Українська література - статті та реферати

Павло Грабовський (1864-1902) - огляд творчості

Всі публікації щодо:
Грабовський Павло

Життєвий шлях і творча діяльність Павла Грабовського є для нащадків взірцем справжнього жертовного подвигу. «Засланець, замолоду одірваний од рідної землі,— писав про нього Сергій Єфремов,— серед якутських тундр і снігів Грабовський зумів викохати таку велику любов до рідного краю й народу, до якої навіть у нашому письменстві не одразу добереш аналогію». Його як поета, публіциста, критика і як людину завжди вирізняла характерна риса борця, відданого ідеалам вільного життя людини і нації.

Поетичним вираженням одвічного прагнення українського народу до волі став вірш П. Грабовського «До Русі-України», опублікований у першій збірці поета «Пролісок» (1894), яка з’явилася друком у Львові. У цьому вірші автор відстоює природне, єдино законне право українців «запанувати» на Русі, тобто бути господарями у своїй країні. І саме заради такого, нормального, істинно людського життя, «Русь порізнена» має встати, підвестися з колін на весь зріст, визволитися «з-під віковічного ярма» чужоземних і власних гнобителів.

Вірш «До українців» з цієї ж збірки є полум’яним зверненням поета-борця до братів-українців, які живуть далеко від рідної землі, віддаючи свій розум і талант збагаченню чужинських культур. Виражаючи «українські почування української душі», П. Грабовський закликав: Гей, докупи, певні діти!

Всіх веде мета одна:

Шлях любові та освіти

Нас навіки поєдна!

І в цьому закликові яскраво виявилися його народницькі переконання.

Поезія «Орли» пройнята переживаннями письменника, викликаними нещасливою долею України, лукаві сини якої, дбаючи лише про власні статки, «гнуть головоньку» перед чужоземними загарбниками і повністю відцуралися від рідного народу й материнської мови. Відвертою сатирою звучить у вірші збірний образ «орлів», які, «на пожитки густі позіхаючи», напихають свої «кишені товсті». Розвінчуючи псевдопатріотів, П. Грабовський звертається до матері-України:

Чи таких ти орлів

Сподівалася,

Як за них лила кров,

Турбувалася?

Вірш «Дітям» — це заповіт підростаючому поколінню України жити в мирі й дружбі, любити рідний край, допомагати ближньому, «не кохатися у користі», у своїх діях керуватися положеннями християнської моралі.

Образ учительки, типової представниці тієї частини інтелігенції, яка присвятила своє життя безкорисливому служінню простим людям, змальований в одному із найзворушливіших віршів П. Грабовського «Трудівниця». Поет славить невтомну працю вчительки, її любов до дітей та односельців, її життєвий подвиг. Зі смертю трудівниці маленькі учні «втратили неньку», стали «сирітками», «втратили промінь». Автор глибоко співчуває становищу народної інтелігенції, приреченої на голодну і холодну смерть, позбавленої можливості сповна реалізувати свої здібності.

Велике співчуття у читача викликає і хрестоматійний образ головної героїні вірша «Швачка». Її життя — «вільна неволенька» — позбавлене будь-яких радощів, наповнене лише безконечною роботою, «остогидженим, проклятим нишком шиттям», яке «кров висисає», від якого «рученьки терпнуть, злипаються віченьки», але яке ніколи не буде оцінене багатіями, що паразитують на праці бідняків. Оцінні епітети, пестливі слова, риторичні вигуки посилюють емоційну наснаженість поезії.

Поряд із патріотичними мотивами і зображенням недолі трудівників однією з улюблених тем творчості ГІ. Грабовського є змалювання образів революціонерів та їхньої боротьби проти самодержавства. Герої вірша «Не раз ми ходили в дорогу» — це невтомні борці, мета яких — «добробут народний та воля». їх не лякають ніякі труднощі, бо мають у серці віру:

Шлях, мочений кров’ю та потом,

Нас виведе в панство свободи...

Рішучими бойовими закликами сповнена поезія «Уперед»: «Годі скніти рабами»: «Час кормигу гидливу знести!»; «Уперед до завзятого бою». П. Грабовський славить героїчні традиції попередніх поколінь, утверджує безсмертя тих, хто «стежки протора для нащадків».

Багато віршів митця присвячено його соратникам по боротьбі. Однією з них була Надія Костянтинівна Сигида, з якою поет провів кілька років заслання і підтримував зв’язки аж до її трагічної загибелі. Цикл «До Н. К. С.» є поетичним вираженням щирої поваги, любові, ніжності до друга по боротьбі. Самодержавні «косарі» безжалісно скосили «квітку», вона «поникла під косою, зів’яла ранком на зорі», та все ж зосталася жива у пам’яті народній. Так у поезії «Квітка» засобами образного слова (метафорами, символікою) Грабовський висловлює почуття незмірної втрати, утверджує безсмертя мужньої жінки-борця.

Інтимні мотиви звучать і в інших віршах поета («До матері», «Сон»).

Значну увагу митець приділяв самоусвідомленню себе як поета і свого місця у суспільному житті. Цій проблемі він присвячував не тільки зразки громадянської лірики, а й літературно-критичні статті («Дещо про творчість поетичну»).

Творча спадщина Павла Грабовського — яскраве виявлення сили, життєдайності, волелюбних традицій української літератури, її спрямованості у майбутнє.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.