Українська література - статті та реферати

Рання творчість М.Коцюбинського: своєрідність тематики, проблематики, жанру та художньої мови («Андрій Соловійко...», «На віру», «П'ятизлотник», «Ціпов'яз», «Помстився»)

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

У «Ціпов'язі» та «П'ятизлотнику» (1892) сюжет будується не на побутовій трагедії, як у повісті «На віру». Тут значно менше зовнішніх описів, велика увага приділена психології персонажів, причому характери і вчинки героїв соціально зумовлені. Психологічний аналіз дедалі поглиблюється. Так, в оповіданні «П'ятизлотник» увага зосереджується на думках і переживаннях старих селян Хоми і Хими. Дійсність, події у творі подано крізь сприйняття героїв — бідних, знедолених селян. Внутрішній монолог і невласне пряма мова стають основою змалювання, заміняють авторську мову. В центрі твору — «старий білий п'ятизлотник», за допомогою якого розкриваються образи старого подружжя, підкреслюється високе душевне благородство бідняків. Напруженість дії, її драматизм і полягає в показі того, як важко доводиться оберігати жінці свого п'ятизлотника. Вона на собі відчуває голод і безвихідь, але змушена боронити єдине, що в неї залишилося, берегти не для себе, а для інших. Тому так вражає розв'язка оповідання, коли старі після почутої в церкві проповіді попа, уявляючи голодні страждання людей десь у далеких невідомих краях, піднімаються до справжнього громадянського подвигу самопожертви, віддають єдине, що в них є, на допомогу іншим. Показуючи життя трудівників села, опоетизовуючи їхні високі моральні якості, Коцюбинський намагається піднести образ позитивного героя як приклад для наслідування. В українській літературі мірою моральної і духовної висоти стала людина з народу, оскільки саме в ній бачився образ високої духовності.

Значним кроком вперед у творчості Коцюбинського було оповідання «Ціпов'яз» (1893), в якому стверджується непримиренність інтересів бідноти й багатіїв, що навіть рідних братів роблять ворогами. Використовуючи мотиви народних казок про Правду і Кривду, про двох братів — багатого і бідного, Коцюбинський зіставляє характери Семена і Романа Воронів. Останній пнеться в сільські писарі, мріє вивчитись і стати великим паном. На прикладі Романа Коцюбинський показує народження буржуазії в селі, підкреслює закономірність розшарування селянства. Семен уособлює простого бідного селянина, який, не маючи землі, прагне знайти з цього якийсь вихід. Крім цього, у творі порушується проблема розчарування селян в царських ілюзіях. Семен уже замолоду почав задумуватися над причинами соціальної несправедливості. Він твердо переконаний, що так далі жити не можна, що земля має належати тим, «хто коло неї ходить». Єдине, що йому залишається — віра у царя, сподівання на його милість. Коли ж на «прошеніє» Семена приходить відповідь — «оставлено без послєдствія», зазнають краху й царистські ілюзії селянина.

В одному з перших своїх оповідань «На віру», Коцюбинський зображує конфлікт особистого і суспільного, але в даном тексті автор стоїть на захисті маленького особистого щастя, тим паче, що соціуму воно не завдасть шкоди. Так, тут зображено драму особи, яка повинна обрати між сімейним щастям, хоч і «на віру», чи бути чистої в очах суспільства і Церкви, як його інституції. Чи не кожен мешканець с.Мовчан звішує на терезах власної совісті, який же шлюб міцніший: той, що піп зв’язав чи той, що «з великих любощів, з кохання»? В селі більш десяти хат, де живуть на віру, часто причиною є алогічний закон одружуватись вчетверте лише з дозволу архиєрея. Також Коцюбинський малює тут трагедію невдалих шлюбів.

В творі «На віру» Коцюбинський зображує не тільки характер, але й зміни настрою, душевні переживання героїв. Це робиться за допомогою монологу, діалогу (вагання Мотрі щодо життя на віру з Семеном), екскурсу в минуле (спогади Гната про дитинство). Але ще не надається такої функції пейзажу. Вони в повісті відіграють роль ліричних відступів, за невеликим винятком (наприклад, картина лісу, побачена Гнатом на шляху до волості. Так як шаленість вітру, який орлом налітав на зелену ліщину, плавно переходить у мелодійний шелест листя, так і розбурхані сваркою з дружиною нерви Гната тихо присипляються мріями про Настю, її лагідне обличчя. Та пейзажі часом не знаходять естетичного виправдання через їх необов’язковість. Окремі пейзажі статичні та розтягнені.

Михайло Коцюбинський. Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма. Письменник не захотів, щоби це оповідання було опубліковане. Як на мене, зробив велику помилку. Вперше воно було надруковане в 1924 році. Зворохобив письменника співробітник журналу «Киевская старина» етнограф Цеслав Нейман, який дав негативну оцінку твору. Більше того, він порадив письменнику «залишити невідповідне заняття і не калічити святу нашу мову». Структура розповіді ретельно продумана письменником. До кожного розділу оповідання вдало підібрано епіграф із поезій Тараса Шевченка, які відповідають описаному. Мова про маленьке село Босівка. Коцюбинський малює ідилію, за якою мало не в кожній хаті прихована трагедія.

«Невеличкі біленькі хатки його, окутані садками та левадами, розбігались по пригорку, мов білі ягнята по зеленому полю. Внизу, під пригорком, невелика чиста річка з маленьким, також чистим ставком, млином та греблею. Усе як слід, як бува в наших убогих селах. Здалеку веселий вид має сельце. Чимсь свіжим, тихим віддає від нього. Не один проїжджий гладкий пан, котрому проїлись і його розкішні будинки, і його тлусте життя, з заздрістю дивиться на таке сельце, любується їм, думає: «отут-то рай! отут-то спокій!». А не знає, що ті зелені розкішні садки, ті низенькі біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато безпросвітної темноти людської. Кожна хата має свою журбу, своє горе».

Свої проблеми і в хаті Харитона Шакули. Коли він п’яний, тоді стає добрим чоловіком. Одного разу на п’яну голову взяв додому маленького хлопчика, мати якого померла під час пологів. Але хміль минув, і Харитон усвідомив, що наробив. Лише гордість не дозволяє йому повернути малюка. На маленького Івана Соловійка в’їлася дружина Харитона Шакули — Уляна. Вона сварить чоловіка, аби відніс малого туди, звідки взяв. »Що він мені?! Рідня?! Робітник, муляв той, щоб я на його тратилася, харчувала, госпитувала? Чи я своїх дітей не маю, щоб за чужими ходити? Чи ми багатирі такі?». Але чоловік, як тільки чув нарікання дружини, відразу бив її, але малого нікуди не відносив. Харитон і до своїх дітей був не ласкавим. А коли бачив, що дружина знущається з Андрійка, б’є його, то й собі прикладав руку. Одного разу Уляна напекла пиріжків, але лише для своїх дітей. Це обурило Андрія. Коли малі поснули, він поїв їхні пиріжки. Зранку всі здогадались, хто це міг зробити. Андрія побили. Він затаїв злість на всіх і навколишній світ. Коли корова зайшла на чужий город, Харитон сильно побив Андрія, аж той не впізнавав навколишніх. Ледве одужав. Але відтоді став красти не лише в своїх, а й у чужих. Всі знали, хто злодій, але впіймати його не могли. Аж ось старшина не витримав. Люди скаржилися йому на Андрія. Він викликав до себе злодія і сказав, що нехай той іде геть із села. Дав йому відповідний папір — і Андрій помандрував у світ широкий.

Потрапив він до пана Жука у найми. Робота була неважкою. Проте Андрія тягнуло до злодійства. Одного разу Жук упіймав його на гарячому, коли злодій вкрав у нього гроші. «— Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? — тихо і мнягко казав Жук. — Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? Я б тобі був накинув й ще кілька карбованців. А красти?! Так чесні люде не роблять! Ти собі поміркуй: за такі речі тебе всюди вигнали б, і ти, скитаючись на чужині, пропав би нізащо, ні про що… Я тебе не прожену. Мені тебе жаль. Такий молодий парубок — і краде. Мені дуже жаль таких людей…» Справжній переворот стався в душі Андрія Соловійка після цих слів пана Жука. Ще ніколи з ним так лагідно не говорили. Зазвичай за злодійство лише нещадно били. Вперше в Андрієвій душі прокинулася совість. Він почервонів і поцілував Жукові руку. З часом Соловійко і Жук стали товаришами. Пан навчив його грамоти. А через декілька років Андрій вивчився на вчителя. Він став зовсім іншою людиною. Про злодійство чи ненависть до людей вже й не було мови. Сталося так, що за розподілом його послали вчителювати до рідної Босівки. По дорозі він довідався, що померли його прийомні батьки — Харитон і Уляна. В селі теж не відразу в новому вчителеві упізнали Андрія Соловійка, якого запам’ятали злодієм. Думали, що він вже давно вмер у в’язниці. Андрій промовляє перед селянами. Його слова прості, але доходять до серця кожного. «… Я той самий, котрого ви років п’ять тому назад боялися, як злодія, мало не розбійника… котрого ви ненавиділи, називали непутящим… Я той самий. Тепер я приїхав до вас вчителем... Я був сирота… мене не любили, мене били, надо мною знущалися… Ні від кого я не бачив ласки, не чув щирого слова, слова правди… За таке життя я віддякував, чим міг, Шакулам, царство їм небесне, нещасним людям… а потім, як стало сили, я свою злість зганяв на неповинних людях. Я не знав тоді, що то за совість, що то Бог… Я був темний, нерозумний… Сором мені за мої діла! Тепер я не такий: знайшлися добрі люде, показали мені совість, освітили розумом мою голову — тепер я не такий! Перше я тілько вмів ненавидіти людей — тепер навчився їх любити, навчився вибачати їх вину темнотою їх». Вчитель розповідає селянам, що саме навчання привело його до того, ким він став. Він закликав людей давати дітей до школи, щоб ті стали грамотними, вміли читати, розуміти, що насправді відбувається в житті. «Та й самі учіться, брати мої! Побачите, що легше буде жити на світі, як освітитесь світом науки. Лучче пізно, ніж ніколи! Я вам живий приклад! А я, люде добрі, щоб залагодити свою вину перед вами, і для того, що мені довг мій велить, завше готовий помогти кожному з вас чим можу, готовий бути братом, щирим порайчиком…». Люди глибоко задумались, пройняті словами вчителя. «Через дві неділі, як Андрій відкрив школу, — вона була повнісінька. Дітвора з охотою бігла до доброго вчителя і добре, прихильно вчилась. Декотрі і батьки приходили до Андрія вчитись розуму. За розум, добре серце, чесність, щиру пораду і поміч всі люде з Босівки і інших сіл казали, що не знали і не знають луччого чоловіка, як Андрій Соловійко». Попри педагогічно-дидактичне закінчення оповідання, воно, на мою думку, належить до вершин творчості Михайла Коцюбинського.

Михайло Коцюбинський. Помстився. У короткому оповіданні письменника закладений глибокий філософський сенс. Трагічна історія має оптимістичне закінчення. Михайло Коцюбинський не вперше у своїй творчості застосовує цей прийом. Свирид, здається, втратив інтерес до життя. Кохана жінка зрадила йому. Життя без Марії немиле Свиридові. Аж тут він дізнається, що Лука, з яким працює поруч, і є призвідником його нещастя. Він звабив Марію. Вона завагітніла від нього. Лука кинув нещасну жінку з дитиною, яка незабаром померла. У Свирида є хороша нагода поквитатися з Лукою. Той п’яний, міг втопитися в річці, і всі би вважали, що це природна смерть. Але Свирид рятує Луку, не дає йому захлинутись у воді. Він заводить побратима-недруга до шинку — і там зустрічає Марію. Вона в розпачі просить у Свирида вибачення за зраду. Чоловік пропонує піти разом з ним і розпочати нове життя. Марія погоджується. «З плавнів знявся білий туман, сивими хмарами покотився по тихому Дунаю, закриваючи блакитні гори, заступаючи світло сонця… Мрака ця віщувала, однак, чудову днину… Так і в серці подорожніх зоріла надія на щасну долю, що розвіє колись й самі згадки сумного минулого…».

Дослідники творчості Михайла Коцюбинського здебільшого звертають увагу на подібність в оповіданні «Помстився» краєвидів села Джурджулешти, де влітку і восени 1892 року побував письменник. Але це лише тло, на якому розгортаються події. Сама історія прилаштована до описів природи. Бачимо спочатку контрасти, а потім гармонію з даним Богом. У душі Свирида гору бере добре начало. Він не вбиває Луку, хоча міг це зробити. Саме слово «помстився» з назви оповідання в інтерпретації Михайла Коцюбинського має зовсім інший сенс. Марія повертається до Свирида — і це найбільша помста безталанному Луці, який відмовився від неї. Письменник вслід за героями вірить у їхнє щасливе майбутнє.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.