Українська література - статті та реферати

Шляхи розвитку української літератури 30-40-х рр. ХХ ст. в еміграції

Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції. Виникла «Празька шко ла», основу якої складали учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917—1921 рр., інтерновані в табори; у вересні 1945 року за найактивнішої участі Івана Багряного було створене об’єднання МУР (Мистецький український рух), 1954 року в НьюЙорку засновано об’єднання українських письменників «Слово», а в 1958му виникло неформальне об’єднання поетівмодерністів «Нью Йоркська група».Серед найвидатніших постатей української еміграції XX ст.— В. Винниченко, Олександр Олесь, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, І. Багряний.
Після поразки У HP у 1921 році чимало українців опинилось в еміграції в Чехо-Словаччині. Тодішній президент цієї країни Т. Масарик сприяв тому, щоб українці могли здобути тут освіту рідною мовою. За 30 км від Праги, у Подєбрадах, було відкрито Українську господарську академію, до якої одразу ж вступило 300 студентів. У Празі функціонували Вищий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова, Український вільний університет, Українська мистецька студія. Тут розквітало мистецтво слова. Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Олекса Стефанович, Юрій Липа, Юрій Клен та інші, об’єднані світоглядними засадами, державницькими переконаннями й мистецькими уподобаннями, склали «Празьку школу» поетів. За своїм стилем її учасники були неоромантиками, але філософською заглибленістю й любов’ю до класичних форм споріднювалися з київськими неокласиками. «Пражани» сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильний, національно свідомий українець. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності за долю батьківщини, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.
«Значну роль у розвитку української літератури відіграли письменники, які мешкали у Варшаві. Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна 1929 року об’єдналися в групу «Танк», згодом до неї увійшли Леонід Мосендз, Павло Чирський, Павло Зайцев, Юрій Липа та інші. Свої твори вони оприлюднювали в журналі «Ми» (1933—1937). Їхню естетичну платформу виклав Михайло Рудницький в есе «Європа і ми», орієнтуючи митців на естетичні й гуманістичні цінності.