Українська література - статті та реферати

Функція художньої деталі в новелах Коцюбинського «Сміх», «Подарунок на іменини», «Коні не винні»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

У «Подарунку на іменини» М. Коцюбинського спостерігаємо цілу галерею деталей-індексів, кожна з яких вирізняється своєю значущістю та шляхом авторського акценту. На схемі на- ведено, як кожна пов’язується з конкретним персонажем: Картуз — індекс, що відкриває читачу особливості рис характеру батька й сина: вислів «˂…˃ ляснув по-офіцерськи лакерованим чоботом в чобіт і з досадою кинув картуз на вікно» [7, с. 194] характеризує незадоволеність, злість; діалог «Скільки взяв Шмуль за картуз? — Рубель двадцять оддала… — Ах, сучий син… Більше рубля не треба було давати. Де ж той картуз?» [7, с. 198] відображає скупість; фрагмент «Доря промчався до риштовання, замітаючи по- лами глину, гублячи синій картуз і розкриваючи широко руки» [7, с. 207] показує сміливість і впевненість, незважаючи на дрібниці; «По дорозі підняв Дорин картуз, обтер старанно, хоч не- свідомо, рукавом глину і поніс так в лівій руці» [7, с. 208] — це звичка берегти зароблене власним коштом. Волосся і гребінь, зуби — індекси, що вибудовують в уявлен- ні читача образ матері й страченої жінки: фрагмент «˂…˃ од того руху підскочив на лутці жінчин беззубий гребінь і легкий, збитий жмуток брудного волосся вчепився до рукава» [7, с. 194] характеризує неохайність і бай- дужість Сусанни (минулі звички, що залишились із борделю); «Сусанна сиділа щаслива, одкривши зіпсовані зуби, вся в тінях од широкого кола волосся, на дві третини чужого» [7, с. 199]: колишня професія позначилась на здоров’ї жінки; фрагмент «Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця» [7, с. 207] — це епізод, на основі якого читач порівнює два жі- ночі образи (матір і страчену); своєрідна іронічна антитеза до здоров’я матері. Відкрита голова жінки з розпущеним волоссям впливає на емоції сина, адже його свідомість відразу ідентифікує страчену з матір’ю. Коліна: висловлювання «наскочив на жінку і з криком обняв їй коліна» [7, с. 207], «все тісніше туливсь до колін» [7, с. 207], «все повторяв з плачем, ще глибше ховаючи голову в теплі коліна» [7, с. 208] — це знову співвіднесення: затишок, тепло й ласка, отримані вдома від матері, актуалізують пам’ять персонажа та спонукають до захисту. Усі деталі-індекси є наскрізними, оскільки неодноразово повторюються в тексті, збуджуючи читацькі емоції й почуття.

Страх і розпач, які охопили Чубинського («Сміх»), виступають не у плані загальнолюдському й біологічному (чекання смерті), а за логікою характеру. Чубинський — це демократично настроєний інтелігент, а не революціонер, що чітко усвідомлює мету і розуміє майбутнє. Трагічність ситуації зумовлена раптовим прозрінням героя. Своєрідний імпульс у «прозрінні» Чубинського — сміх Варвари, що набуває у творі символічного значення. «Сміх» наймички Варвари, яка, не знаючи, що він заробляє на життя розумовою працею, а не зиском, як поміщик або фабрикант, бачить у ньому «пана» і, не розуміючи справжньої суті спрямованих проти передової інтелігенції погромів, радіє з того («...І нехай б'ють... Ха-ха-ха!.. Бо годі панувати...»), змушує Чубинського побігти до кухні. І тут він побачив «те, біля чого щодня проходив, як той сліпий. Ті босі ноги, холодні, червоні, брудні й порепані... як у тварини», «зламану силу, що йшла на других, щоб їм «було добре», відчув невідповідність між тим, що говорив на зборах, змальовуючи «протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, хто мусить її брати». Письменник завершує оповідання своєрідною реабілітацією героя, який визнає права наймички, дивується, чому вона не страйкує, відчиняє віконниці, готовий прийняти кару за те, що мимоволі був спільником панівного класу.

Чубинський не лицемірив, коли на мітингах відстоював права знедоленого люду. Його прізвище недаром «було ненависне поліції», погромники мали за що внести його в список «ворогів уряду». Але до випадку з Варварою він не усвідомлював належним чином, яка глибока прірва відділяє народ від привілейованих станів. Він не помічав бідняцького животіння наймички на власній кухні. Вибухнувши на хвилину-другу страшним сміхом ненависті наймичка знову повертається до своїх справ, знову стає спокійною та врівноваженою, як раніше. Для Чубинського пережите потрясіння стає поворотним моментом, початком душевної перебудови.

У розвитку конфлікту твору, в створенні високої емоційної напруженості неабияку роль відіграє майстерне композиційне розміщення епізодів, організоване за принципом градації. Тривога адвоката за себе і родину, викликана неприхованими погрозами чорносотенців, весь час посилюється. «Вже кілька днів помічав він якихсь непевних людей, що стежили за ним, куди б він не йшов. По ночах біля вікон бовваніли якісь темні фігури і тислись попід паркани, коли на них звертали увагу. А вчора, проходячи по вулиці, виразно почув позад себе лайку, що напевне відносилась до нього. «Оратор, оратор»,— злісно шипів якийсь здоровенний чорний хлоп і блимнув на нього очима, коли він озирнувся». Спочатку повідомлення наймички про якихось людей, що «питали пана», потім розповідь студента Горбачевського про наміри чорносотенців знищити «раторів» та «демократів», доповнена схвильованими словами вчительки про вже здійснювані криваві розправи на вулицях, збуджений крик доктора, якого обурює безпорадність адвоката і йому подібних, напружують дію до краю. Тепер на Чубинського напав ганебний, підлий страх: «...звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів».



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.