Українська література - статті та реферати

Особливості поетичного світу П.Филиповича

Для поетичної особистості П. Филиповича характерні інтелігентність, висока філологічна культура, самостійність художнього мислення, мало залежного як від традицій, так і тиску сучасності, щирість самовираження. Знавець культури минулого і гостро чутливий до нового, він у своїй поезії рівно уважний і до історичного досвіду людства, і до навколишнього життя. Загалом це поет медитативного складу, тож найкращим його набутком є інтимна лірика з її філософським осягненням світу, наданням йому гармонії («непорушної згоди поля, людини, дня»), відвертістю в найпотаємніших почуттях «самотньої втіхи» і «мрійних надій».
За час від 1919 р., коли в «Музагеті» з'явилися перші, українською мовою писані, вірші, П. Филипович видав поетичні збірки «Земля і вітер» (1922) та «Простір» (1925). «Земля і вітер» — це лірика зрілого художника, майстра форми. Вона багата прикметами сучасного життя, її розгалужують у часі й просторі літературні ремінісценції. Книжка цільна композиційно, водночас у ній відбивається рух стильових домінант: від романтичних символів через певний наліт декларативно-конструктивістської штучності до класично-реалістичного письма з прозорістю, лаконічністю й предметністю образу. Тяжіння до простоти і ясності сховані в основі його розлогих метафоричних образів, подекуди цілий вірш являє собою розгорнуту метафору («Гроза»).
Особливе місце в ліриці П. Филиповича посідають поетичні переживання, спричинені громадянською війною «Ніч, як циганка стара...». Виразно розкривається філософсько-естетична сутність поезії в його поглядах на людину та її призначення. Тогочасна пролетарська настанова полягала в тому, щоб зображати конкретну людину (а фактично — «рольову особистість») — шахтаря, будівника, цегляра, одне слово, і з цього боку можна сказати, що його герой «неолюднений», бо постає переважно як образ узагальнений і вічний, до якого тягнуться всі лінії філософських роздумів поета. Естетичне кредо П. Филиповича-художника, як і його зневажливо-іронічне ставлення до теорії і практики «пролетарського мистецтва», відбите у вірші «Різьбярі».
Про високу культуру й освіченість, поєднані з позицією, протиставленою оспівуванню бетону й заліза, свідчать поетичні переспіви, літературні ремінісценції П. Филиповича зі слов'янських та інших літератур світу, вірші на біблійні сюжети. Зроблені ним переклади творів з Ш. Бодлера, П. Беранже.