Українська література - статті та реферати

Творчість П.Карманського. Тематика, провідні мотиви, поетико-стильові засади (збірки «З теки самовбивці», «Ой люлі, смутку», «Пливем по морю тьми», «Al Fresco», «Кривавим келихом»)

29 травня 1878 народився український поет i перекладач Петро Сильвестрович Карманський (псевдоніми — Петро Гіркий, Лесь Могильницький; 1878-1956). Народився в містечку Чесанів (нині Цешанув у Польщі). Низка українських поетів, що вийшли з Галичини або Буковини (Д. Загул, В. Кобилянський та ін.), знаходилися під впливом П. Карманського. Навчався в гімназії в Перемишлі, записався у Львівський університет на філософський факультет, а оскільки коштів на навчання не було, йде працювати, знайомиться з Михайлом Яцківим. Тоді ж молодий поет зустрівся з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Василем Стефаником, Лесем Мартовичем. У 1900 їде до Рима, де вступає у Ватикані в «Колегіум рутеніум». Там він пробув майже чотири роки, але не завершив навчання. У 1904 р. знову повертається до Львівського університету й опиняється в атмосфері активного літературно-громадського життя: слухає лекції О. Колесси, К. Студинського, М. Грушевського, читає статті І. Франка, В. Щурата, О. Маковея, виступає в журналі «Літературно-науковий вісник», газеті «Діло». Нарешті здобувається на посаду вчителя у Тернопільській українській гімназії. Друкуватися почав 1899 року на сторінках журналу «Руслан», цього ж року виходить перша збірка «З теки самовбивці».

У 1906 очолював редакційну колегію журналу «Світ», з якої бере свій початок літературна група галицьких модерністів «Молода муза». Карманський - одна з центральних фігур цього об'єднання. «Молода муза» - літературне угрупування у Львові, що виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угрупування ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький та інші. Близькі до «Молодої музи» були представники різних жанрів і видів мистецтва, в тому числі, Михайло Рудницький, Станіслав Людкевич, Іван Северин та інші.

У літературі «Молода муза» орієнтувалася на модернізм. Молоді українські модерністи (вони ще називали себе й символістами: тоді не було чіткого розмежування цих понять) прагнули поєднати національну традицію з новою манерою поетичного письма, шукали в цій традиції, зокрема фольклорній, символіки, суголосної космічним візіям, містичним мотивам, які розуміли як прагнення подолати межі часу й простору, відведені кожній окремій людині в її біологічному існуванні.

Основну рису його таланту І. Франко в рецензії на збірку «Ой люлі, смутку!» дуже точно окреслив як «високий тон і пафос, що нагадує церковні гімни, релігійний запал — релігійний не в значенні якої-небудь вузької конфесійності, але тим, що автор поневолі кожде явище, кожду життєву загадку підносить на той високий рівень, де щезають буденні дрібниці і відкриваються основні проблеми людського духу й людської етики, контрасти і конфлікти добра і зла, права й обов'язку».

Збірка «Пливем по морі тьми» (1907) чи не найбільш поліфонічна з усіх книжок П. Карманського. В ній особливо виділяється культурний пласт, апелювання — то назване, то проведене підтекстом — до творів світової літератури й мистецтва, мотивам і образам з яких поет пропонує своє трактування. Професор Богдан Рубчак називає цілу низку спорідненостей П. Карманського з європейською поетичною традицією: «Тематикою до Бодлера найбільше зближався Карманський, хоч у його поезії бачимо також сліди німецького романтизму, резиґнацію типу Ленау і жовчну іронію типу Гейне. Його мотиви розпачливої самоаналізи, трагічного світогляду, час від часу гротескні образи, такі зацікавлення, як проблеми самогубства, вуличні будні, гріх і погорда до життя, — могли великою мірою епатувати тодішнього галицького читача».

У книзі «Блудні огні», а також інших збірниках чимало віршів на цивільні теми, в яких чуються іноді навіть нотки соціального протесту. Однак загальна налаштованість творчості П. Карманського - лірико-меланхолійна. По колу своїх емоцій і за формальними прийомам близький російському естетизму; на його поезію зробила також сильний вплив католицька містика.

У 1907 році потрапив до в'язниці за підтримку боротьби студентської молоді за український університет у Львові. Після того працює в редакціях журналів, домашнім учителем, потім у гімназіях Золочева, Львова та Тернополя. У липні 1913 виїхав до Канади читати лекції з української історії та літератури, заснував у Вінніпезі українську читальню. Згодом виконував дипломатичну місію Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західно-Української Народної Республіки.

У 1917-1918 р.р. викладав українську літературу у вінницькому учительському інституті. У 1922-1932 роках жив у Бразилії та Аргентині. У 1922-1925 роках - представник ЗУНР у Бразилії. 25-26 грудня 1923 року в місті Порто-Уняйно відбувся ІІІ з'їзд делегатів Союзу українців Бразилії. Президентом союзу обрано П. Карманського, заступником О. Ананевича, секретарями — Ст. Кобилянського, Т. Петрицького. В лютому 1924 почав видаватися орган Української народної спілки в Бразилії «Український хлібороб» під редакцією Карманського. Після закінчення війни Карманський випустив сатиричну книгу на теми військової епохи («Al fresco», 1917). Збірка «За честь і волю» (1923). була наче антитезою до «Al fresco», замість іронії та гротеску тут з'являється піднесеність, викликана збуренням народу, що виступив за своє природне право бути «свобідним» на своїй землі, за право будувати власну державу.

Після повернення на батьківщину у 1931 працював учителем гімназії в Дрогобичі. Від 1939 року (після початку Другої світової війни та встановлення радянської влади в Західній Україні) викладав у Львівському університеті. У 1940 році був прийнятий до Спілки радянських письменників України, незабаром у Києві вийшла збірка його поезій «До сонця» (1941), яку зредагував і вступне слово до якої написав Максим Рильський. У 1944-1946 роках працював директором меморіального музею Івана Франка у Львові.

Відомостей про діяльність Карманського під час окупації України гітлерівськими військами немає. Однак 16 серпня 1947 Львівський обком КП(б)У видав довідки для ЦК КП(б)У про діяльність доктора філософських наук Б.Барвінського, лікаря О.Барвінського, поета П.Карманського, професора Львівської консерваторії Ю.Криха у зв’язку з необхідністю їх арешту; усі охарактеризовані як націоналісти з антирадянськими настроями.

Вже 18 серпня Львівський обком КП(б)У надав інформацію ЦК КП(б)У про інтелігенцію Львівщини та контингент вступників у львівські вищі навчальні заклади. Відзначено, що місцева інтелігенція вийшла з середовища дрібної буржуазії й перебувала у стані ідейного ламання своїх старих поглядів. «Відвертими українськими фашистами» визнані Богдан та Олександр Барвінські, П.Карманський, Ю.Крих. Ставилось питання про необхідність їх арешту, що допомогло б партійним органам розкрити їх «антирадянську діяльність» і підштовхнуло інтелігенцію, яка «вагалася», швидше «розірвати» з минулим.

У результаті Карманський Був змушений видати збірку «На ясній дорозі» (1952) — декларативні вірші про нове життя на західноукраїнських землях, перемогу над фашизмом. Публіцистичні твори Карманського заради самозбереження написані в останні років життя спрямовані проти папства і католицизму, їх не варто приймати всерйоз. Перекладав твори класиків західно-європейської літератури Данте, Гете, Де Амічіса та ін.