Українська література - статті та реферати

Емоційно-експресивна лексика як засіб увиразнення в індивідуальній мовній картині Миколи Бажана

Всі публікації щодо:
Бажан Микола

І. О. Васютенко, аспірант (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди)


У статті розглядається емоційно-експресивна лексика як засіб увиразнення на позначення внутрішнього світу в індивідуальній мовній картині М. Бажана. Зроблено спробу з'ясувати семантичні та функціональні особливості емоційно-експресивної лексики в поетичній мові митця та основні засоби вираження емоційності.

Мова як засіб порозуміння є не тільки проявом думки, але й почуття, емоції, експресії.

За "Термінологічною енциклопедією", експресивність (вираження) — ознака інтенсифікації значення слів за шкалою зменшення та збільшення різних денотативних і конотативних ознак, зокрема, логічного змісту, оцінок й емотивності. Експресивність переважно пов'язується з різними видами оцінок й емоціями суб'єкта мовлення й виступає засобом увиразнення тексту [1: 139]. Відомий український мовознавець В. А. Чабаненко під експресивністю розуміє підсилену виразність, соціально й психологічно мотивовану властивість мовного знака (мовленнєвого елемента), яка підсилює, загострює увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу слухача (читача). Виразним, на його думку, є будь-який знак, і тому доцільно під експресивністю розуміти підсилену виразність. Поняття "експресії" учений тлумачить як інтенсифікацію (збільшення, підсилення) виразності.

Якщо експресія виявляється лише на мовленнєвому рівні, то експресивність буває як мовленнєвою, так і мовною. Мовленнєва інтенсифікована виразність пов'язується з планом цілеспрямованого вживання, актуалізації лінгвальних одиниць, із планом їх постійного функціонального "освіження", оновлення, а мовна — з їх константною, узуально закріпленою конотативною ознакою. Мовленнєва експресивність панує над мовною і є постійним джерелом збагачення останньої [2: 8].

Експресивність тісно пов'язана з емоційністю, що призвело до ототожнення деякими вченими цих понять. "Експресія пов'язана не лише з емоційним та образним (художнім), а й іншими планами вислову — вольовим, естетичним, соціально-оцінним, семантичним, нормативним і т. п." [2: 7]. Тому експресивність набагато ширша за емоційність у мові.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що тривалий час поза увагою залишалася поетична лірика автора, мало досліджена експресивна лексика як засіб увиразнення поетичної мови Бажана.

Метою статті є з'ясування семантичних і функціональних особливостей експресивної лексики в поетичній мові Миколи Бажана, основних засобів вираження емоційності.

Поетична спадщина Миколи Бажана — надзвичайно складне, різнорідне й суперечливе художнє явище, що досить повно й характерографічно передає специфіку епох, у які митець жив і працював. За його творами можна простежувати й досліджувати культурно-духовні й інтелектуально-образні зміни, що відбувалися в українському суспільстві та національній художній свідомості. Поезія Миколи Бажана виступала речником пріоритетів часу, доби, певної стадії соціумного розвитку.

З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен з яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації.

В активному фонді поетичного словника М. Бажана значне місце займає емоційно-експресивна лексика. Н. Костенко зазначає, що майстерність Бажана полягає в умінні "виплавляти" емоцію, поетичне забарвлення з будь-якого матеріалу [3: 73]. Передусім, треба виділити ту лексику, яка має емоційність вже в своєму етимологічному значенні. Це органічно емоційні лексеми. Тут представлені слова з двома сторонами характеру емоційності: позитивним і негативним. Поет вживає лексеми, які мають позитивно забарвлене значення, передають почуття радості: Солдатські сльози, трудні і нечасті, / Краплини сили й радості живі, — / їх не стидались в цім великім щасті / В цю добру днину душі бойові ; почуття щастя: І прийде день, і щастя ступить в славі, / За кривдою прокладений кордон; почуття любові: Він тільки чув, як серце / палає від любові, /Лише промовив перші / слова "Товариші!"; почуття захвату: Тоді між творчістю й трудом розтрощено різницю, / І в творчім захваті всеможний труд таїться, / І творчий захват — в кожному труді.

Вдається Бажан і до слів з емоцією негативного характеру почуття жаху: Багрово-чорні сполохи блукали, / По занімілій від жаху землі, / Кривавили злим відблиском квартали, / Бруднили жител київських шпилі; почуття зненавиди: Дзвени ж, зненавидо, / як дзвонять громохкі мости, / Високі мости стального польоту набоїв!; почуття гніву: Нас двадцять п'ятий Жовтень в битву кличе, — / Пекучий гнів нам сповнив серце вщерть; почуття горя: Це тужний батько, ставши край могили / Дочки своєї, знятої з петлі, / Гукає рідних, щоб ішли і мстили / За горе української землі; почуття біди: Босоніж присок перейду, / прорву біду, мов чад, мов тьму, / і свій солдатський хліб прийму, / як всі, в однім ряду; почуття люті: Там душу я ще більше спік / Огнем печей і жаром люті, / Розбив кайдани, паном скуті, / Убив прикажчика і втік; почуття страху: Неначе в дім батьків, / Надійний, звичний, добрістю зогрітий, / На ці віками витерті ступені, / На ці вітрами викришені плити / Я без покори й остраху ступив; почуття смутку: В непривітній хатній порожнечі / Шелестить, як миша, смуток твій; почуття тривоги: Від неї відсахуюсь, / повна іще потайної тривоги, / і морок раптовий між нами, / між мною й тобою проліг; почуття болю: Тільки зі срібним поруч / чорним пройнявся спомин, — / води каналів хворих, / сходи в потворній плісені, / морок зогнилих жител, / траурних женщин гомін, / очі дітей старечі, / болем у пам'ять вписані; почуття муки: Якщо уважно глянеш їм на руки, / В їх лиця й очі пильно зазирнеш, — / Побачиш душі, стиснуті від муки; почуття одчаю: Я бачу оселю у пальмовім гаї, / Не схожу й подібну на села у нас, — / Закляклу в багні, задубілу в одчаї, / Де втрачено простір, загублено час; почуття печалі: Пахне крізь розкриті вікна / Моря гострий хміль. / З хмелю, з шалу чи з печалі / Серце скрикнуло в тобі?; почуття туги: Тут над могилою глибокою, як туга, / Над ямою зчорнілою, як рана, / Востаннє вкриє тихе тіло друга / Китайка стягів, тепла і багряна.

Як бачимо, емоції негативного характеру переважають над позитивними.

Особливо сильне враження справляє на читача (слухача) зіткнення конкретного з абстрактним: Він простягає руку, — / кості, жили, шрами, / жадобу, спрагу, вимогу, біду. / Я закричу. Завию. Ниць впаду; З ким поділити неподільний біль? / Не все було самотністю і болем, — / був труд, і гурт, і регіт згаряча, / і шум весни, і захват волейболом, / і хлопець хлопцем, і дівчам дівча.

Семантико-стилістична напруга збільшується при використанні корелятивних пар: Тривожно зашумів і стихнув люд в лісах. / Козак і хлоп, челядник і монах / Почули крик пророчих півнів третіх; Не доживем, стара? Ну що ж, — так інші будуть, / Такі, як я і ти, не животіть в біді, / А жити в радості, й ці люди не забудуть / Бійців, які за них погинули тоді; І ось підвелося, хрипить і реве / Серце передсмертне, що ледве, що майже, / Що трохи померло й що трохи живе; В людей замало в серці ран. Зате багато дір; Проклятий орле, вбійнику двоглавий, / Предсмертним криком крикни й занімій!

Експресія, породжувана логічно й семантично різноплановими зіткненнями, завжди підсилюється елементами, що граматично оформлені у вигляді однорідних членів речення: Мов потопельниця, плином прибита до пристані, / біля рукатого, терням обвитого пакола / впала вона, очманіла, півгола, розхристана, / мовчки лежала — не скніла, не вила, не плакала, / і не було анікого на тисячі й тисячі / кроків, і років, і тропок, і строків, і просторів, / тільки вона, тільки хрест, над безоднею висячи, / і самота, і пустеля, і горе десь осторонь; Проснулась в родички з Холодної гори, / два місяці пролежавши в гарячці / на кривоногій, ветхій розкладачці, / метаючись з тривоги і жари, / і вибрела на вулиці пустинні, / пострижена, збентежена, слаба, — / десь там на мене друзі ждать повинні, / там мій обов'язок, / і труд мій, / і судьба; Він цілував і марив. / Він зганьблював і гнав, / сміявся і судив, / Твердів у захваті, / тремтів у гніві й кликав, / Але ніколи він шматком сирих м'ясив / Не звалювавсь.

Вживання антонімічного контрасту у поета сприяє яскравішому вираженню думки і супроводжується певними емоційно-експресивними барвами внутрішнього світу: І струмів внутрішніх невидна течія / Мене підхоплює, і тягне, і несе / Крізь пережите все і крізь віджите все, / Крізь далеч дум і діл, крізь радощі й жалі, / Крізь літ красу і жах, крізь навісні вітри, / Крізь дим, і чад, і жар на спаленій землі; По вінця повні ярості й любові, / Стояли ми замислені й тяжкі; Так, я кричу в ночі. Так, я мовчу й кричу / Крізь тьму і звуки тьми, крізь тугу й німоту; Я жив би двічі і помер би двічі, / Якби було нам два життя дано, / Щоб людству чесно глянути у вічі, / Незганьбленим зберігши знамено; вживання антонімічних словосполучень: Не бійся щасливого болю. Не відхиляйся вбік; І чуєш тіла кожним / наповненим куточком / Своє тривожне щастя, / розряди життьові.

М. Бажан володіє гострим пером. Рядки його поезій сповнені гнівом, осудом і священною ненавистю до ворогів Батьківщини: В нас клятва єдина і воля єдина / Єдиний в нас клич і порив: / ніколи, ніколи не буде Вкраїна / Рабою фашистських катів!; Ви кинетесь у розпачі сліпма / Назад в свої барлоги і осади, / Та марно, пси, — пощади вам нема. / Нема пощади!; Він бив їх. Бив штиком, прикладом, / Всім тілом бив, всім гнівом бив, / і подолав, і захистив / Ще п'ядь землі під Сталінградом; Зваж кожну міну, щоб їх м'ясо рвала, / Змір кожну кулю, щоб їх серць сягла!; сповнені слова відвагою і хоробрістю захисників рідної землі: Боєць, напившись волзької води, / Відчув — вона йому терзає душу: / Умри, а стій! Умри — не відійди! / — Я так зроблю! Я вистою! Я мушу!; Вони все знали, все перебороли — / Жагу і голод, жах і печію, / І ранені хрипіли: — вмру? Ніколи! / я виживу. Я вистою. Я вб'ю; сповнені співчуттям, болем, любов'ю до жінки, матері, дівчини: Він ніс її. Він приглядавсь до неї. / Він бачив муку на худім лиці, / Тонкої рани трепетні зубці / На бідних грудях женщини цієї; Вона була незвична і чудна, / Незнана жінка не його любові, / Але страшно б наготою крові / з його життям зріднилася вона; Це скорбна мати, звівши чорні руки, / Благословляє воїнів-синів, / Щоб відплатили ворогу за муки, / За сльози українських матерів; І бідні квіти, зрощені в нужді, / В неволі й смутку змученого міста, / кладуть дівочі руки молоді, / Як дар любові, на броню танкіста; В кольчужні кільця дівчина вплете / Свого волосся пасмо золоте: / "Нехай воно, в залізну вплівшись сіть, / Юнацьке серце в битвах захистить, — / Коли б це серце ляком пройнялось, / То сивим стало б золото волось".

Художньою прикрасою, традиційним прийомом емоційно-експресивного тонування у поетичному тексті М. Бажана виступають дієслова-імперативи, які передають підвищену внутрішню динаміку: Візьми ж, зненавидо, це серце, / його засихать не лиши; Рости, і зривай оболонки, і ветхі зривай шкаралущі, / О радосте, зерно майбутнього, радосте, зерно сердець!; Ах, колонади тонкостеблих струй, / Ах, дощ химерний — в прорізах і стрілках, / Хитайся і злітай, хитайся і лютуй, / Трощи в трикутничок знайомого причілка.

При зіставленні семантичних одиниць експресія підсилюється за рахунок синонімії, яка має на меті урізноманітнити семантичну палітру вислову, вточнити і повніше охарактеризувати щось: Як часто слово "смерть" звучить у людській мові, / Захвилювавши мисль, стривоживши чуття, / Та не лякатися його більшовикові, — / Ти з нами і для нас, товаришу Життя; Не жалів я юності, й недаром, / бо горить на чолі зоря / і не стогне, не скрегоче пожарами / України роз'ятрений яр; Криком би груди роздерти, / Роздряпати зойком ніч, / Та вміє зустріти смерть він — / Не впасти, не клякнути ниць.

Особливо притаманна поетичній мові Бажана метафоризація як важливий засіб емоційності мови. Він вишукував у мовних надрах свіжі й виразні метафоричні явища, які зворушують читача (слухача), викликаючи глибокі емоції та дають змогу глибше розкрити всю складність психічного світу людини: Священне море мови омиває / Затоки роздуму й любові береги; Коли серця на кореню розхитано, / Що оповім коханці я своїй? / З усіх кутків душі позмітано / Любові порох золотий; Півмисль і півслово огромне й убоге, / Недоносок душі — о, як тяжко йому / Тягти свій живіт, безголовий, безногий, / Задивлений пупом у вічність і в тьму; Нудьга це неситий душі лейкоцит, / Що тілом своїм, непорушним і бистрим, / Вгортає, висмоктує мудрість і пристрасть, / Як спрут, заповзаючи серцю під спід.

Поетична мова Бажана особливо багата на асоціації. На асоціативності ґрунтуються міцні й динамічні образи Бажанової поезії, що передають напружену емоційність: І чорнів чавун облич; Ми чуємо гарчання люте й хиже, / Собака воєн зводиться, сліпа; І в корчах передсмертних завихрився гас, / до стелі метнувся, хитнувся і згас; Тому влютовуєм ми в ребра кожне серце, — / Так цвях вганя в будівлю будівник; І пальці загострених рук наливаються люттю і криком, — / Так набирається злою вакциною шприц; Там, де кінчалась сто сьома верства, / вийшов на насип хтось темний і став, / шурубом волі скрутив уста, / а полем гуркіт виростав.

Усю складність внутрішніх переживань поет виражає в порівняннях, де розкривається емоційна палітра його душі: Кості зламати, і випростать корчі, / І м'язи по швах життєродних розшить, / Щоб розпач розкрити, як родива творчі, / Як Кесарів розтин душі; І він звелів в своїй завзятій вдачі / Покласти місто там, де, з гір б'ючи, / Могутньо й буйно клекотять ключі, / Немов серця його людей, гарячі; Розводячи руками, всміхається Миронич; / На вилицях широких, як зайчик сонця, — сміх; Сотні сердець — як один барабан; Серце — як лід; В очах / Задумана й пильна глибінь супокою, / І серце напружилось перед грозою, / Як птиця, щоб раптом порватися в змах.

Нагнітання — улюблений засіб поетової стилістики, яке діє переважно в психологічному плані й відтворює граничну напругу всіх людських сприймань. Поет нагнітає іменники: І вирватись крізь безнадію й втому / з падіння, з прірви, з смерті, з тяготи; прикметники: Хай б'ють об руїни будівель прибої / упертих, невгамовних, тупих канонад; дієслова: Сталь на сталь найшла, гримнула, вдарила, зіткнулась.

Реальність подій простежується зоровим і слуховим сприйняттям через метафору: Виблискують, як три мечі, / Три постріли підряд, / І влазить, чорну сталь рвучи, / В німецький танк снаряд; Ще канонада стогне за горбками, / Ще стелиться над містом чорний дим, / Ще пахнуть смертю обгорілі ями, / І, скрикнувши, обвалюється дім; Ревуть мотори. Йде пальба / По німцях навздогін; / Три чорні танки з-за горба / Вилазять з трьох сторін; Щит тисне щит. / Тріщать кістки й списи. / Предсмертний зойк. / Захриплі голоси.

Експресію внутрішніх почуттів поет переносить і на змалювання пейзажу: Печальних птиць осінній переліт / Накине тінь і зникне над полями, / І поповзуть смеркові тихі плями / Мохами теплими закурених боліт.

Предмети втрачають звичні обриси, набуваючи нової якості — все у Бажановому світі ніби сходить зі свого узвичаєного місця. Динамізм — це те, що часто покладено в основу художнього образу, що породжує химерні образи і картини. Проаналізувавши емоційно-експресивну лексику, дійшли висновку, що поетичній мові Миколи Бажана притаманні: героїчна спрямованість; широка історична і філософська перспектива задумів; сувора дисципліна думки; зрима пластика слова; психологізм; синтетичність образів.

Зосередження на певному відрізку тексту цілого комплексу різних стилістичних прийомів суттєво підвищує експресію Бажанової лірики, виокремлює найбільш значущі ділянки тексту і великою мірою визначає його індивідуально-стильову своєрідність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Cеліванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. — Полтава : Довкілля — К, 2006. — 716 с.

2. Чабаненко В. Стилістика експресивних засобів української мови / В. Чабаненко. — Запоріжжя, 2002. — 351 с.

3. Костенко Н. Поетика Миколи Бажана / Н. Костенко. — К., 1971. — 214 с.

4. Адельгейм Є. Микола Бажан / Є. Адельгейм. — К. : Дніпро, 1974. — 253 с.

5. Бажан М. Твори в чотирьох томах / М. Бажан. — Т.1. — К. : Дніпро, 1984. — 637 с.

6. Про Миколу Бажана. Літературно-критичні статті, есе. — К., 1984. — 335 с.