), глухого кута («Марко в пеклі»), світла («Свіччине весілля).Твори цих митців, попри символістський план, попереджували небезпеку, що наступає, якщо розбуджувати у масах руйнівні інстинкти. Свою експериментально-психологічну драматургію творить В.Винниченко. Широкий резонанс мала його драма «Закон». М.Куліш стає творцем трагікомедій «Народний Малахій», «Мина Мазайло». Таким чином, нова драматургія якісно оновлюється. Але після 1934 р. наступить новий її етап, позначений партійним тиском і розгромом укр. нац. мистецтва, кращі драматурги й режисери будуть знищені. Запанує офіційний драматург О.Корнійчук, який створюватиме п’єси на замовлення Сталіна й партії. Прийде у драматургію довга й затяжна криза.