Українська література - статті та реферати

В. Сосюра «Мазепа»

Тривалий час, починаючи з 1929 року по 1960 рік автор працював над поемою Володимир Сосюра, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, по-своєму трактує постать Мазепи. Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Вiн намагається розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi. Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми «Мазепа». Автор розповідає про причини трагедії Мазепи: Бо не пiшов за ним народ. Шляхом i радостi й надiї. Не зрозумiв його вiн мрiї… Та Мазепа не звинувачує своїх спiввiтчизникiв, бо «помиляється й народ, коли немає ще держави» - так пояснює сам поет помилку українцiв. I в цьому сам Мазепа вбачає не лише особисту, але й нацiональну трагедiю: Хiба народу не любив я! Собi на горе й безголiв'я Не зрозумiв мене народ. Твір - за жанром ліро-епічна поема - умовно можна поділити на дві частини. У першій автор розгортає сюжетні перипетії навколо перебування Мазепи на службі в польського короля Яна Казимира. Герой - молодий, рвучкий, легковажний улюбленець жінок, який насолоджується радощами життя. Проте він усім серцем відчуває, що його місце не в середовищі польської шляхти, а в рідній домівці: Я Україну не забуду, Вона для мене як зоря! У другій частині поеми розповідається про Мазепу - державного діяча, який дбає про добробут і процвітання України. Центральне місце тут відводиться зображенню Полтавської битви. В. Сосюра полемізує з О . Пушкіним, бо вважає свого героя не зрадником, а справжнім патріотом, який прагнув звільнити Вітчизну від московського впливу. Змальовуючи Мазепу після поразки під Полтавою, його вимушене перебування у Молдавії, автор розкриває думки і переживання гетьмана: це і відчуття провини перед Україною, і гіркота від того, що народ не зрозумів свого гетьмана, і біль у зв'язку з неможливістю повернення до рідної домівки. Епілог поеми теж позначений мінорними настроями: Такий кінець, Мазепо, твій, Герою нещасливий мій... А десь далеко рідний край. В церквах вигнанця проклинає.