Українська література - статті та реферати

Другий період творчості О.Олеся (1919-1944). Основні мотиви лірики, особливості версифікації, поетико-стильових засад поета

У 1919 р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім печаль мою» (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся: Душа розірвана, як рана.» Бальзам далеко так, як сонце, А сонце, сонце, як і щастя. Там, там, лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози»)

Осмислюючи складну долю України, поет часто звертається до історії, він багато пише про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київської Русі. Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930 р. у Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Отже, в еміграції (1919 — 1944) Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою…» (1923) «Поезії. Кн. Х»( 1931).

Тяжкими були останні роки життя поета. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, де перебував Олесь, угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенхаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета Ольжича.

22 липня 1944 р. Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

Багато творів Олесь написав для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя»,. «Іменини», поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками. Відомий Олександр Олесь і як перекладач: казки В. Гауфа, «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло,, арабські казки, та інше. Він є автором драматичних творів «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Ніч, на полонині».

Добірка віршів «Минуле України в піснях. Княжі часи» була створена поетом восени 1920 року, коли Українська Народна Республіка зазнала поразки. Ці вірші є поетичною оповіддю про минуле українського народу, про князів Київської Русі, про їхню мудрість, любов до рідної землі, хоробрість та мужність.

Олександр Олесь ніколи не стояв осторонь тих процесів,, які. відбувались у його країні, навіть перебуваючи в еміграції. Виступаючи, в передреволюційній атмосфері» в лавах молоді і разом з нею відчуваючи, всім своїм єством! приливи й відливи революційної енергії, поет свідомо хотів віддати своє слово в службу революційному відродженню, свого народу «О слово! Будь мечем моїм!»,— пише він в поезії: 1907 р. Слова: «Будь мечем моїм» Олесь хотів поставити й заголовком своєї другої, книги,, що. містила поезії 1907 і 1908 p., в котрих особливо сильно відбивались громадські настрої. Але в тодішніх цензурних умовах такий заголовок був неможливий.

Трагедію революційного проводиря і маси-юрби з її інерцією і вульгарним скептицизмом або. так званим здоровим розумом, глибоко відчувши: її, в тодішніх відносинах, поет відтворив у своїй драматичній поемі «По дорозі в Казку», найбільшому і, мабуть, чи не найкращому своєму творі, написаному у 1912 році. В символічнім образі шукання стежки в глухому лісі Олесь зумів прозоро й сильно представити складний шлях пошуку ідеалу життя, з гіркотою демонструючи трагічну суперечність між духовністю, мрією і жорстокістю, прагматизмом, обмеженістю пригніченого лихом натовпу; переходи до віри й обожнювання вождя під його самопевним покликом; короткий революційний пафос і раптовий упадок при перших проявах слабкості й вагання «вчителя». Безперечно, такий сюжет не може не викликати асоціації з поемою І. Франка «Мойсей», де ізраїльський народ, шукаючи шлях до обіцяної Богом землі, також легко зрікається свого лідера, втративши віру в світле майбутнє.

Через кілька років Олександр Олесь ще раз звернувся: до цієї теми, що глибоко його займала,— в гарній поезії «Лебідь», де знов-таки символічно показав поводиря, який тільки ціною власної крові зумів відкрити своїй «зграї» шлях до «світлого майбутнього»:

На болоті спала зграя лебедина, Вічна ніч чорніла, і стояв туман… Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран…

Але невірним було б вважати, що лірика Олександра Олеся складається суто з поетичних творів суспільно-політичної тематики. Адже його пейзажна та інтимна лірика варта не меншої уваги, ніж громадянська. Твори поета декламували гімназисти й студенти, на літературних вечірках, а відомі композитори Микола Лисенко, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич клали їх на музику. Так, наприклад, поезія «Чари ночі» стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов’ї!». Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини та природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно ше-лестить, траві струмок воркоче», природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя тільки «єдина мить». А звідси й заклик забути хоч на якийсь момент «сум, думки і горе», влити струмінь власної душі в буйне, «шумляче море» життя природи.

В поезії «Любов» автор майстерно розкриває внутрішній світ закоханого юнака, вдається до різних прийомів, щоб передати глибину його переживань. Блакитна ніч така неповторна, бо, як уявляється юнакові, чекала на прихід його коханої. Герой переконаний, що прозора «срібна мла», якою все оповите, не випадкова, адже «ніч ясна убралася для тебе, для тебе й срібло розлила».

Поетичний літопис, створений Олександром Олесем на чужині, — це історія мук і сліз, жалю за рідною стороною. Сумне життя на чужині, нестерпний біль і втрати знову повертають думку до того, про що мріялось і що не збулося. А не збулося саме життя. У поета вихоплюється трагічний зойк: «Як жити хочеться! Несказанно, безмірно!» Не нажився, не надивився на красу світу, не напився нектару з келиха краси поет. Його доля — це страждання. Олександр Олесь двома потужними струменями своєї творчості — інтимним і громадським — швидко завоював прихильність серед народу. Його лірика хвилювала людей, підносила, кликала до любові, сонця і свободи. Чемно і зворушливо для всіх поколінь звучить музика «Чарівночі» ця пісня давно вже стала народною.