Українська література - статті та реферати

Герой у протистоянні зі світом (на матеріалі роману І. Багряного «Тигролови»)

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

І.В. Романова


Роман І. Багряного «Тигролови» є об'єктом зацікавлення багатьох науковців, зокрема й щодо проблеми змагання багрянівського героя та системи. Так, М. Балаклицький схильний розглядати це питання в контексті «нової релігійності» письменника, акцентуючи при цьому на тому, що «... світ само пожираючої, суїцидальної цивілізації залишений Богом...» [2, с. ЗО]. Т. Качак звертає увагу на антитоталітар-ному звучанні твору, зауважуючи, що «образ головного героя роману Івана Багряного "Тигролови'’... - це пропагування ідеї людської нескореності й боротьби за життя, антитоталітарний виклик» [4, с. 30-31]. Утім, ці та інші розвідки (зокрема, такого дослідника, як М. Сподарець [6]) створюють потужну основу для осмислення протистояння людини і світу у творі. А тому мета нашої роботи полягає в розкритті екзистенціалістського складника щодо означуваної проблеми.

У романі «Тигролови» І. Багряний, значною мірою перебуваючи під впливом раннього українського модернізму (неоромантизму), зобразив героя, який змагається зі своїм оточенням, ширше - зі світом. Антитоталітарний зміст твору суголосний європейському літературному контексту, у якому синтезувалися погляди провідних інтелектуалів на проблему перетворення людини на річ. Своєрідним узагальненням подібних роздумів стали слова А. Камю - одного з учасників руху Опору у Франції: «Європа, батьківщина гуманізму, стала батьківщиною нелюдяності... Лиха стали тепер нашою спільною батьківщиною, нашою землею обітованою» [3, с. 311]. Роман І. Багряного «Тигролови» побудовано на опозиції людини та системи. Тоталітарна машина силоміць нав'язувала особистості сутності, які й визначили пріоритет зовнішнього, детермінованого буття. Така практика відбувалася в атмосфері страху та постійного терору населення з метою пришвидшити уніфікацію людини. У романі художнім утіленням дисгармонійного світу є образ поїзда-дракона, наповненого «проглиненими жертвами, живими мертвяками» [1, с. 26]. Арештанти, що перебувають у ньому, відчувають безвихідь, приреченість на загибель, оскільки «то є "ешелон смерті'’, - етапний ешелон ОГ11У - НКВД» [1, с. 27]. Посилення трагізму у творі супроводжується тим, що у в'язнів відібрано не тільки речі, які характеризують матеріальний світ і за такої ситуації не мають жодного значення, а найголовніше - пісню, що в умовах загальної духовної дезорієнтації єднає людину зі «своїм», виконуючи захисну функцію: «В'ється та пісня над драконом, стелиться над торами, б'є крилом під колесами. А він її ріже, він її чавить, він її роздирає на шмаття... [1, с. 29].

Атмосфера несвободи, що панує в поїзді, увиразнюється через мотив «заґратованості», який набуде особливого звучання в наступних романах І. Багряного. У «Тигроловах» він розширює своє значення: з одного боку, є символом фізичного обмеження людини в тоталітарному світі; з другого - це знак внутрішньої розбалансованос-ті, утрати своєї самості, неспроможності змагатися з оточенням. У творі І. Багряний демонструє, так би мовити, екзистенціалістський парадокс: головний герой Григорій Многогрішний в атмосфері «за-ґратованості» не тільки не втрачає себе, а, що характерно, прагне перевірити свій внутрішній потенціал. Своєрідним підґрунтям такої життєвої позиції є питомий індивідуалізм. Виділяючи себе з натовпу, герой готовий іти на ризик, аби в такий спосіб зберегти унікальність свого буття. Тому в «Тигроловах» акцентується увага письменника на рисах української ментальності як таких, що активізують зусилля особистості в боротьбі із системою.

Питання збереження людської самості у ворожому середовищі набуває особливого звучання тоді, коли Григорій Многогрішний зіштовхується з абсурдністю оточення. Уперше безглуздість світу він відчуває, перебуваючи в Україні. Це відбувається в момент арешту та ув'язнення, про які дізнаємося зі згадок самого героя. Екстремальна ситуація посилює рефлексії Григорія Многогрішного щодо причин обмеження людської свободи. Його внутрішня неспроможність знайти логічне пояснення подібному стану речей приводить арештанта до усвідомлення абсурдності звинувачень на його адресу, а відтак, і до розуміння безглуздості світу, у якому приречена жити особистість. Проте ув'язнення героя є чинником духовного змужніння людини.

В атмосфері безвиході та упослідженості герой постає сам на сам зі своїм буттям. Через самотність та страх як феномени людського існування він приходить до розкріпачення внутрішнього єства, що супроводжується своєрідним прозрінням. Прояви зовнішнього, детермінованого буття поступаються особистісним прагненням, насамперед бажанню боротися за самого себе. Бунт головного героя можна розглядати як протест проти перетворення людини на річ. У цьому контексті непогодження з визначенням другорядної ролі людини трансформується в метафізичну площину. Саме в бунті Григорій Многогрішний виявляє себе як особистість, яка бореться за власне «я». Герой здатен пожертвувати своїм життям задля збереження власної автентичності, а це, у свою чергу, підтверджує зростання його самосвідомості, яке обов'язково відбувається в «ситуації». Відтак бунт стає головним виміром буття людини, він стимулює її боротися за себе. З метою увиразнення образу бунтівника у XX столітті І. Багряний в уста професора, який їде в «Тихоокеанському експресі нумер один», укладає довідку про першопроходців Сибіру: «І було їх двоє, тих піонерів: навіжений протопоп Авакум... Але цей розкольник був другим. А першим був - бунтар і "ізмєннік - "малоросійський гетьман на ймення Дем'ян Многогрішний» [1, с. 34]. Очевидно, згадка про двох історичних осіб не є випадковою, більш того, як зазначає автор, герой є нащадком Дем'яна Многогрішного, який у 1668-1672 рр. гетьманував на Лівобережній Україні, відкрито виступив проти російської царської політики, через що й був засланий до Сибіру.

Характерно, що випробування, які довелося подолати арештантові, розмежовуються на фізичні та психологічні. Кілька днів, проведених ним у тайзі, без їжі, без засобів до існування, доповнюються внутрішніми колізіям, які, без сумніву, є набагато важчими. Екстремальна ситуація активізує рефлексії не лише стосовно минулого, згадки про які є надзвичайно болісними, але й перспективи: «Хто він? Вепр, що сховався в хащах від мисливців. Без права на життя, без пашпорта. Вепр! Завтра його наслідять, і треба буде кидатись на-пропад, ламаючи кущі головою» [1, с. 120].

У тайзі Григорій Многогрішний зустрічає родину Сірків, яка багато років тому емігрувала з України і «створила» на Далекому Сході іншу Україну. Ізолювавшись від інших, сім'я навчилася боротися за виживання в умовах дикої природи, яка загартовує людину: «Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. Тож виходь перший» [1, с. 62]. Автор зображає такий рід діяльності Сірків, як полювання на тигра, що розцінюється як вияв найвищої майстерності. Підкорення тварини - це не просто справа, що приносить прибуток (власне, з цього сім'я й живе), а щось набагато більше: полюючи звіра, людина випробовує власний запас міцності, передусім внутрішній. Знайшовши прихисток у Сірків, герой також стає тигроловом, ширше - він кидає виклик світу.

Метафора полювання в контексті твору розкриває свій полісемантичний зміст: переслідуваним стає Григорій Многогрішний, який свідомо кинув виклик ворожому світу (невипадково в англійському перекладі роман вийшов під назвою «The hunters and the hunted» -«Переслідувачі і переслідувані», що розкриває не тільки опозицію людини та звіра, а також протистояння людей). Переслідувачем Григорія Многогрішного стає майор Медвин, з яким головний герой познайомився ще в Україні, де йому було висунуто обвинувачення. У художньому світі роману постать останнього не зазнає розвитку: вона є сталою у своїй негативній маркованості. По суті, єдину інформацію про Медвина як особу отримуємо зі спогадів головного героя про катування, які проводив слідчий: «Що він з ним не робив!.. Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби. Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі» [1, с. 40]. Натура енкаведиста увиразнюється й такою деталлю, як його прізвище, що в контексті роману стає знаком ворожості. Епізод, що підтверджує цю думку, міститься в розділі «Навзаводи зі смертю», у якому Григорій Многогрішний стає свідком такої картини: «Величезний чорний ведмідь, ставши на задні ноги, намагається схопити пащею людину, що, забившись у розколину межи камінням, люто відбивалась прикладом рушниці» [1, с. 51]. Убивство героєм звіра носить символічний характер і розглядається як проекція на майбутні події, насамперед убивство Медвина в тайзі.

Кристалізація поглядів Григорія Многогрішного на протистояння людини та оточення відбувається під час поїздки до Хабаровська: «Його тягло глянути на той заборонений для нього світ... Вабило кинути дерзкий виклик самій своїй долі» [1, с. 140]. Розділ роману «Смішні та печальні походеньки» характеризується увиразненням настанови героя на боротьбу з дисгармонійним середовищем як осо-бистісного обов'язку. Як бачимо з твору, бунт та втеча з «ешелону смерті» - це початковий етап духовного вивищення Григорія Многогрішного над зовнішнім буттям. Натомість саме під час поїздки до Хабаровська відбувається прозріння героя: боротьба за звільнення власного «я» трансформується в метафізичну площину. Бунт стає невіддільним від самої людини, яка протестує проти свого перетворення на річ серед інших речей. Щоб показати процес девальвації людини в тоталітарному світі, І. Багряний удається до створення негативно маркованого образу «експреса, которий возіт дрова і лєс» [1, с. 142]. Пояснюючи зміст, який укладено в нього, митець зазначає: «Експрес!.. Не експрес, а ціла республіка на колесах <... > Основний контингент його пасажирів - Україна, ота зірвана з місця і кидана по всіх світах - позагеттю... Екстериторіальна Україна. Україна "без стерна і без вітрил "» [1, с. 142-143].

Перебуваючи в місті, герой в одному з ресторанів спостерігає людей, яких неможливо виділити із загалу. Безликість та знеосібнення стають знаком тоталітарної доби. Невипадково X. Ортега-і-Гассет, досліджуючи феномен масової людини XX століття, констатував: «Натовп, що виник на авансцені суспільства, став помітним... Солістів більше немає - один хор» [5, с. 17]. І. Багряний, змальовуючи атмосферу в ресторані, розкриває передусім неавтентичність його відвідувачів, які настільки зрослися зі своїми «ролями», що своєї несправжності не відчувають. Натомість споглядання цієї веремії викликає у Григорія Многогрішного внутрішній спротив: «Дивився собі всередину, й було там ніби на пожарищі, і так, ніби йому хтось наступив чоботом на самісіньке серце < ...> Перед ним вихалась... веремія людського спітнілого, фарбованого й пудрованого м'яса <...> Мотлох!!!» [1, с. 159].

Варто відзначити, що після поїздки до Хабаровська у внутрішньому світі героя спостерігаємо зміни, які багато в чому визначать подальші події в романі. Зустрічі Григорія Многогрішного зі слідчим Медвином у тайзі передує полювання родини Сірків на кішку, до якого долучається сам утікач. Відображаючи розв'язку боротьби людини та звіра, І. Багряний зазначає: «Тільки тепер Григорій побачив, що він голими руками вп'явся в рудий загривок та так і закляк» [1,с. 175].

Зустріч Григорія Многогрішного з майором Медвином у тайзі можна інтерпретувати як результат «межової ситуації», що в таких умовах вимагає від героя швидкого рішення, а саме: подолати ворога як морально, так і фізично. Перед убивством енкаведиста Григорій Многогрішний вимовляє єдину фразу: «Ну, все, таваріщ следователь! Все... Кінчаю слідство... Тут... я тобі... й рев, тут я тобі й трибунал!» [1, с. 179]. Фізичне знищення майора не викликає в душі колишнього в'язня жодних докорів сумління, оскільки в контексті «Тигроловів» його варто інтерпретувати як крок до майбутніх змін у житті колишнього арештанта. Отож убивство Медвина звільняє героя від умовностей, що принижують гідність людини. За І. Багряним, зняття обмежень світу є перманентним обов'язком людини, яка в такий спосіб виявляє особистісну велич у світі, сповненому пасток. Ця думка набуває особливого звучання у фіналі твору, коли Григорій Многогрішний разом з Наталкою наважуються на втечу, що в контексті твору стає символом нового життя: «Шлях їм прослався вперед, в невідоме. Десь навколо світу. Приготовані на всі труднощі, на жорстоку боротьбу й на втрати, вони спалили всі кораблі за собою та вірили в свою зорю, що присвічувала їм шлях, - шлях в життя» [1, с. 189]. Таким чином, у «Тигроловах» увиразнюється думка про те, що випробування героя мають катарсисний характер і сприяють його становленню протягом усього існування. Вступаючи у протистояння з ворожим світом, людина утверджує свою самість та пріоритет особистісного буття.

Отже, у «Тигроловах» порушено важливу проблему змагання особистості з ворожим оточенням. Перебуваючи на етапі становлення індивідуальної манери, засвоєння романного мислення, І. Багряний розкрив нівелюючий механізм тоталітарної системи, що розглядала людину як зручний матеріал для експериментів. Проте в центрі уваги митця герой, що намагається звільнитися не тільки фізично, але й духовно. В екстремальних умовах відбувається метафізичне прозріння цієї особистості, формується остаточна позиція неприйняття зовнішніх умовностей. Передумовою духовного вивищення героя над дисгармонійним світом є його свідоме протистояння оточенню та вірність самому собі. Ця екзистенціалістська концепція знайде послідовну реалізацію в пізніших романах І. Багряного. А тому можемо говорити про широку перспективу подальших досліджень.

Література

1. Багряний І. Тигролови: роман; Чому я не хочу вертатись до СРСР?: памфлет /1. Багряний. - Кіровоград: Степова Еллада. 2000. - 240 с.

2. Балаклицький М. «Нова релігійність» Івана Багряного: наукова монографія / М. Балаклицький. - К.: Смолоскип, 2005. - 167 с.

3. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство / А. Камю ; [под ред. А.М. Руткевича ; пер. с фр. И.Я. Волевое и др.]. - М.: Политиздат, 1990. - 415 с. - (Мыслители XX века).

4. Качак Т.Б. Психологізм образу головного героя роману I. Багряного «Тигролови» / Т.Б. Качак // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - № 742. - Серія Філологія. - Вии. 48. - X., 2006. - С. 30-42.

5. Ортега-и-Гассет X. Восстание масс / Хосе Ортега-и-Гассет; пер. с псп. С.Л. Воробьева и др. ; сост., предисл. В.Ю. Кузнецова. - М.: ACT, 2001. -509, [3] с. - (Philosophy).

6. Сподарець М.П. Іван Багряний - письменник і громадянин (До дев’яносторіччя з дня народження) / М.П. Сподарець. - X.: ХДУ, 1996. - 104 с.

Анотація


Мета цієї статті полягає в осмисленні та розкритті екзистенціалістсько-го складника проблеми, пов’язаної з протистоянням людини та тоталітарного світу в романі І. Багряного «Тигролови». Реалізація мети передбачає розв’язання магістрального завдання - простежити особливості художнього втілення означуваного питання у творі. Методологія дослідження грунтується на використанні міфологічного методу, а також методики мотивного аналізу. Перебуваючи в силовому полі раннього українського модернізму (неоромантизму), український письменник у своєму творі художньо реалізував проблему змагання сильної особистості та ворожого їй світу. За художньою логікою роману, символом тоталітарної системи стає «поїзд-дракон». Атмосфера несвободи, що панує в ньому, передається через образ грат, який набуває метафоричного звучання: з одного боку, є символом фізичного обмеження людини; з другого - знаком неспроможності боротися з детермінованим світом. Проте І. Багряний демонструє своєрідний екзистенціалістський парадокс: Григорій Многогрішний - головний герой твору - у цій ситуації не тільки не втрачає себе, а навпаки, прагне випробувати свої можливості.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.