Українська література - статті та реферати

Образ Мазепи в однойменній поемі В.Сосюри

Володимир Сосюра створив образ Івана Мазепи на своє власне розуміння, хоча й користуючись історичними документами. Власне, це образ погнобленої України, у якій зму¬шений діяти відомий гетьман. Вже на початку поеми Сосюра звертає нашу увагу на славне минуле українського гетьмана: «колишній велет, богатир», «його зіниці світять дико». І потім через усю поему проходить образ Мазепи-патріота. Навіть будучи пажем у польського короля, він не перестає думати про Україну.Сосюра вважає, що головною причиною поразки гетьмана та його прихильників стало те, що народ, не зрозумівши високих поривань Мазепи, відмовився його підтримати. У чому ж трагедія героя поеми? Сосюра не вбачає її у тій меті, яку ставить перед собою гетьман, — звільненні України від тяжкого царського ярма, забезпеченні її суверенності. Цю мету він вважає законною і патріотичною, вона-бо народжена любов'ю до рідної землі. «Я помилявся од любові...» — каже Мазепа після поразки, і поет не спростовує ці слова. Адже він і сам виходить із того, що Мазепа «серцем біль народу чув», тому категорично відкидає звинувачення у зрадництві. Трагедія гетьмана, за Сосюрою, в тому, що він не знайшов вірного шляху до втілення своєї мети, «шукав у морі броду», не зрозумів, що царевій «криці» треба протиставити «ще дужчу силу — гнів», народний гнів. Не даремно, коли Мазепа, скликавши старшину, відкриває їй свої наміри, під Полтавою стогнало «роздерте серце України», бо українці билися один проти одного «з боку Карла і Петра», а ще більше української крові пролилося вже після Полтави. Чому ж народ не підтримав гетьмана? В особі Мазепи народ так і не визнав, на відміну від Богдана Хмельницького, свого вождя, не почував до нього любові й шани, не вірив йому, вбачаючи у гетьманові хто таємного польського прихильника, хто запопадливого царського прислужника Петрового улюбленця. Історики засвідчують, що гетьман помер своєю смертю, поховано його було в Галаці з дотриманням належного небіжчикові ритуалу, тож і «никли траурно знамена», і гетьманську булаву несли... Та от про що мовчать історичні дослідження, що відомо тільки поетові, й тільки він про це може сказати — про передсмертні слова Мазепи: І з губ злетіло, як дихання: Прощай, Україно, прощай. У зображенні Володимира Сосюри Мазепа постає романтичним героєм. Світ не зрозумів мудрості гетьмана, і він змушений умерти, але вмерти зі словами любові до Батьківщини. Поет послідовно виправдовує свого героя, бо ж той не був «інтриганом», «єзуїтом» або «бандитом».