Українська література - статті та реферати

Ідейно-естетичні пошуки, тематика, проблематика у збірці М. Черемшини «Село за війни»

Всі публікації щодо:
Черемшина Марко

Після тривалої перерви, на початку імперіалістичної війни, Марко Черемшина повертається до літературної творчості. В 1925 році в Києві у видавництві «Книгоспілка» вийшла друга збірка творів Марка Черемшини під назвою «Село вигибає. Новели з гуцульського життя», куди ввійшли вибрані оригінальні твори і переклади, опубліковані в різних часописах. Основною темою стає село за війни. Відтворюючи картини війни та засуджуючи воєнний розбій, ведучи страшну розповідь про винищення та вимирання гуцульського села, Черемшина у циклі новел «Село за війни» правдиво відображає всю складність життя на західноукраїнських землях. Скупе на людські радощі, сповнене горя селянське життя стало ще нестерпнішим, ще трагічнішим під час війни. Здавалось що у війну село вигибає. Письменник виступив з антимілітаристськими творами, у яких засудив війну, показав страхітливі її наслідки. В оповіданнях циклу «Село за війни» змальовано похмурі картини розправи цісарської армії над мирними жителями, яких звинувачували в зраді, в шпигунстві. У циклі увага письменника зосереджена на життєво достовірних, сюжетно значущих ситуаціях. Голосова активність оповідача — очевидця описуваних подій — величезна. Він так художньо достовірно відтворює їх, що читач заглиблюється в народне життя, гостріше відчуває його діалектику. Розповідаючи про конкретні події, письменник не подає широкого історичного тла, географічних подробиць. Читачеві нелегко буває встановити, про який етап війни йде мова. У цикл «Село за війни» входить вісім творів: «Село потерпає», «Перші стріли», «Поменник», «Бодай їм путь пропала!», «Зрадник», «Після бою», «Йордан», «Село вигибає». Органічна єдність сюжету, зумовлена відтворенням цільного епічного художнього задуму, пройнята «наскрізною» ідеєю, загальним пафосом. Кожна з восьми новел має свій закінчений зміст, разом з тим всі вони зв'язані спільними героями, однією сюжетною лінією. Композиція циклу теж дає підстави розглядати його як новелістичну повість. Відповідно до конфлікту (а він у даному випадку антагоністичний) згруповані персонажі. З одного боку — село й окремі його жителі, з другого — ворожа вояччина і Дзельман як бридке породження війни. в циклі взагалі, можна говорити про образ автора — очевидця подій, який розповідає або пре бачене в минулому, або про те, що відбувається на його очах. Автор не тільки констатує хід думок і події, а й вболіває за долю героїв, що виражається через ліричну відступи — прямі звертання до людей. Черемшина застосовує різні способи відтворення життя: принцип «прямої» авторської розповіді з складними зіставленнями; форму оповіді героїв про себе, про своє життя (Митро Пужливий); зображення об'єктивної реальності з погляду тих чи інших персонажів. У «Поменнику» таким персонажем виступає село. Напруга досягає кульмінації в новелах «Після бою» і «Село вигибає». Село стікає кров'ю. Смерть стає масовою. Поле вкрите трупами («Після бою»). Синонімічні вирази і евфемізми діалогу уточнюють головну думку новели: село вигибає. І все ж своєрідна «відкрита» розв'язка твору говорить про інше. Крім блукаючих по воєнних дорогах, у вимираючому селі залишилися живими баба, козак, молода дівчина. Життя продовжується. Надзвичайно цікавий, оригінальний і ба-гатогранний метонімічний образ села — спільний для всіх новел циклу. Селу судилося винести основний тягар війни — найстрашнішої, найжорстокішої. Як справжній товариш пізнається в біді, так війна випробовує характер всього народу, його моральну стійкість. Зміни обличчя села, його психології, зумовлених війною, Черемшина відтворює в найрізноманітніших відтінках. Ось воно стривожене, перестрашене, «як старі двері з виглоданих одвірків, за свій поріг упало»; «у личко пісніє і потерпає» («Село потерпає») ; робить «волю і хорватам, і пушкарям і поволі привикає до війни, гей до ярма» («Перші стріли»); зазнає згубного впливу війни: «Гей, та ж бо то на світі пусте село! Один одного в лижці води втопив би» («Поменник»); «гудить і харчить, гейби за горло душене» («Бодай їм путь пропала!»); недобите «чупер собі миче» («Після бою»); вимирає («Село вигибає»). Характерним є оповідання «Зрадник», бо зрадником став селянин, котрого чорна корова у літню спеку перебігла лінію фронту. В оповіданні «Поменник» показано, як розстріляно цілий гурт селян тільки за те, що під час перебування в селі «москалів» піп поміняв їм старі поминальні книжки на нові з православним хрестом. Через цикл оповідань на теми війни проходить образ шинкаря Дзельмана, який уміє вислуговуватись. Він підступно позбавляється ненависних йому селян, беручи одночасно хабарі ніби для їхнього врятування від розстрілу, є звичайним мародером, який роздягає трупи вбитих вояків. Заключним акордом є оповідання «Село вигибає». Письменник показав війну і всі її жахливі наслідки через призму сприймання селянина-гуцула, якому вона несла руїну і загибель. Він не міг розуміти справжніх причин, але добре бачив її наслідки, дивився на неї «знизу», відчув її тягар на своїх плечах. Порівнюючи героїв новел «Карби» з героями циклу «Село за війни», бачимо, що останні змальовані далеко повніше. Село загартоване, сильне, вольове, оптимістичне. У новелах довоєнного періоду село виступає як суб'єкт, що змушує прислухатись до свого голосу, у післявоєнний період цей суб'єкт наказує вірити у свою силу, бо ця сила здатна витримувати і найбільші удари, вона може подолати і найважчі труднощі та випробування. Якщо герої збірки «Карби» задихалися сплачуючи податки («Святий Николай гарті»), просили смерті для себе («Чічка» «Грушка», «Бабин хід»), закінчували життя самогубством («Дід»), слабо протестували («Раз мати родила»), то герої циклу «Сел за війни» проклинають насильників («Перші стріли», «Зрадник», «Бодай їм путь пропала!»). Для комендантів, австрійських жовнірів, лихварів і панів Черемшина знаходить зовсім інші барви, інші слова. Тут лірик поступається перед сатириком у викритті жорстокості, цинізму, жадібності, безчестя. Дві домінуючі риси характеру неприятеля — жалюгідне боягузтво і жадобу до збагачення — підкреслює Черемшина, використовуючи засіб контрасту не тільки в змалюванні дій, вчинків персонажів, а й у зовнішньому вигляді. У збірці «Село вигибає» Марко Черемшина далі розвиває ті ж композиційні, жанрові, мовностилістичні засоби, які характеризували його першу збірку. Він часто вдається до ритмізованої мови, до поетики голосінь, дум та коломийок. Вибір ритмічної структури визначається змістом твору або його частин. У межах однієї новели ритм розповіді може змінюватися залежно від змісту. Так, у новелі «Зрадник» чергується ритмомелодика думи і голосіння. У новелі «Перші стріли» в коломийковому темпі подано опис свята («храму») і ритм авторської розповіді передає ритм танцю. Характерною ознакою творчого почерку митця і в цей період є лірична настроєність, для створення якої письменник членує, як і в ряді творів збірки «Карби», абзац на окремі речення. Сюжети мають фрагментарний характер. Є і безсюжетні твори («Село потерпає»). Образи персонажів окреслені побіжно, як правило, без деталізації зовнішності, здебільшого без цілісної портретної характеристики; в центрі уваги — настрій людини («Зрадник»). У збірці «Село вигибає» помітнішим, ніж у перший період творчості, стає використання засобів комічного. В іронічно-сатиричному ключі написана більша частина твору «Перші стріли». Засоби іронії та сатири автор використовує, говорячи про «хо-робрість» австрійських вояк, про ставлення до них селян.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.