Українська література - статті та реферати

Тематика та художні особливості оповідань А.Тесленка «За пашпортом», «У городі», «Хуторяночка»

Архип Тесленко ввійшов в історію української літератури як співець селянської бідноти, правдивий і безпосередній виразник настроїв народних мас. Зубожіння, пролетаризація селянства — як наслідок капіталістичної експлуатації, визвольні прагнення сільської бідноти — основні теми творів Тесленка.

Соціальні конфлікти і контрасти він зображував з позицій революційного демократа. Вже перші оповідання Тесленка були пройняті гарячим протестом проти безправ’я і визиску трудящих мас. Герої оповідань «За пашпортом», «Хуторяночка», «Дід Омелько», «Наука» — це зубожілі селяни, наймити і наймички, які змушені тяжкою працею здобувати шматок хліба в наймах у жмикрута, в пана-землевласника, в міського купця.

Письменник показує, як в умовах гноблення розбиваються надії селянської бідноти на поліпшення свого становища. Розбиваються мрії молодого селянина-заробітчанина наймитською працею вибитися із злиднів («За пашпортом»). З дитячих років він працює в наймах. Від куркуля хлопець іде в найми до великого землевласника. Виснажлива праця біля машини під наглядом прикажчиків, поганий харч, штрафи, образливе для людської гідності поводження пана-землевласника викликають у наймита почуття обурення і протесту. Наймит вирішує йти на заробітки на південь України. Але з наказу пана сільська влада не видає парубкові пашпорта і примушує повернутися на роботу в панський маєток. Безземелля, злидні міцно тримали в лабетах голоду бідняцькі родини, породжували численні трагедії. В світі визиску й наживи визнавалася лише одна влада — влада грошей. Вона ламала і нівечила життя трудящої людини. Пай з оповідання «За пашпортом» наживається на штрафах і 0дробітках наймитів, тримає в руках цілу волость. Соціальне й психологічно загостреним є образ Парасі, в новелі «Наука». Парася — напівсирота. Батька передчасно загнала в могилу нужда. Мати не може найнятись на службу. Ніхто не хоче брати наймичку з малою дитиною. У знедоленої молодиці один вихід — жебрати. Перші, надзвичайно болісні кроки освоєння «науки» лжебрацтва і є темою оповідання «Наука». Жебрацтво стало єдиною професією, доступною дітям сільської бідноти.

Твори письменника про наймитську долю пройняті щирим уболіванням. Доля селянина-бідняка постійно хвилювала письменника. З винятковою силою реальності показав письменник щоденні бідування злидарів, нестерпні умови їхнього існування.

скупими словами розповідає молодий письменник про долю наймита Павла Грищенка в новелі «За пашпортом», а перед читачем постають страшні картини. От дитинство Павла: «Було й вола налигать не достану, а ще й по ріллі спотикаюсь, — оремо... Та ще босий, та ноги поб’ю, поколю було, та порепаються... Та прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать. А в тебе се й те болить, та не хвались, що й болить. То сьорбнув борщу, чи ні, та мерщій на ніч жени... Та й виразки зав’язать не вспієш...» Не стало кращим життя і в дорослого Павла: «...пан, або її пані... гірші за собак». Вдень працює наймит, уночі пасе худобу, а за найменшу провину господар здирає штраф, а то й у зуби дасть. «Терпів, терпів, а це вже й нікуди», — і парубок вирішив вирватися з пазурів поміщика-кріпосника, податися десь в інші краї. Для цього й прийшов у волость за паспортом. Не вірить знедоленому волосний писар. Горою за пана-експлуататора стоїть і старшина. «Нікаких же пашпортов!.. — накинувся він на Павла. — Твій барин заявленіє дав — не видавати такового. Ти самовольно пішов од його... свиня! Роби ступай!» Так і не знайшов кращої долі безправний наймит. Глибоким співчуттям до нього, проймається читач, скипає гнівом проти панів та їхніх посіпак.

Ось як починається новела «За паспортом»:

«У спасівку раз мені в волость треба було. Іду. Надворі було так гарно, сонячно, тепло... У волості й вікна були поодчиняні, аж двоє. В одно писар оселедець укутував, у друге — сторож графин виполіскував. Підходжу ближче. На східцях сидить парубок якийсь, похнюпився і не зворухнеться.

— Здрастуй! — кажу. — Не знаєш, тут старшина?»

Кілька рядків, а в них подано пейзаж, дана картина місця дії, є два персонажі хоч і на другому вони плані, та автор уже встиг показати їх у дії, причому до писаря, що «укутував оселедець», виявив своє негативне ставлення, показано й убитого горем головного персонажа новели

Далі автор кількома точними штрихами доповнює зовнішній портрет парубка: «Смутний, худий, загорів, ніс полупився... Та ще й зодягнений... чумарчина в дірках на ньому, картуз аж рудий — виношений такий, коліна поналатувані, чоботи стоптані, аж жалко дивитися на нього». Авторська мова уривчаста. Вона відразу передає читачеві авторову схвильованість.

Після цього в жвавому діалозі, що по суті є вдало вмонтованим в авторову розповідь основним оповіданням, розкривається доля наймита Павла Грищенка. Вставне оповідання стає немовби в центрі новели. Та виявляється, що не всі колізії в ньому вичерпані. Найгостріша буде у розв’язці.

У дію включається дядько в брилі, що озвався до парубка й почав розповідати про свої заробітки. Потім Павло піднесено мріє про щастя. «Як ось приїздить старшина». Паспорта він наймитові не дав, і парубок залишився з розбитими надіями. Остання ситуація виникла начебто раптово, але вона не тільки закономірна — вона зв’язує в єдиний ланцюг всі попередні події, дає читачеві правильне розуміння цих подій. Цей композиційний прийом властивий новелістичному жанру.

Виряджає батько дочку до міста: «Плач, не плач, а нічого не поможеться. Я вже ось стільки жалів тебе, не наймав, а це не по силі вжаліть». І вже через два тижні дівчини не впізнати: «Щоки позатягало їй, очі як у ямах, сльози блищать...» Бо в наймах і непосильна праця, й знущання, і зневага («У городі»).

У новелі «Хуторяночка» марить про щастя наймичка Марина. «Як другі он... старостів сподіваються, — говорить вона матері, — а ви мене в наймах душите й досі!..» У наймах минули молоді літа, і найзаповітніша Маринина мрія: одружитися, мати сім’ю, працювати на неї — не здійснилася. Дівчину зацькував пан-розпусник, влада пограбувала у неї все її багатство — кожушаночку, що берегла на «придане».

Поміщик довів до самогубства. Залишилась безпорадна, немічна мати, що тужить за дочкою. «Спокійного сну вам, карі оченята!» — стримано кінчає автор. Але він, як і в першій новелі, ледве стримує страшенний гнів.

«Хуторяночка» — сумна розповідь про трагічну долю дівчини-наймички Маринки. Герой оповідання «За пашпортом» — Павло Глищенко — не може вирватися із нужди, тяжкого визиску, знущань, тому що пан, в якого він служив, заборонив старшині видати йому пашпорт.