Українська література - статті та реферати

Максим Рильський (1895-1964) - огляд творчості

Всі публікації щодо:
Рильський Максим

«Все для людини і завжди з людиною — цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя»,— така оцінка Леоніда Новиченка однаковою мірою стосується і творчого шляху видатного письменника. Його поетичне слово позначене активною громадянською позицією, розмаїттям тем і мотивів, психологічною наповненістю і витонченістю поетичного образу.

М. Рильський рано почав віршувати, а вже у 15-річному віці видав першу збірку поезій «На білих островах» (1910). Її ліричний герой воліє спостерігати земне життя з надхмар’я мрій. У збірці не бракує символічно-персоніфікованих образів. Це й самі «білі острови», і літо у вигляді дівчини «в шатах зелених» з «росами-перлами»'в косах.

Природа рідного краю — головний персонаж наступної книжки «Під осінніми зорями» (1918). Автор зачаровує читача такими довершеними пейзажними замальовками, як «Поле чорніє...», «На узліссі». З життям природи у вірші «Яблука доспіли, яблука червоні...» зіставляється драматичне почуття юнака, який мусить зізнатися коханій, що їхня зустріч, можливо, остання. Розвиток цього почуття асоціативно відтінює образ спілих червоних яблук: «Вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні уста». Незважаючи на драматизм ситуації, зір митця тішиться красою осінніх барв: «Гей, поля жовтіють, і синіє небо....» А від останнього рядка, який став крилатим висловом, віє щирою людяністю: «Вміє розставатись той, хто вмів любить».

У 20-х роках, коли значна когорта українських поетів принесла у літературу революційні ідеї, закликаючи зруйнувати традиції минулого і на голому ґрунті розпочинати будівництво «пролетарської культури», Рильський разом зі своїми однодумцями-неокласиками — М. Зеровим, П. Филиповичем, М. Драй-Хмарою — гаряче обстоює гасло «До джерел!», необхідність примноження кращих естетичних традицій класичного мистецтва попередніх епох. У поезії «Шопен» (1934) зі збірки «Літо» автор образом вальсу славетного польського композитора-вигнанця підкреслює небачену силу виливу творчості на слухача, безсмертя великих художніх шедеврів людського генія. М. Рильський тонко підкреслює мінливість настроїв ліричного героя, викликаних неповторною музикою: «сльози радості» змінюються «сльозами смутку». А уява вимальовує образ коханої Шопена Жорж Занд, її жагучий погляд, що «блиснув із-під вій». Білий вірш наближає діалог поета з читачем до живої розмовної мови, але не позбавляє читача неперевершеного враження краси, яке є панівним у вірші.

Відгуком на події Другої світової війни став твір «Слово про рідну матір» (1941). За жанром — це невелика ліро-епічна поема, яка складається з 17 шестирядкових строф (секстин), побудованих усього на двох римах абабаб, і написана у патетичному ораторському ключі, бо відображає події високого громадянського звучання. Зі змісту твору видно, що її автор, перебуваючи у вимушеній еміграції в Уфі, всіма помислами линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. Свою безмежну любов М. Рильський виражає через образи улюблених куточків природи рідного краю, через ремінісценції (спогади) з її історії. Україна для поета — це і філософ та митець, мандрівний учитель народу Григорій Сковорода, це «гаряча дума Кобзаря», «молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії!»

Глибокий патріотичний зміст «Слова» втілений у досконалій художній формі. Патетичного звучання твору поет досягає підбором лексики: старослов’янізми — благословен, благовісне; короткими формами прикметника — славен, зелен, властен; тавтологічними висловами, навіяними народною піснею,— рута-м’ята, роси-сльози, злото-серебро.

Поема закінчується величним, переможним акордом: «Стає народ, гудуть мости, рокочуть ріки ясноводні!..»

Роль мистецтва, краси, естетичних переживань у повноцінному формуванні людини розкриває поет у вірші «Діалог» (1959). Він має пристрасний полемічний характер. «Перший голос» пропонує творцям викинути «допотопних солов’їв», «геть жбурнути» «симфонію та мрію», тобто відмовитися від мистецтва. «Другий голос» аргументовано заперечує намагання позбавити людину радості пізнавати світ у яскравій різнобарвності і обмежуватися лише жалюгідною роллю «додатка до мотора». Стаючи на бік «другого голосу», автор стверджує, що мистецтво допомагає людині жити і працювати, робить її духовно багатою. У такому ж ключі вирішує М. Рильський традиційну для 50-60-х років проблему суспільної значимості мистецтва, яка піднімалася у дискусії між «фізиками» та «ліриками», і в інших віршах, зокрема «Троянди й виноград» (1957).

Тему захоплення красою, любові до життя, людей, рідної природи поет розкриває і в останніх своїх збірках: «Голосіївська осінь», «Зимові записи», «Іскри вогню великого», на яких позначився вплив нової хвилі в українській літературі — творчості «шістдесятників». Ці збірки позначені тематичною і жанровою різноманітністю, мелодичністю та образністю вірша, багатством строфічної будови. У них яскраво виокремились головні особливості індивідуального стилю М. Рильського: гармонійне поєднання традицій класиків з новаторством у тематиці, образності, мові; своєрідна інтимність поетичних розмов з читачами; оптимістичний світогляд; відтворення загальних ідей через поетичні деталі.

Максим Рильський відомий українській літературі і як талановитий перекладач з білоруської, російської, польської, французької, грузинської, вірменської та інших мов (як класичної спадщини, так і місцевих авторів). Найбільшим досягненням на ниві перекладацтва вважається «Пан Тадеуш» за Адамом Міцкевичем.

Помітний слід залишив М. Рильський і як дослідник літератури та мистецтва, фольклору та етнографії, вчений-академік.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.