Українська література - статті та реферати

Ідейно-художній зміст оповідань Л.Мартовича «Нечитальник», «Ось поси моє», «Іван Рило»

Всі публікації щодо:
Мартович Лесь

Перше сатиричне оповідання «Нечитальник» було написане 1888 р. на підставі особистих вражень молодого автора від громадської роботи і порушувало так звану тему «нечитальника» (так називали в Галичині найбільш відсталу частину населення, що виступала проти паростків освіти і прогресу, якими були хати-читальні). З оповідання постає образ забобонного, зубожілого селянина — «нечитальника», який знаходить заспокоєння в пияцтві, проклинає панів-здирників, брехливість газети, байдужої до становища трудящих. І хоч молодий автор ще не вмів належно узагальнити життєві явища, а художнім образам надати потрібної яскравості, це оповідання виявило у Мартовича сатирико-гумористичний талант і глибоку спостережливість. Саме тому «Нечитальника» високо цінили сучасники письменника, а в авторі твору побачили «нового Гоголя», віщуючи йому «велику будучність» на літературній ниві.

Разом з тим письменник переконливо показує, як споконвіку успадковані біднотою старі погляди, звичаї поступово змінюються, як селяни починають розуміти силу громади. Ошуканий австрійською владою, герой оповідання «Ось поси моє» Семен Заколесник закликає односельчан, таких же злидарів, як і сам, до згуртованості: «Пани мають своє право, а ми повинні тримати своє... Ми не маєм казати один одному: ось поси моє, а маєм усі взятися за руки красно та й сказати: ось поси наше!».

У ряді новел («Іван Рило», «Смертельна справа», «Війт», «Хитрий Панько», «Квіт на п’ятку» та інших) Лесь Мартович викриває лицемірність буржуазної демократії, австрійської «свинської» конституції, як її образно назвав І. Франко. У них змальовано типову обстановку виборів на західноукраїнських землях, засуджено фальш проголошуваних буржуазних свобод.

У фейлетоні «Іван Рило» (1895) письменник виписує гротескний образ ненависного трудящим пансько-попівського підлабузника й пристосуванця. Це зрадник інтересів бідноти, перевертень, що володіє химерною здатністю перетворюватися на всяку тварюку: свиню, собаку, зайця, а також вселятись в інших людей, щоб зробити їх подібними до себе. Вірний пес попа Кабановича і пана Деришкірського Рило в усьому їх слухається і особливо «лютує» під час виборів, голосуючи за тих, на кого вкажуть пани і попи. Автор дошкульно висміяв такого хамелеона, носія покірливості і рабського плазування перед експлуататорами, засудив як типове для тодішньої Галичини соціальне явище.