Українська література - статті та реферати

Біографічний роман 20-х рр.: В. Домонтович. «Аліна і Костомаров». «Романи Куліша»

Всі публікації щодо:
Петров Віктор

Жанр романізованої біографії приваблював можливістю синтезу, поєднання елементів наукового й художнього дискурсу. На основі матеріалів, зібраних В. Петровим для дисертації про П. Куліша, письменник створює романи 1) «Аліна й Костомаров» (1929) та 2) «Романи Куліша» (1930). 1) На початку роману Миколі Костомарову вже 28 років. Він - вчитель історії у «Зразковому пансіоні» т-те де-Мальян. Аліні тоді всього 15 років, вона учениця випускного класу. Пані Крагельська спочатку не дуже прихильно ставилася до пансіонного вчителя, втім його уміння весело та невимушено спілкуватися незабаром зацікавило жінку. Згодом чоловік зробив дівчині пропозицію побратися. Заручини відбулися 13 лютого (13 - улюблене число Костомарова). Наречений подарував коханій книгу про унію та збірку власних поезій «Гілка». Перед запланованим одруженням Костомаров дарує нареченій книжку, в якій проповідується принадність чернечого життя. (Бравши шлюб, він благав наречену не про кохання, а про зречення його.) Незабаром Костомарова арештували. Він сповідував культ відреченої любові, його лякала перспектива шлюбу і рішучість та впертість Аліни. Від страждань дівчина захворіла, а потім від безвиході вийшла заміж за Марка Дмитровича Киселя, поміщика. Аліна вже мала трьох дітей, Миколі Івановичу особливо припала наймолодша донька. Через 26 років розлуки Костомаров запропонував Аліні повінчатися. 9 травня року 1875 у Дідівцях Микола Іванович повінчався з сорокап'ятирічною Аліною, що вже виглядала старішою за свої літа. У творі Домонтович постійно говорить про зречення в коханні, любов до далекої, акцентує на свідомій відмові від одруження з Аліною, навіть попри те, що саме їй вдалося добитися дозволу на шлюб. 2) роман складається з передмови - «Вступних уваг» - та п'яти розділів, перший з яких - «Літо року 1856» - оповідає про тогочасні й ранішні події з життя П. Куліша, ідеї та переконання, а також стосунки з Манею де-Бальмен та дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською (Ганною Барвінок). Наступні розділи роману - про стосунки Куліша з Лесею Милорадовичівною, Марком Вовчком, Параскою Глібовою та Ганною Рентель - «романи», які часто розвивалися лише епістолярно, а не в реальності, й при тому, декілька водночас. Двозначність у назві книги «Романи Куліша» Петрова-Домонтовича може дезорієнтувати читача, адже сюжетно тут йдеться про любовні романи Куліша з жінками, а не про аналіз його романної прози. Автор трактує кохання Куліша як наскрізь «літературне», а крім того, й такого, що враховує певні риторичні приписи й загалом романтизм як панівний стиль доби. Роки після повороту з тульського заслання - роки невизначеності, сумніву й вагань. Куліш не знає, що йому робити, за що взятись, де оселитись, якій справі віддатись: він, як кажуть: ні в сих, ні в тих. - «Человек, соскочивший с рельсов», - визначає він сам себе. Він увесь час почуває себе під вражінням катастрофи року 1847: людина без власного ім'я, під постійним поліцайним доглядом. Культурництво - основний тон його взаємин з жінками. Як у сфері політичної акції він обмежується «боротьбою за слово», «проповіддю слова», так само і в коханні він обмежується листуванням з коханою жінкою, «словами», уникаючи зустрічі, побачення, рішучих, остаточних кроків. Його кохання - це моралізаторство й менторство, культурницьке «просвітництво». На всіх романах Кулішевих виразно позначилася ця його тенденція «просвіщати» кохану жінку. До всіх своїх жінок Куліш ставився як експериментатор, дослідник, його еротика - педагогічна. Куліш зберігає протиставлення «високого себе й мізерної її», «зіпсованої дитини», говорячи про свої високі ідеали й перевиховання жінки. Усі романи Куліша Петров-Домонтович називає «напівроманами», «напівкоханнями».