Українська література - статті та реферати

Розвиток української прози в 30-х роках XX ст.

Після виходу в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних угруповань і створення Спілки радянських письменників митці різних світоглядних і естетичних орієнтацій були позбавлені можливості висловлювати й відстоювати свої творчі принципи. Українська культура мала орієнтуватися на марксизм як на «єдино правильне» вчення. Під забороною опинилися найвизначніші праці українських істориків, літературознавців і мистецтвознавців. З підручників історії літератури зникли імена видатних письменників. Уніфікація призводить до змін у тематиці та проблематиці, зникають літературні угрупування. Збіднюється поетика творів, засуджується формалізм, романтизм та авангардизм. Відбуваються репресії. 1930 року друкувалися 259 українських письменників. Після 1938 року з них друкувалися лише 36. Але у той же час виходять романи у новелах Яновського активно пише Юрій Косач, значна кількість письменників ще до репресії пише у стіл. У 20-х активізувалася сатира (Вишня, Епік та ін.)Наприкінці 20-х - на початку 30-х років життя сатириків дедалі політизується, підпорядковується соціально-політичним кампаніям і, зрозуміло, обмежуються і тематика, і гострота критичних публікацій. Журнал «Перець» і його автори втягуються в інсценізовану прислужниками сталінської диктатури політичну боротьбу, «обслуговування» репресивних заходів, спрямованих проти українського народу, його літератури, науки. П'ятий, травневий, номер «Червоного перця» (1930) було присвячено сфабрикованому слідчими з репресивних органів процесові СВУ. У ролі викривачів підсудних - авторитетних діячів культури й науки - тут виступили усі штатні автори цього видання; до цієї ганебної кампанії були залучені й письменники-несатирики (І. Микитенко, П. Панч, О. Слісаренко, І. Сенченко, М. Хвильовий). починаючи з 1933 p., розпочалися зміни в кадровому «корпусі» працівників сатирико-гумористичного жанру. Із сторінок часопису зникають імена популярних авторів і працівників: у грудні 1933 р. арештовують Остапа Вишню, в наступні роки така ж доля судилася іншим письменникам-сатирикам; журнал занепадає і з 1934 р. припиняє існування. Занепадає і розвиток української сатири та гумору, адже майже всіх відданих професійному обов'язку її майстрів було репресовано. На перший план виходить соціально-замовлене оспівування героїв колективізації та індустріалізації, культивування революції, що включає моделювання нової людини, пропагується боротьба з релігією ,націоналізмом, куркулями, шпигунами та інші. Провідні манери: колгоспний роман-повість про трактора Кандиба; виробничий (Роман «Зоряна фортеця», (1933) Донченка). Проголошували естетику машинної індустрії та великого міста, нівелюючи особистість, духовність молодого робітника чи інтелігента, натомість акцентуючи увагу на його соціальному становищі, вірності більшовицькій ідеї. Популяризація досягнень радянського суспільства здійснюється через змалювання нових трудових звершень - будівництва заводу, фабрики, шахти, магістралі, гідроелектростанції. Зокрема, у творі «Народжується місто» О. Копиленка (1932) розповідається про будівництво «гіганта соціалістичної індустрії Стальгорода» (насправді змальовано будівництво Харківського тракторного заводу); відбудова Єнакіївського металургійного заводу лягла в основу роману «Інтеграл» Івана Ле (1932).