Українська література - статті та реферати

Степан Васильченко (Степан Панасенко, 1879-1932) - огляд творчості

«Проза Степана Васильченка знаходить шлях до сердець читачів передусім тому, що вона правдива й поетична, зігріта почуттям поваги до людської особистості»,— писав Олесь Гончар про визначного представника української літератури першої третини XX ст.

Свій творчий шлях Степан Васильчко розпочав у 1903 р. оповіданням «Не устояв». Теми і сюжети для своїх перших творів письменник брав з власного життя і життя народу, яке також добре знав. Поряд із селянами зі сторінок його творів постають типові образи сільських інтелігентів, передусім учителів. Так, в оповіданні «Вова» розповідається про молодого педагога, кинутого напризволяще у глухе село, де ледь-ледь животіла початкова школа. Ми відчуваємо нервове напруження героя, який не може змиритися з втручанням властей у шкільні справи.

Втіленням непереможного страху перед начальством є вчителька Настя Григорівна з гуморески «Гріх». «Треба боятися, бо до чого тільки не можна причепитися»,— ця думка героїні лейтмотивом проходить через весь твір, написаний у вигляді сну-марення вчительки.

Колоритний малюнок з життя педагогів подано і в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній, навіть найбіднішій, селянській хаті готують щедру вечерю, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, влаштовують її зі знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба.

В оповіданні «Божественна Галя» у гумористичному плані показано діяльність учительки, яка зі стін семінарії винесла антипедагогічний «метод» — скубти своїм учням чуба, бити їх лінійкою. За допомогою прийомів комічного автор майстерно розкриває далеко не смішну правду життя. Усю розповідь письменник веде у спокійному, дещо глузливому тоні, особливо, коли читач дізнається, що самій учительці лише 15 років і вона сама любить попустувати та побешкетувати.

Від імені молодого вчителя, який уважно приглядається до життя, обираючи свою дорогу, ведеться розповідь в оповіданні «Над Россю». Разом зі старшим колегою Воблим головний герой їде провідати давнього приятеля — Феодосія Райка, який відрізняється від свого старого знайомого тим, що зберіг, незважаючи на своє невлаштоване життя, почуття власної гідності, любові до близьких, чесність і цільність.

Степан Васильченко художньо розробляє і тему виховання нової людини, розкриває психологію дітей-школярів, відтворює чистоту їхніх помислів, безпосередність дій і поведінки.

Своєрідним органічним поєднанням ліричного та комічного є гумореска «Басурмен», побудована на конфлікті між малим «безбожником» Семеном та його матір’ю. Події новели подаються через сприймання хлопчика. Автор вводить нас у душевний світ дитини. Звідси — специфічний ліричний характер гумору. Одним із найяскравіших епізодів, де джерелом комізму виступає невідповідність уявлюваного і дійсного, є сцена, коли мати побила сина і вигнала до «бусурменів», заборонивши повертатись додому, а той заховався не надто далеко — за клунею.

Уперше до образу хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповідання «Роман». Композиційно твір складається з 6 епізодів, у яких розкривається та чи інша риса характеру семирічного Романа. Із симпатією змальовується цей енергійний, непосидючий хлопець, який не знає «поважної ходи», біжить «з підскоком», а коли сідає відпочити, то на паркані чи на гілляці. Серцевиною твору є показ ставлення Романа до школи, а конфлікт полягає у глибокому протиставленні русифікаторської політики і природного потягу дитини до навчання рідною мовою.

Найбільшим досягненням у спадщині Степана Васильченка стала повість «Талант» (1912). У цьому творі знаходить художнє вираження традиційна для автора тема трагічної долі талановитої людини. Але повість порушує не тільки проблему занапащення таланту сільських учителів, а й жагуче їх прагнення поглибити свою освіту. У центрі повісті — дівчина Тетяна, вчителька початкової школи. Головна героїня обдарована від природи неабияким хистом. Вона співає у церковному хорі, бере участь у театральних виставах. Не тільки вродою, а й невгамовною веселою вдачею, намаганням нести людям добро, робити їх кращими запам’ятовується героїня. Дівчина вірить, що й інші люди допоможуть їй розвинути здібності простих селян. Гірке розчарування чекає учительку в розмові з «меценатами», які своєрідно повелися з довірливою героїнею, закривши улюблений театр Тетяни та вигнавши її зі свого товариства. Заїжджі «знавці» також байдуже відвертаються від неї. Переслідувана плітками та пересудами, Тетяна не може пережити лихо і накладає на себе руки.

Друзі-вчителі доклали всіх зусиль, щоб врятувати дівчину від зневіри. Характерне з цього погляду пряме й одверте звернення до неї оповідача Андрія Марковича, що є своєрідним ліричним відступом автора, вираженням його сокровенних думок: «... Ви гадали, що життя — це веселий жарт. Ні, Тетяно! Справжнє життя — з хріном, з кропивою жалючою, з полином. Нічого, що горенить, нічого, що часом запече так, що й сльози з очей бризнуть, — бадьоріше будеш, не заснеш, не закиснеш!»

Автор щедро використовує фольклорні засоби творення характеру, народні пісні, сповнені водночас ліричним і трагічним началами.

Повістю «Талант» Васильченко гостро засудив самодержавний устрій Російської імперії, саме існування якого руйнувало національні сили пригноблених народів.

Характерна для української літератури тема страждань солдат порушується в «Окопному щоденнику» і в оповіданні «Отруйна квітка», але переосмислюється автором у зв’язку з подіями першої світової війни.

У процесі творчих пошуків розкриваються характер дітей, їх світлі мрії у повісті «Авіаційний гурток». В основу її сюжету покладено наполегливе навчання й роботу учнів над здійсненням захоплюючого задуму — збудувати діючу модель літака.

У повісті «Олив’яний перстень» автор прагне відтворити модну тоді тему «трудового єднання міста і села». Дещо декларативним є сюжет твору, згідно з яким троє школярів-киян відправляються до своїх друзів Боднарів на Полтавщину і допомагають селянам під час жнив.

С. Васильченко відомий і як драматург. Твори «Минають дні», «Під Тарасове свято», як і повість «В бур’янах», змальовують обставини життя геніального Кобзаря. Образ легендарного народного месника — символу національної боротьби за правду — відтворено у п’єсі «Кармелюк». Письменник продемонстрував свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів у одноактівці «На перші гулі». Читачів вражає лірико-гумористичне осмислення етнографічного матеріалу, іскрометна сила дотепів, комедійних ситуацій тощо.

Степан Васильченко належить до творців української реалістичної прози початку XX ст. Для його стилю характерні м’який, щирий ліризм, поєднання доброзичливого гумору і нещадного сарказму, майстерність у змалюванні пейзажів і портретів, які відтворюють внутрішній світ героїв, яскрава індивідуалізація мови персонажів.